Кримінальне право України. Загальна частина. - Роман Вікторович Вереша

призначення покарання за сукупністю злочинів, а потім до остаточного покарання, призначеного за сукупністю злочинів, повністю чи частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком у межах, встановлених у ч. 2 ст. 71 КК. § 6. Правила складання покарань та зарахування строку попереднього ув’язнення

У ст. 72 КК встановлені правила складання покарань при визначенні остаточного покарання за сукупністю злочинів та за сукупністю вироків. При цьому, по-перше, передбачено порядок складання

різних видів покарання, а по-друге, визначено види покарань, які не підлягають складанню.

При складанні покарань за сукупністю злочинів та сукупністю вироків менш суворий вид покарання переводиться у більш суворий вид з такого їх співвідношення (за ч. 1 ст. 72):

1) одному дню позбавлення волі відповідають:

а) один день тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або арешту;

б) два дні обмеження волі;

в) три дні службового обмеження для військовослужбовців або три дня виправних робіт;

г) вісім годин громадських робіт;

2) одному дню тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або арешту відповідають:

а) два дні обмеження волі;

б) три дні службового обмеження для військовослужбовців або три дні виправних робіт;

3) одному дню обмеження волі відповідають:

а) три дні службового обмеження для військовослужбовців;

б) або три дні виправних робіт;

4) одному дню обмеження волі або арешту відповідають: вісім годин громадських робіт.

Відповідно до ч. 2 ст. 72 КК, при призначенні покарання за сукупністю злочинів або за кількома вироками у вигляді виправних робіт або службових обмежень для військовослужбовців складанню підлягають лише строки цих покарань. Розміри відрахувань із заробітку засудженого складанню не підлягають і обчислюються за кожним вироком самостійно.

Основні покарання (ч. 3 ст. 72 КК) у вигляді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю при призначенні їх за сукупністю злочинів і за сукупністю вироків складанню з іншими видами покарань не підлягають і виконуються самостійно. У Законі (ч. 4 ст. 71 КК) визначено також, що додаткові покарання різних видів у всіх випадках виконуються самостійно. Попереднє ув’язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у ч. 1 ст. 72 КК. При призначенні покарань, не зазначених в ч. 1 ст. 72, суд, враховуючи попереднє ув’язнення, може пом’якшити покарання або повністю звільнити засудженого від його відбування (ч. 5 ст. 72 КК).

Встановлені зазначені вище правила співвідношення видів покарань можуть застосовуватись і в інших випадках, передбачених Загальною частиною КК.

§ 7. Обчислення строків покарання

Види покарань та їх строки визначені в статтях 51–64 КК. Суд, керуючись цими нормами закону, в кожному конкретному випадку призначає за вчинений злочин певний вид і розмір покарання. Виконання призначеного судом покарання вимагає точного обчислення строку такого покарання. Строки покарання відповідно до ст. 73 КК обчислюються у роках, місяцях та годинах. При заміні або складанні покарань, а також у разі зарахування попереднього ув’язнення допускається обчислення строків покарання у днях.

Наприклад, за першим вироком суду за вчинення умисного легкого тілесного ушкодження (ч. 2 ст. 125) винному було призначено покарання у вигляді арешту строком на 2 місяці. Під час відбування покарання (відбув 25 днів) засуджений вчинив новий злочин — умисне нанесення побоїв, які мали характер мордування (ч. 2 ст. 126), і за другим вироком йому було призначено покарання у вигляді позбавлення волі строком на один рік і шість місяців. Суд, керуючись ч. 2 ст. 71 КК, до покарання, призначеного за новим вироком, повністю приєднав невідбуту частину покарання (35 днів) за попереднім вироком і призначив остаточне покарання за сукупністю вироків у вигляді позбавлення волі строком на один рік вісім місяців і п’ять днів.

Призначення строку покарання у роках передбачає закінчення строку покарання в останній день року, обчислюваного з дня призначення покарання. Якщо строк покарання було призначено в місяцях, то його закінчення припадає на відповідний день місяця, враховуючи початок строку покарання і його закінчення.

Розділ XIX ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ПОКАРАННЯ ТА ЙОГО ВІДБУВАННЯ
§ 1. Загальна характеристика звільнення від покарання та його відбування

Закон не може передбачити всіх особливостей конкретного випадку вчинення злочину, а двох однакових випадків не існує. У зв’язку з цим закон надає суду певні повноваження щодо врахування конкретних обставин конкретного випадку для справедливого вирішення тієї чи іншої кримінальної справи.

Ця справедливість є частково об’єктивною, закладеною у самому законі щодо гуманності та доцільності покарання, а частково — суб’єктивною, що полягає у дорученні рішення про належне застосування законів неупередженим і висококваліфікованим суддям. Ці два положення визначені у ст. 74 КК, за якою звільнення засудженого від покарання або подальшого його відбування, заміна більш м’яким, а також пом’якшення призначеного покарання, крім звільнення від покарання або пом’якшення покарання на підставі Закону України про амністію чи акту помилування, може застосовуватися тільки судом у випадках, передбачених КК.

Звільнення від відбування покарання являє собою специфічну кримінально-правову інституцію, що містить норми, відповідно до яких особа, яка визнана судом винною у вчиненні злочину і їй було призначено покарання, звільняється від реального відбування покарання або від подальшого відбування тієї частини покарання, що залишилася, або їй замінюється покарання більш м’яким чи пом’якшується призначене покарання. Підставою для звільнення від відбування покарання є неможливість або недоцільність його застосування переважно внаслідок того, що під впливом певних об’єктивних і суб’єктивних факторів була втрачена або значно знижена суспільна небезпечність засудженого. Це може бути і захворювання особи на хронічну психічну (душевну) або іншу тяжку хворобу