Моральні листи до Луцілія - Луцій Анней Сенека
Ти не схиляйсь перед злом, а хоробріше йди проти нього,
Поки фортуна сприяє тобі!..
Але ти не йтимеш хоробріше, якщо вважаєш, що все це - таки справді зло. Треба викоренити цю думку з душі! В іншому разі залишиться ще якесь підозріння, що охолодить твій запал.
Наші хочуть, щоб довід Зенона видався правдивим, а той, що йому протиставляється,- хибним. Я ж не вивіряю того з приписами діалектики й не вдаюсь до найпустішого мистецтва словесної плутанини. Вважаю, що треба відкинути весь цей спосіб доведення,- коли той, кого запитують, гадаючи, що його збили з пантелику, одне щось відповідає, інше - думає. В пошуках правди треба діяти простіше, у боротьбі зі страхом - рішучіше. Все те, що вони понакручували, я хотів би розплутати й вивести крутіїв на чисту воду, але не для того, щоб нав'язувати свою думку, а щоб переконати. От як, скажімо, підбадьорити військо, що має виступити до смертного бою в обороні своїх дружин та дітей? Вкажу тобі Фабіїв(6), які силами липі одного свого роду взялися за війну, що стосувалась усієї держави. Подам тобі як зразок лаконців, які, не полишивши для себе надії ні на перемогу, ані на відступ, розташувались у самій Термопільській ущелині - місці, що мало стати для них могилою. То як заохочуватимеш їх, щоб своїми грудьми перейняли загибель, яка мала звалитись на весь народ, як заохочуватимеш, щоб радше пішли з життя, але не зі свого місця? Невже ось такими словами: «Що є злом, те не може бути славним. Смерть буває славною, отже, смерть - не зло»? От дійова промова! Хто, почувши таке, завагається кинутись на вістря ворожих мечів і стоячи зустріти смерть? А тим часом якими мужніми словами звернувся до воїнів Леонід: «Снідаючи, не забувайте, мої друзі, що вечеряти нам доведеться вже у підземному світі!»(7) І нікому на ті слова не зсудомило щелепи, нікому шматок не став у горлі, не випав із руки: охоче погодилися бути і на сніданку, й на вечері. Ну, а той римський вождь, який, посилаючи воїнів, щоб зайняли якесь важливе місце, хоч на шляху до нього стояла величезна кількість ворожого війська, сказав їм: «Піти туди, мої друзі, необхідно, але вернутися - нема необхідності»(8). Бачиш, наскільки простою і владною є доброчесність. А кому ж із смертних можуть додати мужності, кого можуть зробити стійкішим ваші словесні викрути? Вони здатні хіба що ослабити дух; його ж саме тоді, коли перед ним якесь велике діло, треба якнайменше займати чимось дрібним та заплутаним. Не лише трьомстам(9) - усім смертним необхідно позбутися страху перед смертю. Як же ти переконаєш їх, що смерть - не зло? Як подолаєш одвічний передсуд, яким вони просякнули від самого дитинства? Яку знайдеш запомогу? Що скажеш людській немочі? Яким словом спонукаєш із запалом кинутись у гущу небезпек? Якою промовою розвієш той одностайний страх? Якими зусиллями відвернеш спрямоване проти тебе переконання всього людського роду? Укладаєш мені хитромудрі слова, сплітаєш підступні питання? А могутні чудиська можна по-конати лише могутньою зброєю. На ту жорстоку африканську змію, що для римських легіонів була страшнішою від самої війни, даремно цілитись із луків та пращ. її не вражало навіть муроломне знаряддя: велетенське і відповідно до своєї розлогості тверде тіло відбивало залізо і взагалі все те, що кидала на нього людська рука. Лиш уламками скелі зламано їй хребта. А проти смерті піднімаєш таку нікчемну зброю? З шилом ідеш на лева? Тонких, нічого сказати, добираєш слів. Нічого немає тоншого, ніж остюк. Але сама тонкість робить деякі речі непотрібними, надаремними.
Бувай здоров!
ЛИСТ LXXXIII
Сенека вітає свого Луцілія!
Жадаєш, аби я виклав тобі все, що роблю щоденно, і то впродовж цілої днини. Ти доброї думки про мене, коли вважаєш, що серед усіх моїх занять нема нічого такого, що я хотів би приховати. Справді-бо, жити треба так, мовби ми жили на видноті. Та й думати треба так, начебто хтось міг зазирнути нам у глибину серця. А таки може! Бо що ж то з того, що затаїмо дещо від людей? Таж перед богом дверей не зачиниш! Він же - у наших душах, він з'являється серед наших думок. Кажу «з'являється», ніби і він коли-небудь відходив. Отож я зроблю, як велиш: чим займаюсь, як чергую ті заняття - все охоче тобі опишу. Зараз таки почну спостерігати за собою, а передусім - що вельми корисно! - робитиму огляд кожного прожитого дня. До речі, саме тому й стаємо такими нікчемними, що ніхто не озирається на своє життя. Міркуємо над тим, що маємо зробити, але ж задуми на прийдешнє висновуються з минулого!
Сьогоднішній день був по самі вінця моїм, цілим. Ніхто й краплини в мене не викрав. Усього його я розділив між ліжком і читанням. Для вправ, які зміцнюють тіло, я виділив лише якусь крихту часу, за що вдячний своїй старості: небагато вона мені коштує. Тільки-но рухнусь - уже втомлений. А втома - це мета будь-яких вправ, навіть для найвитриваліпіих людей. Запитаєш,