Криміналістика - Андрій Віталійович Кофанов

Достатність збіжних ознак для визнання неповторної сукупності визначаються не тільки їх кількістю, а також умовами утворення, виразністю, тобто повнотою відображення, стійкістю та незалежністю, просторовою відокремленістю. У зв’язку з цим не всі ознаки та властивості є ідентифікуючими. Ознака вважається ідентифікуючою, якщо вона відповідає певним вимогам.

1. Ознака повинна відображатися в ідентифікуючому об’єкті. Відображення виникає внаслідок матеріальної та психофізіологічної взаємодії.

2. Ознака повинна бути нестандартною, будь-яким відхиленням від норми, випадковим виробничим дефектом — дефектом обробки або експлуатації об’єкта.

3. Ідентифікуюча ознака повинна бути відносно стійкою і у певних межах ідентифікуючого періоду залишатися самою собою. Оскільки всі об’єкти піддаються постійним змінам, то для ідентифікуючої ознаки вони повинні бути несуттєвими.

4. Ідентифікуюча ознака повинна бути відносно незалежною. У світі все взаємопов’язане — поява однієї ознаки тягне за собою утворення іншої. Чим більше ознак взаємопов’язані, тим менша їх ідентифікаційна цінність. І навпаки, менший зв’язок між ознаками свідчить про рідку їх появу, а це означає й більшу ідентифікаційну значущість.

5. Ознака є ідентифікуючою, якщо інформація про неї отримана методами та засобами, що відповідають сучасному стану науки. Не можуть бути ознаками відомості окультних знань, результати явищ і фактів, які науково не підтверджені.

Властивості — це внутрішні ознаки, що відображають якісну кількість речовини (субстанції) та характеризують групову, родову та видову схожість порівнюваних частин цілого. Оскільки ототожненню підлягає ціле, яке в даний момент не існує, то властивості частин його лише умовно відповідають ідентифікуючим вимогам, вони входять до сукупності поряд з ідентифікуючими ознаками, які визнаються неповторними і робиться висновок про існування єдиного цілого, частини якого в даний час роз’єднані.

Для класифікації видів ідентифікації в спеціальній літературі використовують різні підстави.

За об’єктом дослідження виділяють ідентифікацію людини, предметів, речей, речовин, тварин, процесів, станів, явищ.

За сферою криміналістичної техніки криміналістичну ідентифікацію поділяють на дактилоскопічну, судово-балістичну, трасологічну, почеркознавчу, техніко-криміналістичну, за ознаками зовнішності тощо.

За процесуальною формою ідентифікація поділяється на процесуальну та непроцесуальну. Процесуальна здійснюється під час слідчих і судових дій, а непроцесуальна — під час оперативно-розшукової діяльності.

За рівнем індивідуалізації ідентифікацію поділяють на родову (групову) та індивідуальну, тобто криміналістичну.

За природою ідентифікуючих об’єктів — на сигнальну та знакову.

За способом відображення ідентифікуючої інформації — на ідентифікацію цілих структур, розділення цілого та ідентифікацію джерела походження.

Зустрічаються змішані класифікації:

— за матеріально фіксованим відображенням;

— за ознаками загального походження;

— за уявним образом;

— за описом ознак.

Суть будь-якого виду ідентифікаційного процесу полягає у порівнянні ідентифікаційних ознак та властивостей ідентифікованого об’єкта з їх відображеннями в ідентифікуючому об’єкті. Порівнянню можуть піддаватися: безпосередньо ідентифікований предмет з відображеннями його ознак, як, наприклад, взуття з його слідом, знаряддя злому з об’ємним вдавленим слідом; безпосередньо ідентифікований об’єкт з його уявним образом — слідом пам’яті людини, допускається під час впізнання людей та речей; порівнюватися можуть тільки відображення ознак ідентифікованого об’єкта.

Ідентифікація за уявним образом передбачає врахування закономірностей і умов сприйняття об’єкта, властивостей пам’яті особи, яка впізнає, створення найсприятливіших умов пред’явлення об’єкта для впізнання, особливостей відтворення уявного образу та інших психологічних закономірностей.

В усіх випадках ідентифікації фігурують тільки матеріальні або ідеальні відображення. Ідентифікація за матеріальним слідом — відображенням, як правило, виконується спеціалістом з використанням різних технічних засобів та методів у формі судової експертизи, яку призначає слідчий.

Ідентифікація за ідеальним відображенням — слідом пам’яті, здійснюється суб’єктом, який сприймав ідентифікуючий об’єкт, при цьому ідентифікація здійснюється під час слідчої дії — пред’явлення для впізнання. Виконуючи різні види ідентифікаційного процесу встановлюють тотожність об’єкта або його класифікаційну приналежність.

Ідентифікація цілого за частинами передбачає не тільки вивчення слідів поділу цілого (слідів розриву, розпилювання, розрізу), а й аналіз структури та складу речовини (матеріалу) досліджуваних частин цілого.

Ідентифікацію за суб’єктом ототожнення поділяють на слідчу та експертну. Якщо для розв’язання ідентифікаційного завдання немає потреби застосовувати спеціальні знання, слідчий здійснює ідентифікацію самостійно за допомогою надання для впізнання особи чи предмета або безпосередньо аналізуючи та порівнюючи об’єкти під час слідчого огляду, обшуку, виїмки, а також допиту та очної ставки, коли слідчий впевнюється в особі допитуваного за паспортом чи іншим документом або порівнює об’єкт за описом допитуваного. До цього виду ідентифікації належить також ототожнення об’єктів оперативними працівниками у процесі оперативно-розшукової діяльності, а також судом у процесі судового розгляду. Експертну криміналістичну ідентифікацію здійснюють за постановою слідчого чи ухвалою суду відповідні спеціалісти — криміналісти.

Встановлення групової приналежності — це окрема криміналістична теорія, практична реалізація якої в судово-слідчій практиці дозволяє встановлювати схожість об’єктів і на цій основі відносити їх до класу, виду, роду чи групи.

Основою процедури встановлення групової приналежності є той чи інший метод порівняння ознак та властивостей об’єкта з матеріальними відображеннями їх на іншому об’єкті-носії відображень, при цьому процес дослідження закінчується встановленням не тотожності, а групової приналежності (групофікацією).

Групофікація — це окрема криміналістична теорія, практична реалізація якої зводиться до встановлення загального (схожого) в двох порівнюваних об’єктах. Останні можуть бути: а) індивідуально визначені предмети, які мають сталу зовнішню форму, котра дозволяє ототожнювати ціле; б) предмети — речовини (сипкі, рідкі, газоподібні), наділені лише властивостями — внутрішніми якостями, достатніми для віднесення речовин до однієї групи, виду, роду, класу. В процесі групофікації як перші, так і другі є носіями ознак та властивостей цілого і називаються відображаючими об’єктами.

Відображуваний об’єкт (загальне джерело походження) у