Філософія як історія філософії: Підручник - Колектив авторів
Гітлер рішуче заперечує ідеї гуманізму та пацифізму, оскільки вони, мовляв, захищаючи нижчі раси (урівнюючи їх з вищими), сприяють загибелі вищих рас, що стається від «змішання крові». Ідеї гуманізму й пацифізму можуть полишити свою «шкідливість» лише в разі завоювання всього світу вищою расою (згадаймо підозрілість радянських більшовиків до самого терміна «гуманізм», як до «буржуазного» за своїм змістом — і це незважаючи на те, що Маркс широко користувався ним). Адже, наголошує Гітлер, уся людська культура є продуктом «тільки однієї раси»[212]. І цією расою є арійська: «саме арійці започаткували людство. Арієць є Прометеєм людства. Його світла голова була обдарована божою іскрою генія, йому було дано запалити перші вогники людського розуму, йому першому пощастило кинути яскравий промінь світла в темну ніч загадок природи і показати людині дорогу до культури, навчивши її таїні панування над рештою живих істот на цій землі. Спробуйте відсунути роль арійської раси на майбутнє, і можливо вже за кілька тисячоліть земля знов буде занурена в морок, людська культура загине і світ спорожніє»[213]. Але й нижчі раси по-своєму причетні до людської культури: «Зовсім не випадковою є та обставина, що перші культури виникли там, де арійці зустрілися з нижчими народами і підкорили їх своїй волі. Ці нижчі народи стали першим технічним інструментом, яким скористалися арійці у боротьбі за нову культуру»[214].
Хто ж належить до вищої, арійської, раси? «Вивчення римської історії... було й назавжди лишиться найважливішою справою... Давні греки й давні германці працювали над однією справою»[215], греки «теж були германцями», «коли у нас питають про наших предків, ми завжди повинні вказувати на греків»[216]. Отже, давні греки й римляни були тими вищими расами, які, користуючись представниками нижчих рас як «інструментом», творили культуру. Але «з досвіду історії ми бачимо... що будь-яке змішування крові арійців з нижчими народами неминуче приводило до втрати арійцями своєї ролі носіїв культури»[217]. Тому на сьогодні тільки в Німеччині збереглися групи людей арійської раси з «чистою кров’ю», в яких «ми й бачимо головний свій скарб, головну свою надію»[218].
Саме з цією надією пов’язує націонал-соціалізм збереження і примноження північноарійської — германської — раси. Але йдеться не про примітивну «германізацію», що зводиться до примусового поширення німецької мови (хіба негр чи китаєць, вивчивши німецьку мову, може стати германцем?). Справжня «германізація» є германізацією території, а не людей, оскільки вона визначається спільністю крові, а не спільністю мови. Націонал-соціалісти, пише Гітлер, вважають, що отримання земель «стає не тільки правом, а й обов’язком, якщо без розширення своїх територій великий народ засуджується на загибель. Особливо, якщо йдеться не про якийсь там негритянський народець, а про великий німецький народ, — про той народ, якому світ зобов’язаний своєю культурою. Справа обстоїть так, що Німеччина або стане світовою державою, або цієї країни не буде взагалі. Для того ж, щоб стати світовою державою, Німеччина незаперечно має набути тих розмірів, які здатні забезпечити їй відповідну роль у сучасних умовах і гарантувати всім жителям Німеччини життя»[219]. Тільки у такий спосіб, вважав Гітлер, можна створити навколо німецької держави кільце колоній, жителі яких будуть людьми однієї «чистої» раси і тим самим забезпечуватиметься вдосконалення раси. «Зростання таких колоній породжуватиме гордість і віру у майбутнє усякому синові народу. Бо кожен вбачатиме в них зародок великого майбутнього всього народу та й усього людства»[220].
Звідси нацистські теоретики робили висновок про необхідність монолітної (тоталітарної!) держави, що виражає нібито єдиний, цілісний інтерес усього народу. «Національний соціалізм Адольфа Гітлера — це створення порядку, який відповідає життєвим законам народного організму і державних засобів установлення й підтримки цього порядку»[221]. «Держава, — в унісон сказаному вторить інший нацистський ідеолог, — являє собою організаційну форму народного життя. Вона — передумова народного життя і заглиблена своїм корінням у народі. В націонал-соціалістській державі подолано протилежність між державою і народом. Держава — це організований народ. От чому в націонал-соціалістській державі немає місця для ліберальної багатопартійної системи»[222].
«Обґрунтування» однопартійності в нацистській тоталітарній державі ніби переписане з радянських брошур, де в такий же спосіб «обґрунтовувалась» керівна і спрямовуюча роль комуністичної партії в радянській державі, «зцементованої» «морально-політичною єдністю радянського народу». Зі сказаного випливала ще одна «аксіома» тоталітаризму — авторитет вождя партії й держави. «Людина повинна визнавати авторитет, — говорив один із бонз націонал-соціалізму Р. Лей. — Спільність без авторитету немислима. Раса і кров самі по собі ще не створюють спільності... Тому фюрер як уособлення авторитету нашого суспільства незаперечний... Ніхто не має права навіть замислюватися над тим: правий фюрер і чи достовірне те, що він говорить? Бо, повторюю ще раз: те, що говорить фюрер, завжди правильне»[223]. Згадаймо про трагічну долю письменника Д. Бузька, який уголос висловив думку тільки про можливість помилки Сталіна... Аналогічні міркування трапляються і в Муссоліні: «Я докладаю нелюдських зусиль, щоб виховати цих людей, і знаю, що моя праця не є марною. Вони повинні зрозуміти, що набудуть зрілості лише підкоряючись. Коли вони навчаться підкорятися, то повірять у все те, що
