Сюрприз Для БабІя - Ольга Довженко
Хвилини очікування координат фірми з підбору нянь здавалися Алексові нескінченно довгими. Чоловік не звик томится в очікуванні, адже його життєвим девізом було: " Бери бика за роги зараз, бо потім хтось зробить це замість тебе!" Чоловік ніколи раніше не думав про час. Він інколи жив поспіхом, а іноді навпаки — так повільно, ніби мав десь приховане в рюкзаку запасне, безмежне життя.
— Тату, я хочу їсти! — потягнув малий Алекса за футболку.
— Та, слухай ти… — раптом, чоловік спинив себе. Він хотів наговорити хлопчику багато образливих слів, але вчасно зупинився зрозумівши, що від нього зовсім нічого не залежить.
— Я хочу їсти! — знову повторив малий, ніби спеціально граючи на розтягнутих струнах Алексових нервів.
Чоловік зібравши всю силу волі в кулак, миттю закрив ноутбук, в якому тільки-но відкрив вхідний електронний лист, та грубо вхопив малого за руку.
— Пішли! — роздратовано гаркнув він на Даню.
— Куди? — розгублено запитав малий.
— Їсти! — намагаючись якомога менше спілкуватися з хлопчиком, буркнув Алекс, накидаючи на малого куртку.
— Я босий! — жестом руки, Даня вказав на свої босі ноги, на яких не було навіть тоненьких шкарпеток.
— Що?! — роздратовано перепитав Алекс, який подумки був на роботі, в агентстві нянь, на іншому куточку планети — де завгодно, тільки не поряд з малим.
— Мені треба взутися, я босий — терпляче пояснив хлопчик.
— Ну так взуйся! — роздратовано кинув Алекс.
— А шнурки? — запитав малий.
— О, японські боги! — простягнувши руки догори, вигукнув чоловік, а за тим присів на підлогу щоб допомогти малому взутися та зав'язати йому шнурки.
Не застібаючи Дані куртку та не вдягаючи на нього шапку, Алекс буквально виштовхав хлопця на коридор та поспішно вибігши за ним слідом хутко замкнув квартиру.
Чоловік швидко прямував у піцерію, не звертаючи уваги на те, що хлопчик плентається десь там, у нього позаду.
— Де ти там є? — час від часу обертаючись назад, Алекс підганяв малого, аби той трохи пришвидшився, проте в хлопчика не виходило догодити чоловікові, і той помітно дратувався.
Зробивши глибокий вдих, Алекс затримав у легенях величезний потік повітря. Чоловікові аж запахло свіжим нікотином, від якого він вирішив остаточно відмовитися місяць тому. Алекс постійно хапався за сигарету, коли переживав емоційний сплеск і не тільки. Він курив, коли йому було сумно та весело. Він міг палити прямо зранку в своєму ліжку, за чаєм та кавою, за міцними спиртними напоями, просто за компанію. Він продовжував би палити й далі, але неправильний спосіб життя та робота ночами, почали негативно відображатися на його здоров'ї, зокрема на серці. Після кількох обстежень та курсу лікування лікарі винесли чоловікові невтішний вердикт — терміново кидати палити, інакше не обійтися без операції.
Пластирі та таблетки допомагали Алексові вчитися жити без улюбленої, шкідливої звички, але давалося йому це досить складно.
Коли хлопці зайшли до піцерії, то помітили, що там досить людно. Алекс побачив, що малий боїться знаходитися в достатньо людному місці, але йому було на це начхати.
Чоловік, "по доброті своїй душевній", почав очима шукати красивих дівчат та прикидати з якою з них він буде цього разу знайомитися.
— Рада вітати вас у піцерії "Італія" — підійшовши до їхнього столика, прощебетала молода та гарна, життєрадісна офіціантка. Алекс одразу оцінив її зовнішні дані та мимовільно поглянув на пухкі губи.
— Те що треба! — випадково вирвалося у чоловіка.
— Що, перепрошую? — озвалася до нього симпатична офіціантка.
— Кажу, я вже вирішив, що саме нам треба! — оговтуючись від випадково кинутих слів, поспішив виправдатися Алекс. — Мені, будь ласка, вашу фірмову піцу і томатний сік! — впевнено сказав чоловік, а малому…
— У нас є страви спеціально для дітей, — сказала красуня, — супи, бульйони, дитяча піца! — ніби читаючи Алексові думки, поспішила з пропозицією дівчина. — Що буде ваш хлопчик?!
— Що тобі замовити? — люб'язно запитав Алекс у Дані, розуміючи, що зараз він себе виставляє у вигідному для себе світлі, адже він уже мав свою цікавість до офіціантки.
— Я буду суп і піцу! — впевнено відповів малий.
— І я до замовлення додам лимонад вашому сину!? — кинувши на Алекса питальний погляд, запропонувала дівчина-офіціантка.
— Так, дякую! — чоловік на мить уявив струнку красуню без одягу, і його обличчя засяяло як новорічна ялинка.
"Все таки круто бути батьком одинаком" — подумав про себе Алекс, уявляючи як ввечері він зустрінеться у неформальній обстановці з молодою красунею.
Коли новоспечений татусь з малим отримали замовлення, чоловік помітив, як малий охайно вішає на себе серветку та правильно користуючись столовими приборами береться за їжу.
— Нічого собі, оце манери! — отетерівши від несподіванки, розширив очі Алекс. — Де це ти такого навчився, у дворян?
— Мене мама навчила! — серйозно відповів хлопчик, повільно пережовуючи їжу.
— Навіть не чавкаєш? — запитав здивований Алекс. — Краще б ти так шнурки зав'язував! — пробурмотів чоловік собі під носа, але малий його не почув, бо був зайнятий прийомом їжі, або просто був мудріший за батька і вирішив промовчати.
Гарно поснідавши, Алекс згадав про електронний лист і поспішив зайти через телефон до поштової скриньки.
— Можливо, ви ще щось бажаєте? — відволікла його від телефону гарна офіціантка.
Чоловік підняв на неї зацікавлені очі та оцінююче оглянув її у повний зріст.
— Так, бажаю! — серйозно заявив він.
— Я вас слухаю! — уважно подивилася на нього дівчина.
— Чи не могли б ви залишити мені свій номер?! — серйозно запитав Алекс.
— Та ви що, я ж на роботі?! — відверто обурилася дівчина. — І взагалі у мене є наречений і ми скоро збираємося з ним одружуватися.
Алекса не цікавило її особисте життя, так само як і не хвилював його її кавалер. Він звик досягати своїх цілей, і його бажання завжди були для нього законом, навіть, якщо вони не співпадали з чужими.
