Кримінальне право України: Загальна частина: підручник - Колектив авторів
2) при повторності тотожних злочинів, пов’язаній із засудженням за раніше вчинений злочин, знову вчинений повторний злочин підлягає кваліфікації за тією статтею КК, яка його передбачає, з вказівкою на вчинення злочину повторно як на кваліфікуючу ознаку (звісно, якщо таку ознаку передбачено в диспозиції статті Особливої частини КК). Раніше здійснена кваліфікація злочину, за який особу вже було засуджено, у разі виникнення повторності вже не змінюється. Наприклад, якщо особа після засудження за незаконний обіг дисків для лазерних систем зчитування (ч. 1 ст. 2031 КК) знову вчинить такий самий злочин, нове діяння кваліфікуватиметься за ч. 2 ст. 2031 КК, а кваліфікація попереднього від того не зміниться;
3) при повторності тотожних злочинів, не пов’язаній із засудженням, всі вчинені злочини, які складають таку повторність, незалежно від їх кількості належить кваліфікувати один раз — за тією частиною відповідної статті Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за вчинення цього злочину повторно. Наприклад, якщо одна особа вчинила сім крадіжок, кожна з яких підпадає під ознаки злочину, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК, все скоєне (всі сім крадіжок) належить кваліфікувати один раз — за ч. 2 ст. 185 КК як крадіжку, вчинену повторно. Це рішення не зміниться і в тому разі, якщо подібних крадіжок буде двадцять сім. Слід мати на увазі, що таке правило кваліфікації, яке було вироблено практикою і підтримане наукою кримінального права, є відступленням від загального правила про те, що кожен одиничний злочин підлягає самостійній кваліфікації. Однак із цього правила є декілька винятків, при яких тотожні злочини, що складають повторність, не пов’язану із засудженням, підлягають самостійній кваліфікації. Зокрема:
а) якщо злочини мають різний ступінь закінченості, кожен з них кваліфікується самостійно. Наприклад, якщо особа вчинила спочатку закінчену крадіжку, а потім — незакінчений замах на крадіжку, скоєне за відсутності інших кваліфікуючих ознак належить кваліфікувати за ч. 1 ст. 185 КК (закінчена крадіжка) та ч. 3 ст. 15, ч. 2 ст. 185 (незакінчений замах на крадіжку, вчинену повторно);
б) якщо у вчинених злочинах особа виконувала різну співучасницьку роль, кожен з них також кваліфікується самостійно. Наприклад, якщо в одній крадіжці особа була виконавцем, а в іншій — пособником, скоєне за відсутності інших кваліфікуючих ознак належить кваліфікувати за ч. 1 ст. 185 КК (виконання крадіжки) та ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 185 КК (пособництво в крадіжці, вчиненій повторно за попередньою змовою групою осіб);
в) якщо одні із вчинених злочинів мають додаткові кваліфікуючі ознаки, а інші не мають, або різні злочини мають різні додаткові кваліфікуючі ознаки, скоєне також належить кваліфікувати самостійно. Наприклад, якщо особа вчинила першу крадіжку без кваліфікуючих ознак, другу — з проникненням до житла, а третю — в особливо великих розмірах, скоєне належить кваліфікувати за ч. 1 ст. 185 КК (крадіжка без кваліфікуючих ознак), ч. 3 ст. 185 (крадіжка, вчинена повторно з проникненням до житла) та ч. 5 ст. 185 (крадіжка, вчинена повторно в особливо великих розмірах);
г) якщо повторність не передбачена в жодній частині певної статті Особливої частини КК як обставина, що обтяжує покарання, то кожен із вчинених злочинів також кваліфікується самостійно. Наприклад, у ст. 121 КК, яка встановлює кримінальну відповідальність за умисне тяжке тілесне ушкодження, не передбачена відповідальність за вчинення цього діяння повторно. Тому, якщо винний вчинив умисне тяжке тілесне ушкодження декілька разів, кожен з них за відсутності інших кваліфікуючих ознак має бути кваліфікований самостійно за ч. 1 ст. 121 КК;
ґ) самостійна кваліфікація вчинених злочинів повинна мати місце і у випадках, якщо стосовно правил кваліфікації певних злочинів є спеціальні роз’яснення Пленуму Верховного Суду України. Наприклад, в абз. 2 п. 17 постанови від 7 лютого 2003 р. № 2 «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи» Пленум роз’яснює: «Якщо винний не був засуджений за раніше вчинене вбивство чи готування до нього або замах на нього, ці його дії підлягають самостійній кваліфікації, а повторно вчинене вбивство кваліфікується за пунктом 13 частини 2 статті 115 КК. Окремо кваліфікуються діяння й у випадках, коли спочатку було вчинено закінчене умисне вбивство, а потім — готування до такого ж злочину чи замах на нього». Тобто, якщо особа спочатку вчинила умисне вбивство без обтяжуючих обставин, а потім — ще раз такий самий злочин, скоєне належить кваліфікувати самостійно: окремо перше умисне вбивство (ч. 1 ст. 115 КК) і окремо умисне вбивство, вчинене повторно (п. 13 ч. 2 ст. 115 КК).
Кримінально-правове значення повторності злочинів полягає у тому, що вона:
а) виступає як кваліфікуюча ознака складу злочину — злочин, вчинений повторно, обкладається законодавцем більш суворою санкцією, що свідчить про його більшу суспільну небезпечність порівняно з таким самим діянням, але вчиненим уперше;
б) у випадках, коли повторність злочинів не передбачена як кваліфікуюча ознака складу злочину, вона може бути врахована як обставина, що обтяжує покарання (п. 1 ч. 1 ст. 67 КК). Наприклад, ч. 2 ст. 122 КК не містить як кваліфікуючу ознаку складу умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження вчинення такого діяння повторно. Якщо ж певна особа умисно заподіяла середньої тяжкості тілесне ушкодження повторно, то при призначенні покарання за друге з них (повторне) суд повинен урахувати повторність як обставину, що обтяжує покарання.
Відмежування повторності злочинів від суміжних понять. Повторність злочинів має спільні риси з декількома суміжними кримінально-правовими поняттями, що зумовлює постановку питання про необхідність їх відмежування. Зокрема, повторність злочинів слід відмежовувати:
1) від продовжуваного злочину — сам законодавець застерігає, що
