Кримінальне право України. Загальна частина. - Роман Вікторович Вереша

цього виду звільнення від кримінальної відповідальності є: 1) вчинення злочину вперше; 2) вчинений злочин відноситься до злочинів невеликої або середньої тяжкості; 3) наявність на час розгляду справи в суді іншої (нової) обстановки (порівняно з тією, що мала місце на момент вчинення злочину), внаслідок якої: а) злочин втратив суспільну небезпечність чи б) особа, яка вчинила злочин, перестала бути суспільно небезпечною. Саме останні дві ознаки визначають специфіку цього виду звільнення від кримінальної відповідальності, і кожна з них є самостійною підставою такого звільнення.

У ст. 48 КК поняття «зміна обстановки» вживається у широкому розумінні. Це може бути зміна обстановки в масштабі всієї України або в окремих її місцевостях. Наприклад, перехід від надзвичайного стану до спокійної обстановки, від ситуації, пов’язаної з соціальним потрясінням або надзвичайною екологічною ситуацією, до нормального суспільного життя у масштабі області, району, окремої місцевості, на виробництві тощо. Зміна такої обстановки і зумовлює втрату злочином, що був вчинений раніше, його суспільної небезпечності.

Зазначимо, що йдеться про те, що під час вчинення діяння було суспільно небезпечним і містило в собі певний склад злочину, але зміна обстановки зумовила втрату таким діянням своєї суспільної небезпеки як обов’язкової ознаки злочину. При цьому не виключено, що вчинення діяння може бути розцінене як дисциплінарний або адміністративний проступок.

Щодо формулювання «особа перестала бути суспільно небезпечною», то закон чітко визначає причину цього — зміна обстановки. Мається на увазі зміна не лише зовнішніх об’єктивних умов чи обставин, а головним чином зміна тієї обстановки, яка оточувала винного під час і після вчинення злочину. Іноді така зміна обстановки відбувається внаслідок призову особи, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, на строкову військову службу. Особа може бути звільнена від кримінальної відповідальності у зв’язку з тим, що вона перестала бути суспільно небезпечною, якщо за наявними даними є підстави вважати, що в конкретних об’єктивних умовах така особа не вчинить іншого злочину.

§ 6. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності

Звільнення від кримінальної відповідальності за давністю — це проміжок визначеного законом строку, що минає з моменту вчинення злочину і до моменту набрання обвинувальним вироком законної сили. Це такий сплив часу, який поглинає суспільну небезпеку злочину та суспільну небезпеку особи, яка вчинила такий злочин.

Нагадаємо, що основне завдання кримінального правосуддя — виконувати положення закону шляхом, як правило, осуду і покарання тих, хто його порушує. Виконання цього завдання у галузі державної каральної політики приносить бажані наслідки, якщо судовий осуд і покарання злочинця настає безпосередньо за вчиненим злочином. Якщо ж покарання відокремлено від вчиненого злочину значним проміжком часу, то воно малоефективне і майже втрачає свою мету. В такому разі мета покарання, небезпека вчиненого і особи поглинаються всесильною дією часу. Покарання стає марним, тому притягнення винного до кримінальної відповідальності виключається.

Відповідно до ст. 49 КК, особа, яка вчинила злочин, не підлягає кримінальній відповідальності за наявності трьох умов: 1) якщо з моменту вчинення злочину до дня набрання вироком законної сили минув установлений законом строк; 2) якщо особа, що вчинила злочин, не ухиляється від слідства або суду; 3) якщо така особа до закінчення визначених законом строків не вчинить нового злочину.

Зазначимо, що таке звільнення застосовується, по-перше, до всіх злочинів і, по-друге, строки давності звільнення від кримінальної відповідальності диференційовано головним чином залежно від ступеня класифікації злочинів та виду покарання. При цьому дані щодо особи, яка вчинила злочин, не мають значення для застосування давності.

Закон передбачає два види строків давності — граничний строк (ч. 2 ст. 49), якщо особа, що вчинила злочин, не ухиляється від слідства або суду і з часу вчинення злочину минуло 15 років і давність не була перервана вчиненням нового — середньої тяжкості, тяжкого або особливо тяжкого — злочину, і диференційований строк (ч. 1 ст. 49).

Тобто особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком суду законної сили минули такі строки: 1) два роки — у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який законом передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі; 2) три роки — у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який законом передбачене покарання у вигляді обмеження волі або позбавлення волі; 3) сім років — у разі вчинення злочину середньої тяжкості; 4) п’ятнадцять років — у разі вчинення тяжкого злочину; 5) двадцять років — у разі вчинення особливо тяжкого злочину.

В усіх випадках перебіг строків давності починається з дня вчинення злочину (дії або бездіяльності). Для так званого продовжуваного злочину, що складається з кількох дій, таким днем вважається день вчинення останнього діяння, а для триваючого злочину — день його припинення (наприклад, день явки з повинною, день затримання органами влади). Кінцевим моментом спливу строку давності звільнення від кримінальної відповідальності вважається день набрання вироком законної сили.

Особа піддягає звільненню від кримінальної відповідальності й до дня винесення вироку суду, якщо строк давності за вчинений нею злочин сплив у день розгляду справи в суді або в день затримання такої особи правоохоронними органами.

Перебіг давності переривається, якщо до закінчення зазначених у законі строків особа вчинила новий злочин середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин. Обчислення давності в цьому разі починається з моменту вчинення нового злочину (ч. 3 ст. 49 КК).

Це означає, що частина строку давності, яка минула, втрачає своє значення. Строк давності починається заново, з моменту вчинення нового злочину і спливає самостійно, при цьому водночас і паралельно з моментом спливу давності за вчинення нового злочину, тобто строк давності за кожний з цих злочинів обчислюється самостійно з моменту вчинення нового злочину.

Відповідно до ч. 2 ст. 49 перебіг давності зупиняється, коли особа, яка вчинила злочин, ухилилася від слідства або суду. У цьому разі перебіг давності відновлюється з моменту затримання особи або явки її з повинною. Це означає, що строк, протягом якого особа, яка вчинила злочин, ухилялася від слідства або суду, в строк давності не зараховується.