Збірка творів - Вільям Шекспір
Гіркі новини! Маєш ти покинуть
І місто це, і Сільвію, й мене.
ВАЛЕНТИН
О, я вже ситий горем цим нестерпним!
Ще трохи, і воно мене задушить.
А Сільвія про те вже знає?
ПРОТЕЙ
Так,
І присуду жорстокому цьому
(Його-бо не скасовано ще й досі)
Вона пожертвувала море перлів,
Що їх усі сльозами звуть; і, впавши
Своєму батькові до ніг, ридала
Й ламала білі рученьки свої,
Які немовби крейдою взялися,
Немов поблідли від тяжкого горя.
Та ні благання, ані зойки тужні,
Ні срібних сліз потоки, ні покірне
Колінкування перед лютим батьком, —
Ніщо йому не зворушило серця!
Ні, мовив він, як схоплять Валентина,
То муситиме вмерти! — і дочку,
За те, що так за тебе обставала,
Ту ж мить звелів він кинути в темницю
Й погрожував гнівливо залишити
Її в отім ув’язненні навік.
ВАЛЕНТИН
Ні слова більш, якщо останнім словом
Мене убить не хочеш! А коли
Цього ти хочеш, то прошу сердечно:
Шепни його мені на вухо, хай
Кінцевим буде слово те акордом
До неомірної моєї туги.
ПРОТЕЙ
Ой, не журися тим, чого направить
Не можеш сам. А краще пошукай,
Як лихові зарадити найліпше, —
Всі людські злигодні зціляє час.
Як тут зостанешся, ти не побачиш
Коханої і тільки наразиш
Життя своє на небезпеку, друже.
Підпорою в коханні є надія;
Озбройся нею і скоріш тікай, —
Вона-бо захист від думок тужливих.
Твої листи летітимуть сюди,
Хоча ти сам далеко будеш звідси;
Шли їх мені, щоб я передавав їй,
Щоб раз у раз на сніжно-білих грудях
Могла ховати їх твоя кохана.
Спливає час! Розмови ці даремні!
Хутчій рушаймо! До міської брами
Я проведу тебе; ми поговорим,
Як раду на твою знайти біду.
Якщо ти Сільвію кохаєш справді,
То бережи себе, хоча б для неї.
Обачний будь! Ну, поспішаймо, друже!
ВАЛЕНТИН
Будь ласка, Лансе, як побачиш Спіда,
Скажи, щоб він поквапивсь коло брами
Північної мене догнати.
ПРОТЕЙ
Дурню,
Знайди його! Ходімо ж, Валентине.
ВАЛЕНТИН
О Сільвіє! О Валентин бездольний!
Валентин і Протей виходять.
ЛАНС
Я тільки дурень, бачте; а проте мені вистачило глузду, щоб збагнути, що господар мій — шахрай; атож, ніхто інший, як негідник! Ні одна жива істота не знає й не відає, що я закоханий; а проте я направду закоханий: цієї таїни не витягнеш з мене навіть цугом; і того не витягнеш нізащо, в кого я закоханий; а проте це — жінка! Але хто ця жінка, я не скажу й самому собі; а проте це сільська дівчина, корівниця; одначе вона не зовсім дівчина, бо в неї були вже хрестини; проте — вона таки дівчина, бо вона дівчина-служниця в свого господаря і працює у нього за плату. Вимуштровано її краще, ніж водолазного пса, а то вже дуже багато для простої християнської душі. Ось реєстр (добуває папірця) її чеснот. (Читає) «Перш за все, вона може носити й приносити». Ну, що ж, адже ж більше зробити не здужає й коняка; ні, коняка приносити не може, вона може тільки носити; виходить, моя корівниця краща, ніж будь-яка шкапа. По-друге: вона вміє доїти»; о, бачте, яка чудова якість у дівчини, якщо в неї чисті руки.
Входить Спід.
