Криміналістика - Андрій Віталійович Кофанов

процесі групофікації — це те, що було розділено, розчленовано (зруйновано) на частини внаслідок події злочину і в даний час не існує, а лише уявляється як суб’єктивний образ, цілого, яке існувало раніше.

Криміналістична ідентифікація та групофікація мають єдину мету дослідження встановлення тотожності або групової приналежності. Якщо частини розчленованого цілого зберегли конформність границь (країв) на розчленованих об’єктах, то дослідження, як правило, закінчується висновком про тотожність розчленованого цілого. Якщо ж порівнювані розчленовані об’єкти не зберегли конформності границь (лінії розчленування), то встановлюють схожість властивостей, достатніх лише для класифікаційного висновку.

При групофікації речовин порівнюються конкретні маси та об’єми речовин, котрі не мають зовнішніх стійких ознак форми. Встановлені схожі властивості дозволяють сформувати сукупність, достатню лише для висновку про приналежність речовин до одного класу, роду, виду або будь-якої малої групи.

Групофікація як стадія ідентифікації. Подальший розвиток теорії встановлення групової приналежності дозволив інтерпретувати її, з одного боку, як першу стадію ідентифікації для пізнання загального в конкретному, а з іншого — як самостійний метод дослідження для віднесення об’єкта до класу, роду, виду чи більш вузької групи.

Групофікація як самостійний метод дослідження застосовується для дослідження сипких, рідких та газоподібних об’єктів, щодо яких встановлення тотожності за допомогою криміналістичної ідентифікації неможливо, оскільки ці об’єкти не мають сталої зовнішньої форми.

Встановлення джерела походження. У науковій літературі виділяють три види джерела походження: 1) конкретний предмет; 2) сукупність конкретних предметів і 3) визначена маса речовини.

Джерело як конкретний предмет, який має сталу зовнішню форму, відображає свої ознаки шляхом копіювання та ділення цілого на частини. В трасологічному плані це слідоутворюючий об’єкт.

Джерело як сукупність конкретних предметів є обмеженою масою однорідних або однотипних предметів, наприклад, ящик цвяхів.

Джерело як визначена маса речовини — це сипкі, рідкі та газоподібні речовини, які при діленні на частини утворюють конкретні порції, котрі відображають властивості цілого.

Встановлення загального джерела походження відносно предметів із сталою зовнішньою формою — це ідентифікація, а щодо сипких, рідких та газоподібних речовин — групофікація.

16. Методика групофікації та ідентифікації

Ідентифікація та групофікація — це дослідницькі процеси, структура яких поєднує одні й ті самі етапи:

1) огляд об’єктів;

2) роздільне дослідження;

3) експериментальне дослідження;

4) порівняльне дослідження;

5) оцінювання результатів порівняння та обґрунтування висновків.

Огляд об’єктів — це дослідження з метою встановлення відповідності їх ознак та властивостей опису у постанові про призначення експертизи або протоколі огляду місця події.

Роздільне дослідження спрямоване на окреме дослідження ототожнюваного (того, що ідентифікується) і ототожнюючого (того, що ідентифікує) об’єктів, їх фіксацію, виявлення, встановлення сукупності ознак та властивостей спочатку ототожнюваного об’єкта, що дозволяє його індивідуалізувати за характером його відображення в ототожнюючих об’єктах. Під час такого дослідження встановлюється механізм взаємодії і утворення ознак на як ототожнюваному, так і на ототожнюючому об’єктах.

Виявлені ознаки та властивості оцінюються, визначаються їх стійкість, незалежність, ідентифікаційна значущість. Повнота виявлених ознак забезпечується дослідженням усього ідентифікаційного поля об’єкта.

Експериментальне дослідження направлене на отримання властивостей і ознак ототожнюваного (відображуваного) об’єкта у формах, які задовольняють процес порівняльного дослідження.

Суть експериментального дослідження полягає не тільки в отриманні порівняльних зразків, але й у виявленні та фіксації внутрішніх властивостей ідентифікованого об’єкта та їх відображень у ідентифікуючому.

Порівняльне дослідження спрямоване на встановлення ступеня подібності ознак ототожнюваного об’єкта, зафіксованих в ідентифікуючих об’єктах. Порівняння відбувається трьома способами: співставлення, суміщення та накладення.

Зіставлення — це розміщення поряд порівнюваних об’єктів так, щоб можна було одночасно спостерігати їх ознаки. Воно відбувається шляхом безпосереднього зіставлення ознак ототожнюваного об’єкта з ознаками ототожнюючих об’єктів або шляхом проектування порівнювальних ознак на один екран або розміщення їх в одному полі мікроскопу.

Суміщення — це розташування в одному полі порівнюваних об’єктів так, щоб ознаки одного складали продовження ознак іншого. Цей прийом найчастіше застосовується для порівняння слідів ковзання, що являє собою чергування борозенок та валиків.

Накладення — це встановлення контакту між порівнюваними об’єктами так, щоб їх можна було спостерігати у наскрізному світлі.

До порівнюваного матеріалу пред’являються такі вимоги.

1. Зразки повинні бути отримані на однаковому або схожому з матеріалом ототожнюваного об’єкта копіювальному матеріалі.

2. Порівнювані об’єкти повинні бути зафіксовані в одному масштабі, ракурсі при однаковому освітленні.

3. Вираження порівнюваних ознак повинне мати однаковий рівень деталізації (мікроскопічний, макроскопічний тощо).

4. Збіжні ознаки повинні виявляти однакові результати при різних прийомах та засобах порівняння.

Оцінка результатів порівняння та формування висновків — це логічна діяльність, яка полягає у співвіднесенні результатів дослідження з походженням порівнюваних об’єктів, механізмом утворення відображень. Порівнюється якість та кількість збіжних та відмітних ознак, пояснюється їх походження. Після цього сформована сукупність оцінюється як неповторна, з’ясовується та пояснюється вплив на її індивідуальність об’єктів, що розрізняються, і робиться висновок, що сукупність індивідуальна.

При оцінюванні подібності або відмінності ознак формується внутрішнє переконання про неповторність збіжного комплексу ознак, а на його основі — висновок про тотожність або відмінність, вид, рід, клас об’єкта в процесі криміналістичної ідентифікації. У разі групофікації робиться висновок про схожість, однорідність або загальне джерело походження.

17. Поняття та класифікація криміналістичних версій

Розкриття злочину — процес встановлення об’єктивної істини у справі, який здійснюють на основі загальних положень теорії пізнання. У пізнанні обставин злочину важливе місце посідає метод аналогії. Під час досудового розслідування та судового слідства звернення до аналогії є стимулом до роздумів і логічною основою побудови версій. Порівнюючи розслідуваний злочин за подібними ознаками (способом і знаряддям вчинення, способом приховування та ін.) з аналогічними