Бронзовий чорт - Ростислав Феодосійович Самбук

Чесно кажучи, Кальтенбруннер не знав точного змісту. цього слова, але він довіряв фюрерові й кивнув на знак згоди.

Гітлер викинув угору правицю, точно, як на мітингах, але у відповідь не ревнуло звичне «хайль», і фюрер одразу обірвав сам себе. Перейшов на зовсім діловий тон, буцім і не було щойно пафосу й загрожувальних вигуків, наче й не виступав перед усім рейхом, що проковтував кожне його слово, – оці незбагненні перепади в його настрої, у виявленні емоцій дивували всіх і багато в чому сприяли авторитетові першої людини рейху, дехто вбачав у цьому винятковість натури, вияв мало не геніальності.

Гітлер запитав:

– Що вам потрібно, обергрупенфюрере, для здійснення цього плану державного значення?

– Ваша згода, мій фюрере.

– Ви вже її маєте. Ще?

– Я хотів лише попередити, що ретельна підготовка акції коштуватиме…

– У вас нема грошей? Хтось обмежує?

– Ні, але ж…

– Жодних «але». Скільки б це не коштувало, кінцевий результат вартий того.

– Сьогодні я ще раз переконався в цьому.

Гітлер обернувся, знову заклав руки за спину й почвалав назад, до мольберта.

– Ви добре продумали операцію? – запитав не зупиняючись.

– Зараз її докладно опрацьовують.

– Найсуворіша конспірація, – попередив Гітлер якось стомлено: вибух емоцій не минув даремно. – Найобмеженіше коло осіб може знати про справжню мету. Навіть Герінг…

– Так, мій фюрере, навіть Герінг нічого не знатиме. Крім нас та безпосередніх учасників акції, в курсі справ будуть двоє чи троє.

– Хто вони?

– Скорцені, мій фюрер, і ще…

– Це вже у вашій компетенції, Ернесте, Я питаю, хто безпосередні виконавці?

– Росіяни. Чоловік і жінка.

– Ви впевнені в них?

– Ми зупинилися на їхніх кандидатурах після ретельної перевірки. Найретельнішої,

Вони дійшли до мольберта, і Гітлер утомлено опустився на стілець. Мовив стишено:

– Нехай вам щастить, Ернесте. Візьміть цю справу під свій повсякденний контроль. Зважуйте на найменші дрібниці. Втім, ви самі все знаєте, врахуйте тільки, акція мусить відбутися, відбутися, що б не сталося, я не прийму жодних пояснень, жодних виправдань.

– Я зрозумів вас, мій фюрере.

Гітлер узяв пензель, довго примірявся і нарешті торкнувся ним жовтого неба.

– Здається, так буде краще, – сказав, наче й не було щойно розмови про диверсію і єдине, що тривожить його, – кольори картини. – Я подарую вам, Ернесте, саме цю акварель, коли, звичайно, вдасться. Із вдячністю за радість, яку ви принесли мені сьогодні. Ви поспішаєте, обергрупенфюрере?

– Так. – Кальтенбруннер клацнув закаблуками. – До побачення, мій фюрере. Хайль!

Повернувся і пішов не озираючись, тільки гравій монотонно шурхотів під важкими кроками.

Курінний Сорока розташувався на барвені й нетерпляче чекав, поки хлопці готували купіль. Скинув сорочку, сидів у самих споднях, простягнувши ноги й підставивши спину сонцю, насолоджувався теплом і спокоєм.

У садочку за хатою сквирила якась птаха, курінний скрутив цигарку, натоптавши бакуну мало не на палець завтовшки, затягнувся так, що закашлявся: не бакун, а якась запридуха, – і де тільки вирощують такий?

Сорока остудив горло ковтком молока із глиняного стоянця, гримнув: – Чого забарилися?

Хлопці гріли воду у виварці та відрах на літній плиті, поставленій посеред двору під дерев'яним навісом.

Семен, вусатий і літній уже вуйко, попробував воду пальцями, відсмикнув руку, та все ж не поквапився.

– Зачекайте, друже курінний, ще хвилю, – відказав неспіхом. – Ви ж любите, коли води багато, – куди поспішати? Тераз скупаємо вас, будьте певні.

Справді, куди поспішати? А якщо Семен каже, що добре скупає, так тому й бути. Семен – чоловік справжній, вабкий до роботи, за що не візьметься, все горить під руками.

Семен витягнув з криниці цебер води. Вилив у велику балію, ще раз занурив руку у виварку й схвально гмикнув. Дав знак помічникові, той підхопив виварку з другого боку, вилили до балії обережно, щоб не розхлюпати.

Семен потримав руку у воді ще раз, долив холодної й зауважив:

– А тепер, прошу пана курінного, й купатися смачно буде.

Сорока почав повільно стягати сподні. Думав: надійний хлоп цей Семен – он які гарні слова знайшов: смачно купатиметься… Коли б усі були, як той Семен, горя б не знали. Добрий вуйко: і з автоматом упорається, і з пістолета за тридцять кроків бляшанку пробиває, а кашу зварить – не відірвешся: справжній лісовик.

Знявши сподні, Сорока попробував босою ногою воду, відсмикнув невдоволено.

– Зварити хочеш? – буркнув. – Додай холодної!

– Це ви, друже курінний, ще не звикли, – лагідно зауважив Семен. – Це вам видається, що гаряча. А в якій купатися? Тільки в гарячій, прошу я вас, у теплу хай дівки лізуть, шкіра в них тонка, а нашому братові ніщо не завадить. Мені що, я можу кибель холодної додати, але ви потерпіть трохи, потім самі дякуватимете.

Звичайно, він мав рацію, цей вусатий вуйко, і Сорока не міг не погодитися з ним.

Курінний обережно поставив одну ногу у велику балію, крякнув і заліз обома, вода й справді виявилась не такою вже й гарячою.

Семен вилив на Сороку піввідра теплої води, курінний намилив голову, змив мило й занурився у воду з насолодою відчуваючи, яким невагомим стає тіло.

Хлопці поштиво стояли обабіч, чекаючи, поки начальство остаточно розпариться.

Нарешті курінний сів згинці, Семен провів по червоній спині мочалкою, спочатку ледь-ледь, аби тільки подрочити, набрав повну кінву чистої води, полив обережно й провів мочалкою сильніше – на Сорочиній спині одразу утворилася червона смуга, курінний крякнув, але не відсахнувся, і Семен почав по-справжньому мочалити його.

Сорока крутився, Семен тер, а другий хлопець щедро поливав з кінви.

Потім курінний підвівся, хлопець приніс повний цебер мителю і вилив на Сороку обережно, наче це був не курінний, а сам Бандера.

Та й, зрештою хто для хлопця Бандера? Для нього Сорока вищий не тільки за Бандеру, за самого господа бога, бо пан курінний може милувати й карати сьогодні, зараз, і все залежить від його настрою.

А настрій у Сороки після купання поліпшився.

– Ну, як ми вас висвятили, друже курінний? – запитав Семен, подаючи чистий лляний рушник.

– Файно, – підтвердив курінний цілком щиро. – Ти, Семене, у всьому майстер!

Сорока одягав чисту білизну спроквола, вже відчуваючи смак борщу й першої чарки. Добрий борщ варить господарка, від цього борщу нікуди не пішов би ніколи, та, на