СПІД
Здоровенькі були, синьйоре ЛансеІ Куди це ви попливли з вашими думками?
ЛАНС
Поплив не я, а мій господар.
СПІД
Завжди він усі слова поперекручує. Що новенького вичитав ти з отого папірця?
ЛАНС
Чорні новини, — найчорніші зі всіх, що ти їх будь-коли чував.
СПІД
Тобто які чорні, хлопче?
ЛАНС
Еге ж, такі чорні, як чорнило.
СПІД
А дай-но я почитаю.
ЛАНС
Чи ти ба, чого тобі, лобуряко, закортіло! Та ти й читати не вмієш.
СПІД
Брешеш, бо вмію.
ЛАНС
Ну, стривай, ось я перевірю. Кажи: хто тебе породив?
СПІД
Ото питання! А звісно хто — син мого дідуня.
ЛАНС
Ах ти ж невігласе, бараняча твоя голова! Син твого дідуня? Де ж пак! Тебе породив син твоєї бабуні! Он що! Чув? От і виходить, що ти читати не вмієш.
СПІД
Давай-но! Покажи, що там написано, в тому папірці.
ЛАНС
На, дивись. І хай допоможе тобі святий Миколай!
СПІД (читає)
«До того ж: вона вміє доїти».
ЛАНС
Атож, це вона вміє.
СПІД
«По-третє: вона варить добре пиво».
ЛАНС
А звідси, бач, і приказка: благословенні ті, що варять добре пиво.
СПІД
«Вона вміє шити».
ЛАНС
Виходить, коло неї буде з чого жити.
СПІД
«Вона вміє плести».
ЛАНС
А чого ж іще чоловікові треба, коли він має жінку, яка постачатиме йому панчохи? То можна й без посагу обійтися!
СПІД
«Вона вміє прати й качати».
ЛАНС
І це до діла! Аби було що вдягти, а брудна не ходитиме.
СПІД
«Вона вміє прясти».
ЛАНС
Ловко! То мені не треба буде про неї дбати: сама прядкою зароблятиме собі на хліб.
СПІД
«Вона має ще багато безіменних чеснот».
ЛАНС
Це, бач, означає, що в неї багато нешлюбних чеснот, тобто — байстрюків; а ті ж бо не знають своїх батьків, отож і ймення не мають.
СПІД
А далі йдуть її вади.
ЛАНС
Так би мовити, на п’яти її чеснотам наступають.
СПІД
«Не слід цілувати її натщесерце, в неї-бо неприємно тхне з рота».
ЛАНС
Пусте! Цю ваду можна виправити сніданком; читай далі.
СПІД
«Вона любить солодко попоїсти».
ЛАНС
То й краще: що більше вона їстиме, то легше виправить свій дух.
СПІД
«Вона балакає уві сні».
ЛАНС
То не біда, — аби вона не спала, балакаючи.
СПІД
«Вона не балакуча».
ЛАНС
Ну й бевзь же! Записати таке до її вад! Таж небалакучість — то найвища чеснота в жінці. Прошу тебе, викресли це звідси й постав першою з найголовніших чеснот.
СПІД
«Вона норовлива».
ЛАНС
І це викресли: всі Євині дочки заражені цією вадою. Відібрати в жінок таку спадщину просто неможливо.
СПІД
«Вона не має зубів».
ЛАНС
Ще й краще для мене, бо я дуже люблю шкоринки.
СПІД
«Вона сварлива».
ЛАНС
Дарма! Таж зубів вона не має, — виходить, кусатися не зможе.
СПІД
«Вона любить заглядати в чарку».
ЛАНС
То вже таке діло: якщо трунок добрий, то нехай частується; як вона не схоче, то й я не від того, щоб чарчину вихилити. Добрі речі треба шанувати.
СПІД
«Вона надто щедра».
ЛАНС
На слова? Та де там! Адже тут сказано, що вона небалакуча; а на гроші не розщедриться, бо гаманець завжди буде
