Як народжуються емоції - Ліза Фельдман Барретт
У розділі 4 я вже пояснювала, що кожна так звана емоційно реактивна ділянка мозку видає передбачення для регулювання бюджету тіла. Додайте сюди хибний умовивід, добре перемішайте, і ви отримаєте рецепт великого міфу про те, як емоції працюють у мозку. Одна річ — спостерігати, що передня поясна кора гризуна підвищує свою активність, коли якийсь його сусід страждає від болю. І зовсім інша — казати, що гризун відчуває емпатію. Простішим поясненням є те, що ці дві тварини просто впливають на бюджет тіла одна одної, як роблять дуже багато істот.
Ще ймовірніше ви починаєте робити умовиводи, коли тварина, про яку йде мова, схожа на вас. Адже легше сприйняти радість у собаки, що ганяє туди-сюди, аніж, скажімо, у таргана з такою самою поведінкою. Легше побачити любов у матері-кролиці, що спить зі своїми дітками, аніж у матері-черв’яги, червоподібної амфібії, яка годує своїх крихіток власною плоттю. Цікавий приклад цього явища пропонує номінований на «Оскара» науково-фантастичний фільм «Район № 9». Спершу зображені там прибульці здаються огидними комахами завбільшки з людину, але як тільки ми мигцем бачимо, що вони мають рідних та коханих, то починаємо відчувати до них емпатію. Навіть геометричні фігури Гайдера та Зіммель здаються схожими на людей, бо швидкість і траєкторії їхнього руху нагадують те, як люди переслідують одне одного. Ми починаємо сприймати їхні дії з точки зору психічних причин, і вони входять до нашого морального кола.
Сам по собі умовивід щодо тварин не є поганим — це абсолютно нормальна річ. Я щодня проїжджаю в машині повз бігборд, на якому зображено чарівного манюнього орангутанчика. І кожного разу, як я наближаюся до нього, то сяю усмішкою, про що б я в той момент не міркувала, навіть попри моє знання того, що орангутанчик насправді не усміхається мені й не має однакового зі мною розуму. Щиро кажучи, якби всі долучилися до хибного умовиводу щодо тварин і в процесі прийняли цих тварин до нашого морального кола, можливо, ми б мали менше браконьєрів, що винищують слонів та носорогів заради бивнів та рогів чи полюють на горил і бонобо заради м’яса. Якби люди долучилися до більшого умовиводу, спостерігаючи за іншими людьми, можливо, ми б мали менше жорстокості та війн. Однак коли йдеться про наших шановних науковців, ми повинні опиратися спокусі умовиводу.
Ми звикли думати про тварин з точки зору самих себе: наскільки вони подібні до нас, чому вони вчать нас про нас самих, яким чином вони можуть бути для нас корисними і як ми їх переважаємо. Якщо це стосується захисту тварин, олюднювати їх цілком нормально. Але якщо дивитися на тварин крізь призму нашої власної ідентичності, ми можемо нашкодити їм у способи, про які часто навіть не задумуємося. Ми вважаємо неспокійних собак на повідку «надто домінантними» й караємо їх, коли мали б запропонувати їм передбачувану турботу й ласку. Ми відриваємо новонароджених шимпанзе від їхніх матерів, коли в дикій природі вони б годувалися грудьми до п’яти років, почуваючись безпечно завдяки теплу та запаху шерсті матері.
Нашим завданням є побачити й зрозуміти у тваринах свідомість їх самих, а не якихось нижчих людей. Остання ідея походить із класичного погляду на природу людини, який передбачає, що шимпанзе та інші примати є менш розвиненими, зменшеними версіями нас самих. Ні. Вони пристосовані до екологічної ніші, в якій живуть. Шимпанзе мусять шукати їжу, а сучасні люди здебільшого ні, тому мозок шимпанзе налаштований ідентифікувати та запам’ятовувати деталі, а не будувати психічні подібності.
Врешті-решт, якщо ми вивчатимемо тварин з їхньої власної точки зору, то лише виграємо через покращення наших стосунків із ними. Ми, люди, будемо спричиняти менше шкоди їм і світу, в якому всі разом живемо.
• • •
Тварини є емоційними створіннями, принаймні в розумінні сприймачів-людей. Це частина соціальної реальності, яку ми створюємо. Ми наділяємо емоціями наші автівки, кімнатні рослини, навіть маленькі кола й трикутники на відео. Ми також наділяємо емоціями тварин. Однак це не означає, що тварини переживають емоції. Тварини з малою афективною нішею нездатні формувати поняття емоцій. Левиця не може ненавидіти зебру, коли вистежує її та вбиває як здобич. Ось чому ми не вважаємо дії левиці аморальними. Щоразу, як ви читаєте якусь книгу чи новину про тварин, що переживають людські емоції («Сенсація: коти відчувають schadenfreude стосовно мишей»), дотримуйтеся такого способу мислення, і ви швидко побачите, як хибний умовивід матеріалізується перед вашими очима.
Деякі вчені все одно припускають, що всі хребетні мають якісь спільні, збережені з давніх часів базові схеми емоцій, виправдовуючи цим твердження, що тварини відчувають те саме, що й люди. Один видатний невролог Яак Панксепп регулярно запрошує своїх слухачів подивитися докази таких схем на його фото собак, що гарчать, та котів, що шиплять, а також на відео маленьких пташенят, які «плачуть за своїми матерями». Проте сумнівно, що ці пропоновані ним схеми емоцій існують у мозку хоч якоїсь тварини. Ви дійсно маєте схеми виживання для таких різновидів поведінки, як бійка, втеча, харчування та спарування; вони контролюються ділянками бюджету тіла вашої інтероцептивної мережі й спричиняють зміни в тілі, які ви переживаєте як афект, — але вони не призначені для емоцій. Для емоцій вам також потрібно мати поняття емоцій для категоризації.
Пошук емоційних здібностей у свідомості тварин триває. Бонобо і, можливо, шимпанзе, наші близькі родичі, можуть мати спеціальне налаштування в мозковій схемі для формування власного типу понять емоцій. Іншою цікавою можливістю є слони — довговічні соціальні тварини, що налагоджують міцні зв’язки в тісно згуртованих стадах. Те саме можна сказати про дельфінів. Навіть собаки, як-от Ровді, є хорошими кандидатами, які живуть поряд із людьми вже тисячі років. У цих тварин, можливо, відбувається щось більше, навіть якщо це й не людські емоції. Що ж до лабораторних щурів, морської свинки Капкейк та більшості інших тварин, у яких ми сприймаємо наявність емоцій, — вони не можуть конструювати емоції, бо не мають необхідних для цього понять емоцій. Тварини відчувають афект, але реальність їхніх емоцій існує наразі лише всередині нас із вами.
13.
Від мозку до розуму: новий рубіж
Людський мозок — майстер шахрайства. Він створює переживання й скеровує дії якимось магічним умінням, ніколи не показуючи, як він це робить, однак даючи нам хибне відчуття впевненості, що його породження — наші повсякденні переживання — відображують його внутрішню роботу. Радість, смуток, подив, страх та інші емоції здаються такими індивідуальними й відчуваються такими вбудованими, що ми припускаємо, ніби вони мають якісь окремі причини всередині нас. Коли ви маєте мозок-есенціаліста, легко висунути неправильну теорію розуму.
