💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » Характерник - Дмитро Чорнота

Характерник - Дмитро Чорнота

---
Читаємо онлайн Характерник - Дмитро Чорнота

- Мені був сон. Він застерігав від води, – Паливода дивився перед собою. – Можливо, то твої побоювання передались мені таким чином. А може то мої власні інстинкти. Ще ми не дійшли до того рівня знань аби пояснити подібне. Може колись дійдемо. А може й ні. А може ті знання від нас заховані не просто так. Ймовірно, краще дечого й не знати ніколи.

Весь час за розмовами козаки оглядались назад, чи немає погоні й пропустили як попереду з’явились силуети комонних. Побачили їх, коли було вже пізно ховатись. Якщо вони вже помічені, то спроба втекти чи сховатись викличе підозру. Тому вирішили далі їхати прямо і спокійно.

- Здорові будьте, – зупинились зустрічні.

- І вам здоров, - відповів Северин.

- А ви хто? Куди і звідки прямуєте? – допитувався один.

Всього їх було троє. З усього видно, що це московити. Скоріш за все, з того загону який зараз спав міцним сном. Але Паливода ніяк не міг їх пригадати. Він точно їх бачив, однак потім вони зникли. Мабуть, їх відправили назад до Колокольникова в якійсь справі, а тепер вони повертаються наздоганяючи своїх.

Думки Паливоди бігли зі швидкістю блискавки. Отже, намагаються розпитати хто і звідки. Значить, мають якусь підозру. Просто так не відчепляться. І це просто чудо якесь, що вони досі не впізнали свого полоненого. Мабуть, через те, що зовсім не очікують його тут зустріти та ще й в супроводі якогось незнайомого юнака. Це тільки питання часу, коли вони все-таки його впізнають. А швидко їх здихатись не вдасться, судячи з усього. Тому… Вихід лише один…

Паливода метнув схованого за поясом ножа в того, хто говорив. Позбутись його першим вирішив бо справедливо вважав його старшим серед трьох. За якихось кілька миттєвостей в другого з самопала вистрілив Лесь. Двоє смертельно поранених вояків повалились з коней наче підточені черв’яком груші з гілок. Ніж Северина попав чоловікові прямо в серце й ще якусь секунду видно було як він здригається від серцевих скорочень.

Третій же воїн виявився вкрай моторним та відчайдушним. Він не кинувся втікати. Хоча міг би встигнути. На таку малодушність якоюсь мірою й розраховував Паливода. Думав, може третій дремене, а він його з пістоля дістане. А якщо й не дістане, то хай скаче собі на всі чотири сторони.

Та склалося все по-іншому. І пізніше Северин пошкодує, що не вклав першим саме цього чолов’ягу.

Отож, московит миттєво збагнув ситуацію, а зреагував ще швидше. Ні Северин, ні Лесь не встигли дістати вогнепальну зброю аби і з третім розібратись, як той підскочив до козаків майже впритул. Своєю нагайкою, яка весь час була в нього в руці він вдарив Леся. Не зрозуміло було куди саме прийшовся удар, але Лесь впав з коня й залишився лежати. Паливоду вдарити не встигав бо той вже діставав шаблю. Тому москаль стрибнув на козака і обоє повалилися на землю. Северин впав на землю, а противник на нього зверху. Важкий, зараза. Аж хруснуло щось всередині у Паливоди.

Такий поворот подій був неочікуваний для козака. Отож, ніколи не варто розслаблятися.

Від такого невдалого падіння в Северина на кілька секунд потемніло в очах. Він навіть злякався, що зараз втратить свідомість. Але обійшлося. Шаблю Паливода дістати так і не встиг. І спочатку він вже лежачи потягнувся за нею. Але кремезний московит не дав цього зробити. Він вчепився козакові в горло і почав щосили душити. Хватка була надзвичайно міцна й характерник зрозумів, що дістати зброю та завдати нею удару просто не встигне. Повітря вже не вистачало. До того ж завдавати удари шаблею лежачи та ще й по противникові, що міцно до тебе притиснутий, досить незручно. Згадав про самопал, але і до нього вже пізно.

Поки думки та варіанти бігали в голові Паливоди, в очах знову почало темніти. Козак схопився руками за руки, що його душили і спробував відірвати їх від себе. Але вояк був надзвичайно сильний і зрушити його руки не вдалося ні на трішки. Сили танули. Северин задихався. Десь збоку почувся холодний подих смерті, вічної супутниці запорозьких козаків. Але здатися – то найлегше, що можна зробити. Інша справа – боротися до кінця. А він на те й характерник, що характер його сильний, загартований і незламний. Козак хрипло засміявся, ніби сміючись в очі самій смерті. Така поведінка здивувала московита і він на секунду втратив пильність. Цей момент вловив Паливода і вдарив зігнутими середніми пальцями ворога прямо в очі. В цей випад козак вклав усю силу, що ще в нього залишилася. І, хоча сили маже покинули його, удар все одно виявився достатнім аби противник відпустив Северина. Московський вояк з диким криком впав на коліна тримаючись за очі. «Таки добре тицьнув», - подумав Паливода.

Поки московит оговтувався від такого раптового та болючого удару, Северин і собі намагався вхопити достатньо повітря та все поглядав на противника, який вже не кричав, а хрипло стогнав. Свідомість потроху прояснювалась, лише шия дуже боліла, але то не так страшно.

Загалом, навколишня картина була досить дивна і в чомусь навіть комічна. На землі лежало троє непритомних. Двоє точно мертві, третій – невідомо. Трошки збоку двоє чоловіків сиділи на землі. Один стогнав і тримався за очі, інший жадібно хапав повітря і тримався за шию. Коні ходили між цим всім і мирно щипали травичку. Може в цей час вони думали про те, які дивні та страшні створіння – люди. Чого вам не вистачає? Маєте такі можливості й такі перспективи, а на думці лише війна, взаємне винищення, власні амбіції для досягнення яких всі методи згодяться. Дивувались коні, як це за стільки століть існування людини, вони ще не винищили одне одного повністю. Вони ж не бувають мирні та спокійні. Натомість завжди щось задумують, кудись поспішають та хочуть здобути все більше, більше, більше. Ніколи не вистачає того, що є. Ось і зараз ці двоє. Думаєте, заспокояться і розійдуться кожен у своїх справах? Аж ніяк. Ось оговтаються  і знову кинуть одне на одного. І, скоріше за все, тільки один з них піде далі. Інший же залишиться лежати тут назавжди. Тільки вовкам від того добре. Стільки легкої їжі.

Відгуки про книгу Характерник - Дмитро Чорнота (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: