Ми — це наш мозок - Дік Свааб

це дуже страшна річ. Тоді пацієнт уявляє собі, що хтось інший чи щось інше примушує їх рухатися. У вищезгаданої пацієнтки справді склалося враження, що вона не може контролювати свою руку, і вона вважала, що рукою керують «із Місяця». У ситуації, коли ми хоч і усвідомлюємо, що відбувається, проте відчуваємо, що не ми приймаємо рішення («вільна воля»), наше тіло, очевидно, сприймається як чужорідний предмет. Мабуть, саме на цьому ґрунтується теза, що ілюзія вільної волі, імовірно, є ціною, яку ми платимо за усвідомлення самих себе. У випадку синдрому «чужої руки» в мозку ніби є «дві волі», кожна з яких хоче чогось іншого. Отже, ілюзія присутності вільної волі також залежить від хорошої координації між півкулями мозку.

Уявлення, що ми можемо вільно приймати будь-які рішення, не лише є хибним, але й спричиняє чимало горя. Певний час було поширене уявлення, що наша сексуальна орієнтація, тобто гетеросексуальність, гомосексуальність чи бісексуальність, є лише питанням «вибору». Гомосексуальність, що у всіх релігіях вважається хибним вибором, ще донедавна переслідувалася карним кодексом. Згідно з такими ідейними традиціями медицина вважала гомосексуальність хворобою. Щойно 1992 року гомосексуальність виключили із ICD-10 (International Classification of Diseases — Міжнародний класифікатор захворювань). До того гомосексуалістів даремно намагалися вилікувати від їх позірної «хвороби мозку» за допомогою тюремного ув’язнення та інших найрізноманітніших безрезультатних заходів. Мені цікаво, коли нарешті люди порозумнішають щодо інших видів поведінки, як то правопорушення, педофілія, клептоманія і приховане переслідування, які ми поки що вважаємо актом вільної волі, і будуть готові прийняти всі пов’язані з цим наслідки, включно з тим, що в цих випадках також не можна говорити про вільну волю. Так само при таких хворобах мозку, як множинний склероз, часто повторювали, що воля сприймати цю хворобу з позитивним настроєм може посприяти одужанню. Такі погляди не тільки абсолютно безпідставні, вони ще й спричиняють те, що в разі драматичного перебігу захворювання бідолашного пацієнта звинувачують, що він мало «старався» побороти свою хворобу. Давайте краще примиримося з тим, що повністю «вільна воля» є ілюзією! Ця ідея не нова, як казав ще Спіноза в теоремі 48: «У духу немає ніякої абсолютної або вільної волі».

XIX. Хвороба Альцгеймера

XIX.1 Старіння мозку, хвороба Альцгеймера та інші форми деменції

Перспектива, що зрештою ви забудете, що все забули,

і вам не буде цього бракувати, зовсім не втішить вас,

адже це означає, що в результаті

ви будете стерті як особа.

Доуве Драаісма, 2001

Зазвичай ми алегорично уявляємо собі життя як сходи, якими крок за кроком піднімаємося вгору, коли дорослішаємо і робимо кар’єру, а після п’ятдесяти, коли старіємо, знову опускаємося. Проте при старінні мозку, на відміну від процесів старіння тіла, ми не опускаємося вниз новими сходинками, а повертаємося назад тим самим шляхом. При нормальному процесі старіння мозку його розвиток повертається на кілька ступенів назад, але при хворобі Альцгеймера він повністю опускається вниз. Крок за кроком людина втрачає особистість, а в кінцевій стадії хвороби, повністю залежна від інших, лежить у ліжку в позі зародка. Вона слабоумна і фактично її мозок мертвий (див. розділ ХІХ.2).

У «нормального старіння мозку багато спільного з хворобою Альцгеймера. По-перше, найважливішим фактором ризику є вік. З віком небезпека захворіти на Альцгеймера зростає за експонентою. По-друге, всі зміни, які досі вдалося виявити в мозку пацієнтів з хворобою Альцгеймера, проявляються і в старших людей з контрольної групи, які не мають деменції, хоча і значно меншою мірою та в дуже старому віці. Тож у багатьох відношеннях хворобу Альцгеймера можна розглядати як надто ранню і тяжку форму старіння мозку.

Усе живе старіє. Чому ж ми старіємо? Імовірно, тому, що для природи періодична заміна старого індивіда на молодого є більш енергоощадною, ніж підтримання здоров’я первинного екземпляра і постійний досконалий ремонт пошкоджених клітин. Еволюцію завжди більше хвилювало продовження роду, ніж старіння. Це уявлення відоме під назвою «теорії одноразового тіла». Така преференція, на жаль, відображається і в тому, як наше суспільство обходиться з літніми людьми: їх намагаються якнайдешевшим чином позбутися.

Різноманітні форми деменції

Хвороба Альцгеймера — це найбільш поширена форма деменції. Оскільки населення продовжує старіти, а вік є основним фактором ризику цього захворювання, слід очікувати, що в наступні тридцять років кількість хворих на Альцгеймера подвоїться. Поставити з певністю діагноз «Альцгеймера» можна тільки тоді, коли в померлого пацієнта була деменція і під мікроскопом виявлено характерні зміни в мозку (рис. 26), адже є чимало інших форм деменції, відрізнити які від Альц­геймера однозначно можна лише при ретельному обстеженні тканини мозку.

 

Рис. 26. Під мікроскопом видно зафарбований сірим кольором за методом Галльяса зріз мозку з кори 85-річної пацієнтки з хворобою Альцгеймера, що має два типові пошкодження: великі круглі бляшки між нервовими клітинами, в яких міститься амілоїд, і клубки в нервових клітинах, що виділяються чорним кольором. Для масштабу позначено відрізок 100 мікрон. (З подякою Унзі Унмегопа (Unga Unmehopa))

Інфаркти мозку та мозкові крововиливи можуть спричинити мультиінфарктну деменцію. Ми дуже часто зустрічаємо цю форму деменції у поєднанні з типовими для Альцгеймера змінами мозку. При хворобі Паркінсона також нерідко буває деменція. Якщо хвороба Паркінсона змінила кору головного мозку, то це називається деменцією з тільцями Леві. Є різні форми деменції, які зачіпають передлобну кору; раніше всіх їх об’єднували під назвою «хвороба Піка», проте сьогодні відрізняють передлобно-скроневі форми деменції, спричинені мутацією тау-гена в хромосомі 17 (рис. 27). Форми передлобної кортикальної деменції здебільшого починаються не з порушень пам’яті, а з дивної поведінки. Зловживання алкоголем може спричинити хворобу Корсакова, форму деменції, при якій пацієнт заповнює провали в пам’яті вигаданими історіями, в істинності яких він твердо переконаний. Та це не означає, що такий пацієнт зовсім нічого не пам’ятає. Коли я одного разу хотів відрекомендуватися пацієнтові з хворобою Корсакова, він сказав мені: «Та я ж вас знаю, ви — Дік Свааб?» Що стосується моєї пам’яті на обличчя, то мені годі змагатися з пацієнтом Корсакова! Коли тільки почалася епідемія СНІДу, дуже часто бували випадки захворювання на деменцію, тому що мозок страждав від різних інфекцій. Завдяки мультитерапії сьогодні така картина хвороби вже не зустрічається. Одного разу мені довелося виступати з доповіддю в одному з Альцгеймер-кафе[4], до мене підійшов 45-річний чоловік і сказав, що в нього початкова стадія деменції. На що я відповів, що мені не видно жодних її ознак. Тоді він розповів, що вже мав декілька крововиливів у мозок. Він свідомий того, що будуть повторення і врешті він стане слабоумним. Я запитав, чи немає в нього родичів у Катвійку. Він відповів: «Так, є, добрий діагноз, пане професоре!» Власне кажучи, у Катвійку є одна сім’я, в якої мутація спричинює посилене відкладення амілоїду в кров’яних судинах, яке призводить до мозкових кровотеч і деменції. Ці люди знають, яке майбутнє чекає на них, бо в містечку є чимало родичів, які таким чином стали слабоумними.

 

Рис. 27. При передлобно-скроневій деменції наявне сильне зморщування передньої частини мозку (вгорі середньої частини), в той час як решта мозку залишається неушкодженою. (З подякою Нідерландському банку мозку.)

Проте так само, як при хворобі Кройцфельда-Якоба, тут ідеться про дуже рідкісну