Кримінальний процесуальний кодекс 2012 року: ідеологія та практика правозастосування - Колектив авторів

Усвідомлюємо надзвичайну актуальність піднятої проблематики, адже доки в серцях наших громадян буде недовіра до органів прокуратури, слідства, суду, доки ЄСПЛ виноситиме рішення проти України, які не виконуватимуться Україною, чи осилимо ми шлях, на який стали? Чи буде ефективним реформування галузевого законодавства, зокрема щодо захисту прав потерпілих?

Щодо сучасного стану дослідження проблеми обов'язкової участі представника потерпілого в кримінальному провадженні

За КПК України 2012 р., правове забезпечення процесуального статусу підозрюваного, обвинуваченого явно домінує над правовим забезпеченням статусу потерпілого, хоча жертва — об'єкт кримінально-правової охорони, а особа, яка вчинила кримінальне правопорушення, — об'єкт кримінально-правового впливу. «Гіперболізована увага, — зазначає В. Т. Томін, — до «людини і громадянина», яка завдала зло іншій «людині і громадянину» та через це стала суб'єктом, до якого застосовуються заходи кримінально-процесуального примусу, робить кримінальне судочинство несправедливим» [4, с. 4]. Тому варто погодитись із С. В. Давиденко, що особливої актуальності набувають питання зміцнення і розширення правового статусу постраждалої від кримінального правопорушення особи, створення системи гарантій прав людини з метою своєчасного забезпечення її права на доступ до правосуддя та судовий захист, вдосконалення процесуального механізму реалізації своїх прав потерпілим. Так, кримінальне процесуальне законодавство має гарантувати не тільки формальне дотримання прав потерпілого, але і його активність під час як досудового розслідування, так і судового розгляду щодо встановлення обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні [5, с. 300].

Зазначимо, що питанням, пов'язаним із проблематикою реалізації прав потерпілого в кримінальному провадженні присвячені праці Ю. П. Аленіна, В. П. Бож'єва, І. В. Гловюк, М. І. Гошовського, Ю. О. Гурджі, В. Гусарова, С. В. Давиденко, О. М. Дроздова, Д. Ю. Кавуна, О. В. Капліної, В. О. Коновалової, О. Крукевич, О. П. Кучинської, Т. В. Лукашкіної, В. Т. Нора, М. О. Осінської, М. І. Тлепової, Л. І. Шаповалової, О. Юхна, О. Яновської тощо.

Аналізуючи правове положення потерпілого за чинним кримінально-процесуальним законодавством іноземних держав, доходимо певних висновків. Згідно зі ст. 85 КПК Франції, «будь-яка особа, яка вважає себе потерпілою від злочину чи проступку, може шляхом подачі скарги компетентній особі зайняти положення цивільного позивача», що передбачає обов'язкове кримінальне переслідування. Потерпілий (або цивільний позивач — це синоніми, за КПК Франції) вправі самостійно розпочати кримінальне переслідування або вступити в процес як сторона обвинувачення. Його права такі ж обширні, як і в обвинуваченого, оскільки логіка розвитку французького кримінального процесу поступово приводила до вирівняння прав цих суб'єктів [6, с. 78]. У Німеччині, де існують аналогічні правила надання особі статусу потерпілого, ще у 1986 р. було прийнято спеціальний закон про потерпілого (постраждалого). У 1982 р. у США на законодавчому рівні були закріплені стандарти та принципи поводження правоохоронних органів із жертвами злочинів, серед яких: надання первісної та термінової правової, соціальної, психологічної і медичної допомоги; надання інформації про заходи, які можуть бути вжиті правоохоронними органами для захисту від залякування; термінове повідомлення про прийняття важливих процесуальних рішень у справі, зокрема про затримання й арешт обвинуваченого, звільнення його з-під варти; надання іншої допомоги, включаючи забезпечення транспортом, бронювання місць у готелі, авіа- та залізничних квитків тощо [7, с. 103]. У 1990 р. Конгрес США прийняв новий федеральний закон про права жертв злочинів і реституції, в якому, крім вищевказаних принципів, особлива увага приділялась справедливому та шанобливому поводженню з потерпілим [8].

Варто визнати, що КПК України 2012 р., безперечно, розширив перелік прав потерпілого в кримінальному провадженні. Разом із тим у сучасній доктрині небезпідставно підіймаються проблемні питання, пов'язані з набуттям особою процесуального статусу потерпілого в кримінальному провадженні, участю потерпілого у кримінально-процесуальному доказуванні, відшкодуванням потерпілому шкоди, завданої кримінальним правопорушенням тощо.

Переконані, важливою процесуальною умовою реалізації прав і законних інтересів потерпілого в кримінальному провадженні є надання йому гарантованого ст. 59 Конституції України права на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога має бути надана безоплатно.

Варто погодитись із тим, що у деяких випадках особі важко повноцінно реалізувати гарантовані Конституцією права, не скориставшись при цьому правом на правничу допомогу, оскільки процесуальне законодавство України має досить формалізований характер [9, с. 355]. Щодо цього Ю. М. Грошевий наголошував, що процесуальні права потерпілої особи є, насамперед, гарантіями конституційних прав і свобод, що належать цій особі, а також мають бути адекватними її основним правам і свободам, тобто бути достатніми і придатними для їх захисту. Такими гарантіями виступають право на кваліфіковану правову допомогу, а також право потерпілого на доступ до правосуддя та компенсацію заподіяної шкоди [10, с. 126]. Оскільки право на правову допомогу є конституційним, О. О. Солоньова пропонує доповнити ч. 1 ст. 56 КПК України одним із прав потерпілого: «на отримання допомоги від захисника за рахунок держави» [11, с. 142].

Крім того, зазначимо, право на правову допомогу гарантується міжнародно-правовими актами, вагоме місце серед яких посідають: Загальна декларація прав людини 1948 р., Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 р., Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. Також ч. 1 ст. 7 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 р. вказує на те, що кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.

У справі «Бендерський проти України» від 15 листопада 2007 р. ЄСПЛ зауважив, що право на захист випливає із права на справедливий судовий розгляд [12, с. 535]. У цьому контексті право на захист можна розглядати як механізм отримання правової допомоги [9, с. 355].

Підкреслимо, у справі «Perez v. France» від 12.02.2004 р. ЄСПЛ людини чітко вказав, що гарантії, котрі містяться у ст. 6 Конвенції, стосуються також особи, яка звертається із заявою про відкриття кримінальної справи, наголосивши, що саме такий підхід відповідатиме меті належного забезпечення прав потерпілого у кримінальному процесі [13].

Разом із тим погоджуємось із думкою, що у широкому розумінні захист є діяльністю, спрямованою на поновлення порушених прав та свобод, законних інтересів будь-якого суб'єкта процесу [14, с. 200], а отже, і потерпілого, захисна діяльність щодо якого здійснюється ним самим, його законним представником або представником (адвокатом).

Отож, відсутність законодавчої регламентації обов'язкової участі адвоката — представника потерпілого у кримінальному судочинстві ставить