Квіти в легендах і переказах - М. Ф. Золотницький

ТРОЯНДА В НІМЕЧЧИНІ ТА В РОСІЇ

У Німеччині троянда (шипшина) з'являється ще за часів язичництва. У давньогерманських сагах вона присвячена цариці неба Фризі, ось чому навіть і до цього часу у багатьох місцевостях її називають Фригадорн. Зривати її дозволялося лише в п'ятницю — день Фриги. Вона росла на місцях, де колись були капища й де відбувались криваві жертвоприношення.

Трояндою користується й германський бог вогню Локі з настанням весни. Він сміється, й од його сміху тікає холод, тане сніг, а земля покривається трояндами.

Троянда згадується і в легенді про Брунгільду. Будучи валькірією, обов'язок яких переносити з поля битви душі загиблих за вітчизну воїнів у Валгаллу, Брунгільда зраджує даній обітниці і, втрутившись у битву двох королів, допомагає одержати перемогу тому з них, котрому Вуотан, бог війни, визначив загинути. У покару за це розгніваний Вуотан підкладає їй під голову гілку дикої троянди з мо-ховидними наростами, й Брунгільда та все її оточення впадають у глибокий сон, від якого вона може прокинутись лиш тоді, коли який-не-будь принц прийде і розбудить.

Одне слово, відбувається все те, що слугує як прототип нашої казки «Спляча красуня», а німецькою вона відповідно й називається — «Дика трояндочка».

Водночас червона троянда — символ меча й смертельної рани, і тому в танцях меча, що відбувалися пізніше на півночі, особливо в Гессені, трояндою називали також і дах, створений із мечів над царицею свята. Внаслідок цього ж у германських переказах трояндовими садами називали також і поле битви, і поле смерті, а потім ця назва перейшла й на кладовища.

Одначе, з іншого боку, садом троянд називається в Нібелунгах і справжній трояндовий сад. Особливо ж своєрідний переказ із Нібелунґів про трояндовий сад у Вормсі.

Король Гібіх, як стверджує переказ, після однієї кровопролитної битви влаштував для своєї дочки Крімгільди сад із троянд, 1,05 версти в обводі, посеред саду росла гігантська липа, під її кронами могли розміститися понад 500 жінок. Сад охороняли 12 героїв, найслав-ніший серед них — Зігфрід. Кожному із лицарів призначався в нагороду поцілунок і трояндовий вінок. Гільденбранд узяв вінок, але знехтував поцілунком. Монах Ільзам, що був серед лицарів, навпаки, не задовольняється одним вінком і одним цілунком, а вимагає таку ж кількість вінків та поцілунків для своїх 5 2 монастирських братів. Розпалюється боротьба, і, перемігши лицарів у єдиноборстві, монах одержує бажане.

Взагалі у давньогерманських сагах трояндовий вінок слугує часто й предметом виклику на поєдинок або переможною нагородою лицарю від дами серця, або ж, нарешті, знаком, що кохання його почуте.

Після запровадження у давній Німеччині християнства в ньому залишилось язичницьке поклоніння троянді.

За християнською легендою, білі садові троянди зобов'язані своїм походженням Пресвятій Діві Марії. Вони виросли на кущі, де Діва Марія розвісила сушити Христові пелюшки. Внаслідок цього у середньовіччя троянді приписували відлякуючий вплив на відьом та перевертнів. Останні, діткнувшись до неї, негайно знову перетворювались на людину, а відьми розпізнавались.

Цікава також легенда того часу про загнуті трояндові шипи.

Згідно з нею, сатана, коли Господь скинув його з неба, задумав знову вознестися й для цього вибрав шипшину, прямі стебла якої з її колючками могли б слугувати йому драбиною. Та Господь розгадав його наміри й зігнув стебла шипшини. Тоді роздратований сатана зігнув і шипи. Відтоді трояндові колючки не прямі, а загнуті донизу й чіпляються за все, що тільки торкнеться до них.

Приблизно тоді ж склалася й легенда про тисячолітній трояндовий кущ, що й нині є в Галдесгеймі. Кущ цей росте на кладовищі св. Анни, поблизу собору, й розростається, спираючись на зовнішню стіну хорів невеличкої готичної капели. Про його походження легенда свідчить таке.

Після смерті Карла Великого його син Людовик Благочестивий повелів спорудити в Ельзі, у Саксонії, і церкву й розпорядився вважати її головною. Та якось, полюючи взимку у цих краях, Людо-вик загубив свого натільного хреста, що мав у собі частку святих мощів. Почалися пошуки, і нарешті слуга знайшов цього хреста серед снігу на покритому квітами кущі троянди. Але, хоч як він намагався зняти його, кущ не пускав, тож, не зважаючи на усі зусилля, слуга змушений був повернутися додому без хреста й розповісти про це диво.

Тоді по хрест вирушив сам Людовик. Прибувши туди, побачив на снігу величезну пляму, вона мала форму плану собору, у верхній частині якого містився трояндовий кущ.

Знявши хрест, Людовик наказав побудувати на цьому місці собор і зберегти при ньому чудесний кущ. Водночас сюди було переведено з Ельзи єпископство, що одержало назву Hilde-Schnee, тобто глибокий (великий) сніг; звідси потім утворилась назва Гільдесгейм.

Мало-помалу кущ цей перетворився на величезне, у кілька са-женів висотою дерево, яке росте й досі і вкривається щовесни тисячами чудових троянд.

У середньовіччя троянда стає знаком різних таємних товариств.

Перш за все її зображення у вигляді букета, якого тримає у руках

Згодом, у XVI столітті, нею прикрашають себе франкмасони на Іванів день, і вона, очевидно, є знаком для деяких їхніх лож. принаймні, при реконструкції Гейдельберзького замку знайдено в землі зображення циркуля у вінку з п'яти троянд.

Розвинуте із франкмасонства, засноване німецьким ученим Анд-реасом містичне товариство розенкрейцерів теж обрало своїм знаком трояндовий вінок із шипами, всередині якого Андріївський хрест. Під зображеннями напис: «Crux Christi — corona christianorum» (Хрест Христовий — вінець християн). На противагу цим таємним містичним товариствам троянду своєю емблемою мало засноване герцогом Шартрським у 1780 році товариство «Розана», що являло собою просто зібрання золотої молоді й куртизанок, а також паризьке товариство «Розаті», членами якого могли бути лише поети чи взагалі люди, що написали хоч одного вірша.

Нарешті, зображення трояндового вінка у п'ятикутнику із зірок слугувало знаком заснованого бразільським імператором Дон-Пед-ро І ордена троянд, одержати якого вважалося за велику честь. Крім того, її зображення повсякчас зустрічалось у гербах знатних лицарських родів, дворянських фамілій, у гербах міст. Між іншим, троянду мав у своїй печаті і Мартін Лютер.

Та найсвоєрідніший пам'ятник, якого будь-коли прикрашала троянда,— побудований у XVII столітті у місті Бременіміський винний підвал (погребок).

Це вакхічне святилище, яке існує й досі, розділене унизу на чотири відділи. У кінці третього відділу красувався на стіні напис: «Тут квітне троянда» і зберігалось 12 бочок Рюдесгеймера 1624 року, кожна з яких містила 1500 пляшок. Вино це називалось «Вином троянди». У минулому столітті погребок був місцем засідань міської ради. У залі, де вони відбувались, міститься величезне зображення троянди з латинським написом

«Чому зал Вакха ця троянда