Сюрприз Для БабІя - Ольга Довженко

— Угу, і корисне і смачне! — пересмикнув чоловік. Бургер будеш?

— Бургер, що таке бургер?

 — Тебе що матір ніколи не годувала бургерами?

 — Ні! — серйозно відповів хлопчик. 

— Оце так! А можливо ти хочеш картоплю фрі?

— Що таке картопля фрі? — знову перепитав хлопчик.

— О, матінко! А чим тебе взагалі годувала мама?

— Мама варила мені кашу, суп-пюре, пудинг, омлети, запіканку, салат.

— Стоп, стоп, стоп! Такого я точно тобі готувати не буду, тому доведеться обирати з того що є: або гамбургер, або пельмені, якими в мене забита морозильна камера.

—Ну тоді пельмені! — озвався хлопчик.

— Тато, а тебе правда вуть Алекс? — поцікавився малий, коли чоловік почав ритися в морозилці з надією знайти там заморожені напівфабрикати.

— Так, я Алекс! А тебе до речі як звати? — автоматично запитав чоловік, але його насправді не цікавило ім'я малого, так само як і його походження. Він мріяв якнайшвидше позбутися його та забути цю подію як страшний сон.

— Мене звуть Даня! — відповів усміхнений хлопчик.

— Даня, що за ім'я таке? Даня, Даня наче жіноче якесь! — обурився Алекс.

— Даня це скорочено від імені Данило! — пояснив хлопчик. — Так мене називала мама і бабуся. 

— О, тепер ще й бабуся!

— Мама повезла бабусю в лікарню, а мене не було на кого лишити от вона й залишила мене тобі.

— А чого вона взагалі вирішила, що я вдома? А якби мене не було, і не відчинив би тобі, то щоб тоді ти робив!? А я скажу що: заблукав би і точно попав у поліцію, а з неї — в інтернат.

— Мама точно знала, що ти вдома тому вона відправила мене самого!

 — А телефона, випадково, твоя мама тобі не залишила?

— Ні, в мене нема телефона! Я грався лише на маминому.

 — Значить, нам потрібно якнайшвидше знайти твою маму і покарати її за те, що вона тебе покинула.

— Не треба, тато, вона хороша! Вона дуже добра, ось побачиш! — ледь не заплакавши, сказав Даня.

— Не називай мене татом! — крикнув Алекс. — Я, звісно, хотів би її побачити, аби добряче дати на горіхи. Що це за матір така, що викидає дитину, немов кошеня під чужі двері, а сама втікає, ніби злочинниця.

Чоловік взявся за голову обома руками та замружив очі. Він мріяв, що зараз прокинеться від страшного сну і все буде як завжди. Його безтурботне життя пливтиме в тому ж темпі, до якого він звик. Відкривши очі, Алекс побачив перед собою малого і зрозумів, що дива не сталося. Вперше в житті він зіштовхнувся з проблемою, яку не знав як вирішити, і чи можливо було її вирішити взагалі.