Сюрприз Для БабІя - Ольга Довженко

Алекс прокинувся зранку від того, що в його двері надокучливо дзвонили. Чоловік накрив голову подушкою, але це йому не допомогло і в двері продовжували добиватися. Насилу піднявши тяжку голову з ліжка, Алекс ледве натягнув на себе халат, і то зробив це не з першої спроби. Він сподівався, що незваний гість все ж таки піде геть, але цього дива не сталося. 

Щось бурмочучи собі під носа, чоловік насилу дістався до дверей. Коли Алекс відчинив, то нікого там не побачив лише сказав: 

— Це що чийсь невдалий жарт? —

перед очима чоловіка все розпливалося та кружляло в швидкому танці. Тільки-но він зібрався зачинити двері, як почув дитячий голос:

— Привіт, тато!

Алекс повільно опустив очі вниз і побачив перед собою маленького хлопчика з рюкзаком та ведмедиком в руках.

— Що за маячня? Це розіграш? — запитав чоловік, потроху приходячи до тями. Його нічний хміль миттєво вивітрився і його ніби рукою зняло.

— Хлопче, ану йди звідси, бо зараз викличу поліцію! — суворо Алекс нагримав на малюка, проте той так і залишився непорушно стояти на місці. 

— Слухай, малий, я так більше не граю! — сказав Алекс, збираючись зачинити за собою двері. В той момент хлопчик розплакався і чоловіку нічого більше не залишилося, як забрати його до себе в квартиру.

— Привіт, тато! — знову повторив хлопчик. Це дуже розізлило Алекса, і він вигукнув:

— Так, чувак, ніякий я тобі не тато, це по-перше, а по-друге: зараз будемо шукати твоїх батьків!  — В мене нема батьків. — сказав хлопчик. — В мене тільки мама.

— Ні, хлопче, ти щось плутаєш! — взявся за голову Алекс. — Я не твій тато, і я зовсім не знаю твоєї мами! 

— Ось! — малий протягнув Алексові конверт, в якому лежав загорнутий лист. Чоловік пробіг по ньому очима і побачив, там наступне:

 "Алекс, у мене зараз виникли термінові справи. Я не маю на кого залишити сина, тому подбай про нього ти. Я його виховувала п'ять років, а тепер в тебе є  можливість довести, що ти гарний батько. Всього три тижні!

 Цілую, Лана!"

 — Лана? Яка Лана? — запитав вголос чоловік, дивлячись на малюка.

— Мою маму звуть Лана! — підтвердив хлопчик, знімаючи з себе рюкзак.

— Стоп, малий! Тобто ти збираєшся жити в мене цілих три тижні? — Алекс розгнівано закричав. — Ні, ні, ні, так не піде! Значить ми зараз підемо з тобою в поліцію і все вирішимо!

— Мама казала, що ти добрий, а ти хочеш віддати мене в інтернат! Ти поганий! — знову розплакався хлопчик.

Алекс ніяк не розумів, що відбувається. Яка дитина, яка мама і звідки вони взялися, та й взагалі, можливо, це все чийсь дурний прикол.

Чоловік не звик належати комусь та бути відповідальним за когось. В свої 35 років він вів вільний спосіб життя. У нього за весь час було безліч жінок. Спочатку він навіть намагався записувати їх у блокнот, але невдовзі він списався, і чоловік закинув цю справу — він просто перестав їх рахувати.

Алекс вже багато років працював програмістом, і вже достатньо себе забезпечив. У нього було власне житло, дача, машину класу "люкс." Він регулярно відпочивав на дорогих курортах і вважав безглуздям одружуватися та пов'язувати своє життя з однією жінкою, коли навколо їх безліч. Вчора Алекс був на парубочій вечірці, де проводжав нареченого, як він любив казати "в останню путь." 

Друг Артур до останнього опирався своїм почуттям, але бажання бути поруч з коханою дівчиною перемогло, і він зробив їй пропозицію, за що Алекс на нього дуже образився. Проте прийшов підтримати друга на парубочому вечорі з надією, що той передумає та закине свою безглузду ідею одружитися.

Чоловік не в змозі був запам'ятати імена всіх жінок, з якими він був. Максимум скільки він затримувався поряд з однією жінкою — це тиждень, і то це був рекорд. Таких жінок були лічені одиниці, які він міг перерахувати на пальцях однієї руки, але Лани серед них не було, а це значить, що вона "дівчина одного вечора", так називав Алекс свою легку здобич, але щоб дитина.

— Я хочу в туалет! — озвався хлопчик, вириваючи чоловіка з потоку нескінченних думок, за допомогою яких, він намагався пригадати Лану.

—А ти хіба в памперс не ходиш? — засміявся Алекс, розуміючи, що він зовсім нічого не тямить в дітях.

— Ні, я вже дорослий для памперсів, так каже мама!

— Мама, мама! Де вона, та твоя мама? Ось вона привела тебе до мене під двері і залишила тут! На цілих 3 тижні! — Алекс присвистнув та знову схопився за голову.

— Я в туалет хочу! — знову озвався хлопчик.

— Ну то йди в свій туалет! — роздратовано буркнув чоловік.

—А куди йти? — запитав малий.

 — О, японські боги! — підкотивши очи під лоба, вигукнув чоловік. — Іди прямо, а в кінці коридору поверни ліворуч!

— А що таке ліворуч? — ледве стримуючись запитав хлопчик.

— Ой, пішли я тебе проведу, ато зараз і справді тут мені калюжу зробиш. Теж мені щастя підвалило! 

Роздратований Алекс повів малого в туалет. Чоловік ввімкнув хлопчикові світло та спитав:

— Ти хоч штани зняти сам зможеш?!

— Так зможу! Я навіть шнурки сам зав'язувати вмію! — через прочинені двері відповів малюк.

 — Це прекрасно! Ти взагалі мужик!

 — Я знаю! — відповів хлопчик.

Алекс знову і знову перечитував листа, якого йому протягнув малий і все ніяк не міг зрозуміти, яка це Лана, і де її взагалі шукати. Він намагався віднайти між стрічками її контакти, або якусь підказку, проте нічого такого чоловік не знайшов. 

Алекс не уявляв як поводитися з дітьми, і взагалі не розумів навіщо вони потрібні. Чоловік не розумів тих людей, які заводили сім'ї та народжували дітей.

— Тато, я все! — радісно вигукнув малий, виходячи з туалету. 

Тяжко зітхнувши Алекс допоміг малому роздягнутися та забрав його рюкзак.

— Я їсти хочу! — жалібно промовив хлопчик.

 — О, боги! Ти їси молочну суміш?

 — Ні, я вже дорослий і їм усе, але тільки корисне і смачне.