Як народжуються емоції - Ліза Фельдман Барретт

• • •

На прикладі цих трьох неминучостей розуму ми бачимо, що конструювання вчить нас бути скептичними. Ваші переживання не є вікном у реальність. Радше ваш мозок налаштований моделювати ваш світ, керуючись тим, що важливе для вашого бюджету тіла, а потім ви переживаєте цю модель як реальність. Ваші щомиттєві переживання можуть відчуватися як один окремий психічний стан, що змінюється іншим, на кшталт намистин на нитці, але, як ви вже засвоїли з цієї книги, ваша мозкова діяльність неперервна по всіх внутрішніх, базових мережах. Може здаватися, що ваші переживання запускаються в дію світом за межами черепа, але вони формуються в бурі передбачень та виправлень. За іронією долі, кожен із нас має мозок, що створює розум, який неправильно розуміє сам себе.

Там, де конструктивізм відстоює скептицизм, есенціалізм глибоко прихильний до певності. Він каже: «Ваш мозок є таким, яким здається ваш розум». Ви маєте думки, а отже, повинні мати в мозку якийсь центр думок. Ви переживаєте емоції, а отже, повинні мати в мозку якийсь центр емоцій. Ви бачите докази думок, емоцій та спри­йняттів у інших людей з усього світу, а отже, відповідні центри мозку повинні бути універсальними й усі повинні мати однакові психічні сутності. Гени нібито породили розум, що є спільним для всіх людей. Ви також бачите емоції в цієї тварини та іншої (Дарвін навіть побачив емоції в мух), а тому ці створіння начебто повинні мати ті самі універсальні центри емоцій, що й ви. Нервова діяльність передається від одного центру до іншого, подібно до того як бігуни в естафеті передають один одному паличку.

Есенціалізм пропонує не лише погляд на природу людини, але й цілий світогляд. Він передбачає, що ваше місце в суспільстві формується вашими генами. Отже, якщо ви кмітливіші, швидші або сильніші за інших, то зможете обґрунтовано досягти успіху там, де інші не зможуть. Люди отримують те, на що вони заслуговують, а заслуговують на те, що отримують. Такий погляд є вірою в генетично справедливий світ, що підтримується ідеологією з науковим звучанням.

Те, що ми переживаємо як «певність», — відчуття знання правди про самих себе, один одного та світ навколо нас — є ілюзією, яку створює мозок, щоб допомогти нам прожити кожен день. Хорошою ідеєю є потроху відмовлятися від такої певності. Наприклад, ми всі думаємо про себе та інших людей за допомогою характеристик. Він «щедрий». Вона «лояльна». Ваш начальник — «гівнюк». Наше власне розуміння певності спокушає нас ставитися до щедрості, лояльності та гівнючності, наче їхні сутності дійсно живуть у цих людях і наче їх можна якось виявити й виміряти з об’єктивної точки зору. Це не лише визначає нашу поведінку стосовно них; ми також почуваємося виправданими в такій поведінці, навіть якщо «щедрий» хлопець просто намагається підлеститися до вас, «лояльна» жінка потай працює на себе, а ваш «гівнюк» начальник усіма думками зі своєю хворою дитиною вдома. Певність змушує нас випускати з уваги інші пояснення. Я не кажу, що ми тупі або погано споряджені до вловлення реальності. Я кажу, що немає однієї-єдиної реальності, яку можна вловити. Ваш мозок може створити більш ніж одне пояснення сенсорних сигналів навколо — не нескінченну кількість реальностей, але явно більшу, ніж одна.

