Кримінальний процесуальний кодекс 2012 року: ідеологія та практика правозастосування - Колектив авторів

учасників процесу у нерівне положення. Із цього випливає, що на боці підозрюваного, обвинуваченого у випадках, передбачених ст. 52 КПК, обов'язково виступає кваліфікований юрист — адвокат, а на стороні потерпілого така правова допомога з боку держави відсутня за винятком випадків, передбачених Законом України «Про безоплатну правову допомогу». Тому цілком логічними є пропозиції щодо врегулювання випадків обов'язкової участі у провадженні адвоката — представника потерпілого, оплата за послуги якого здійснюватиметься коштом Державного бюджету.

Так, одні вважають, що обов'язкову участь адвоката-представника потерпілого варто визнати необхідною зва таких умов: 1) потерпілий — неповнолітній та не має законних представників; 2) потерпілим є особа, яка має психічні або фізичні вади, що ускладнює виконання покладених на неї процесуальних функцій; 3) потерпілий не володіє мовою, якою здійснюється судочинство [15, с. 55].

З цього приводу Т. В. Омельченко зазначає, що неповнолітній потерпілий є одним із найменш захищених учасників кримінального судочинства. У зв'язку з цим автор пропонує передбачити у законі випадки обов'язкової участі в процесі представника з адвокатів для захисту прав та законних інтересів неповнолітнього потерпілого [16, с. 14].

Таку саму думку з метою забезпечення активної участі у кримінальному провадженні неповнолітніх потерпілих висловлює О. М. Крукевич [17, с. 10]. У свою чергу, О. П. Герасимчук також наголошує, що обов'язкове представництво потерпілого має покладатися на адвоката та додає, що це твердження випливає з тих підстав, через які і призначається обов'язкове представництво, — фізичні та психічні вади особи, малолітство, неволодіння мовою, якою здійснюється судочинство. У цих випадках особі вкрай потрібна правова допомога, оскільки необхідно компенсувати неповну процесуальну дієздатність особи [18, c. 45].

Як зазначають М. І. Гошовський та О. П. Кучинська, кримінальний процесуальний закон має бути доповнений нормами, які передбачали б підстави і порядок: а) обов'язкової участі представника недієздатного чи обмежено дієздатного потерпілого; б) участі представника потерпілого у справі не поряд із потерпілим, а замість нього, упродовж усього процесу або в окремих слідчих чи судових діях; в) відсторонення від участі у справі законного представника і заміни його представником-адвокатом [19, c. 52]. О. П. Кучинська також запропонувала розширити перелік наведених у законі випадків обов'язкового забезпечення потерпілих юридичною допомогою коштом держави, якими можуть бути: 1) відмова прокурора від підтримання державного обвинувачення (представник надається потерпілому за його бажанням); 2) потерпілий є неповнолітнім (із моменту вчинення щодо нього діяння); 3) потерпілий має фізичні або психічні вади, які не дають йому змоги достатньою мірою здійснювати захист своїх прав; 4) потерпілий не володіє мовою, якою ведеться судочинство; 5) справи про умисні вбивства [20, c. 11].

М. І. Тлепова додає, що обов'язкова участь адвоката як представника потерпілого має забезпечуватися державою і у разі, коли в результаті вчинення кримінального правопорушення особа перебуває у стані, що унеможливлює її участь у провадженні, і в неї немає або не встановлено близьких родичів чи членів сім'ї, які могли б вступити в провадження як потерпілі [15, с. 56].

Д. Ю. Кавун вказує на те, що в КПК України необхідно передбачити окремо ст. 58і «Обов'язкова участь представника — адвоката потерпілого (фізична особа)» та вказати на такі випадки обов'язкової участі останнього у кримінальному провадженні: щодо осіб, які стали жертвою кримінального правопорушення у віці до 18 років; щодо осіб, які на момент вчинення щодо них кримінального правопорушення були визнані недієздатними або обмежено дієздатними; щодо осіб, які внаслідок психічних чи фізичних вад (сліпі, глухі, німі тощо) не здатні повною мірою реалізовувати свої права, а також тих, що знаходяться у похилому віці (старше 70 років); щодо осіб, які не володіють мовою, якою ведеться кримінальне провадження; щодо осіб, які в результаті вчиненого щодо них кримінального правопорушення стали інвалідами першої або другої групи; щодо осіб, які залучені до участі у кримінальному провадженні як правонаступники, замість померлої жертви кримінального правопорушення; щодо осіб, які не можуть самостійно залучити представника-адвоката через відсутність коштів або з інших об'єктивних причин, але заявили клопотання про залучення представника — адвоката до кримінального провадження» [21, с. 19-20].

Загалом можемо погодитися з такими пропозиціями, додаючи й власні міркування, наведені нижче.

Щодо врегулювання проблеми обов'язкової участі представника потерпілого в кримінальному провадженні

Згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення діяльності Національного антикорупційного бюро України та Національного агентства з питань запобігання корупції» від 12.02.2015 р. [22], було справедливо внесено зміни та доповнено ч. 2 ст. 52 КПК пунктом 9 та визначено, що у разі укладення угоди між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості обов'язкова участь захисника забезпечується у кримінальному провадженні з моменту ініціювання укладення такої угоди. У зв'язку з цим вважаємо, актуальною проблемою, що потребує вирішення є також обов'язкова участь представника потерпілого в кримінальному провадженні з моменту ініціювання укладення угоди між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим про примирення. На нашу думку, потерпілий під час ініціювання та укладення угоди про примирення в кримінальному провадженні неспроможний на належному рівні відстояти свої законні інтереси з огляду на незначну юридичну обізнаність та домогтися суб'єктивно бажаного результату, який має настати після укладення та затвердження такої угоди про примирення. До таких висновків доходимо, зокрема, аналізуючи матеріали судової практики [23], які свідчать про те, що неналежне врахування сторонами угоди про примирення вимог процесуального закону в практичній діяльності трапляється досить часто. Причому здебільшого йдеться саме про неврахування вимог процесуального закону в бік порушення прав та законних інтересів потерпілого в кримінальному провадженні.

Так, вироком Кіровоградського районного суду затверджено угоду про примирення. На вказаний вирок прокурором було подано апеляцію, в якій він просив судове рішення скасувати через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та направити кримінальне провадження за обвинуваченням О. до районного суду для проведення нового судового провадження в загальному порядку. Прокурор мотивував свої доводи тим, що суд, не забезпечивши присутність потерпілої у судовому засіданні, не пересвідчився у добровільності укладеної угоди з її боку та не роз'яснив потерпілій наслідки укладення такої угоди, таким чином, поверхнево перевірив обставини укладення угоди, чим припустився істотного порушення вимог кримінального процесуального закону [23]. Непоодинокими є випадки, коли угоди не містили відомостей про розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, строк її відшкодування чи перелік дій,