Клянусь, я твоя - Поліна Ендрі

Він уважно мене слухає і не перебиває, а потім випалює:

- А може, справа зовсім не в цьому?

Я вигинаю брову:

- Вибач?

- Одного разу я пішов за тобою...

- Ти що стежив за мною? Господи, Стен!

- ...І побачив дуже цікаву картину, - закінчує він, перекриваючи своїм голосом мій. - Його ж Кейн звати, правильно?

Моє серце обривається вниз. Я стою на місці, не в змозі поворухнутися.

- Обіцяю, я нічого не розкажу твоїй мамі, - спокійно продовжує Стен. - Але за однієї умови.

Мене ніби занурюють у вакуум і я насилу впізнаю свій заглушений голос:

- Якої?

– Поцілунок.

– Що?

- Лише один поцілунок, Кім. І я обіцяю, твоя мама ні про що не дізнається.

Стен не зводить з мене кришталево-холодних очей. Я розумію: він не жартує. Мені здається, що я бачу в його очах іскорку болю. Є ще щось у його погляді, але я настільки розгублена, що не можу зрозуміти, що не так. Він знову посміхається, але усмішка Стена більше не здається мені теплою та доброзичливою, швидше нагадує захисний звірячий оскал.

У моїх грудях трапляється міні вибух і я виходжу з-під контролю, тому що моя рука вилітає вгору і я даю йому ляпаса. Я сама шокована тим, що зробила.

Стен відсахується і видає переривчастий вдих. Він прикладає долоню до щоки і округляє очі, дивлячись на мене в шоці.

Я ж обдаровую його оскалом у відповідь.

Мені нема чого більше сказати. Тому я просто розвертаюсь і йду геть.

- Тоді я розповім твоїй мамі, де ти щодня проводиш час замість уроків, - лунає його тихий, але переконливий голос і я різко гальмую. - І про те, що він приходить до тебе в кімнату через вікно, - я розвертаюся назад і бачу Стена з переможною кривою посмішкою, який все ще тримає долоню на почервонілій щоці. - Сумніваюся, що вона зрадіє, дізнавшись, з ким ти ночами ділиш ліжко...

– Що? Що ти сказав? - мій рівний голос, сухий і позбавлений емоцій, ніби відсікає від мене повітря.

Стен прибирає руку від обличчя. Тепер він дивиться на мене з викликом.

- Я хочу, щоб ти поцілувала мене прямо тут.

У мене перевертається весь світ. Він спотворюється, звужуючись до цього метушливого шкільного коридору, я забуваю про свої розкидані книги, про натовп навкруги і про Елайну, що чекає мене на шкільному дворі.

Моє тіло застигло, заморозилось, законсервувалось в маленькому проміжку сьогодення.

Він хоче, щоб я поцілувала його на очах у натовпу. Зрозуміло, мова не про дитячий поцілунок в щічку. Стен надто хороший і правильний для такого. А потім реальність б'є по мені жахом подвійно: йому мама повірить швидше ніж мені.

- Лише один поцілунок. Інакше твоя мама про все дізнається. Зважуйся, Кім.