Здорова доза скептицизму породжує світогляд, що відрізняється від генетично справедливого світу класичного погляду. Ваше місце в суспільстві є не випадковим, але й не неминучим. Подумайте про афроамериканську дитину, народжену в бідності. Упродовж перших років розвитку мозку вона менш імовірно отримує належне харчування — обставина, що, зокрема, негативно вплине на розвиток її префронтальної кори (ПФК). Ці нейрони особливо важливі для навчання (тобто для обробки помилки передбачення) та контролю; не дивно, що розмір та ефективність ділянок ПФК пов’язані з багатьма навичками, необхідними для доброї успішності в школі. Гірше харчування дорівнює тоншій ПФК, що пов’язане з гіршою успішністю в школі та нижчим рівнем освіти, на кшталт незакінчених старших класів, і приводить назад до бідності. Таким циклічним чином стереотипи суспільства щодо раси, які є соціальною реальністю, можуть ставати фізичною реальністю налаштування мозку, створюючи враження, що причиною бідності завжди є просто гени.

Деякі дослідження, схоже, показують, що такі стерео­типи точніші, ніж ми могли б думати. Наприклад, у своїй книзі «Чистий аркуш» Стівен Пінкер пише, що «люди, які вірять, що афроамериканці більш імовірно живуть на допомогу з безробіття, ніж білі… не є ірраціональними або нетерпимими. Ці переконання правильні», якщо звірити їх з даними перепису. Він та інші стверджують, що багато вчених розвінчують стереотипи як неточні, бо нас примушують до політкоректності, ми поблажливі стосовно звичайних людей або перебуваємо під впливом наших власних заплутаних припущень про природу людини. Але, як ви тільки-но бачили, існує також інша можливість: офіційна статистика щодо допомоги з безробіття правдива, бо ми, суспільство, зробили її такою.

У силу наших цінностей та практик ми обмежуємо варіанти й звужуємо можливості для одних людей, водночас розширюючи їх для інших, а потім кажемо, що стереотипи справджуються. Вони справджуються лише щодо спільної соціальної реальності, яку наші колективні поняття створили передусім. Люди не є набором більярдних кульок, що весь час штовхають одна одну. Ми — набір мізків, які регулюють бюджети тіла одне одного, будуючи поняття та соціальну реальність разом, а отже, допомагаючи сконструювати свідомості одне одного та визначити наслідки одне для одного.

Деякі читачі можуть відкинути такого роду конструктивістський світогляд як стереотипно академічну точку зору добреньких лібералів із «Землі, де все відносне». По суті, цей погляд перетинає традиційні політичні лінії. Ідея, що ви відлиті вашою культурою, є стереотипно ліберальною. Водночас, як ми розглядали в розділі 6, ви в широкому розумінні відповідальні за поняття, які маєте, що рано чи пізно впливають на вашу поведінку. Індивідуальна відповідальність є глибоко консервативною ідеєю. Ви також дещо відповідальні перед іншими, не лише менш успішними, але й майбутніми поколіннями, за свій вплив на їхні налаштування. Те, як ви поводитеся з іншими людьми, має значення. Це фундаментально релігійна ідея. Американська мрія традиційно говорить: «Якщо тяжко працювати, можливе все». Конструктивізм погоджується, що ви є дійсно творцем власної долі, але ви зв’язані вашим оточенням. Ваше налаштування, визначене почасти вашою культурою, впливає на подальші варіанти.

Не знаю, як ви, але я знаходжу деякий комфорт у невеликій непевності. Це так освіжає — ставити під сумнів поняття, що нам дані, та цікавитися, що є фізичним, а що соціальним. Існує свого роду свобода в усвідомленні того, що ми категоризуємо для створення значення, а отже, перекатегоризацією це значення можна змінювати. Непевність означає, що речі можуть бути іншими, ніж здаються. Це усвідомлення дає надію у складні часи й може викликати вдячність у часи добрі.

• • •

А тепер мені час хильнути напою власного приготування. Передбачення, інтероцепція, категоризація та ролі, як я описувала для ваших різноманітних мереж мозку, не є об’єктивними фактами. Це поняття, вигадані вченими для опису фізичної активності всередині мозку. Я стверджую, що ці поняття є найкращим способом зрозуміти певні розрахунки, що виконуються