Країна Моксель, або Московія. Книга 3 - Володимир Броніславович Бєлінський

Трактування московитами дій хана Улу–Мухаммеда як бандита і грабіжника — брехня. Московську хворобу приписували іншим.

По–третє, щоб московські князі–Чингісиди надалі не творили подібного, хан Улу–Мухаммед вивів «Мещерську землю» з–під їхнього впливу і створив незалежне від Москви Касимовське ханство, посадивши на чолі його свого сина Касима.

Нагадаю: після розпаду Золотої Орди на частини — Велику Орду, Казахську Орду, Казанське ханство й Кримське ханство — Московський удільний улус та всі інші удільні улуси північної частини Золотої Орди увійшли до складу Казанського ханства.

Про це ми будемо говорити в наступному розділі.

Свідчення про останнього хана Золотої Орди Улу–Мухаммеда збереглися в арабській і перській історії. Арабський історик Ельдженнебі свідчив:

«Кушик–Мухамед (Улу–Мухаммед. — В. Б.) — це той самий, про якого Ельташкеді стверджує, що він був поставлений ханом при поразці Ідіку (Єдиге). Цей Мухаммед був чоловіком сильним і хоробрим, він вторгся у землі… (Моксель. — В. Б.), захопив здобич і відняв із земель їх Володимир, одну з областей Московських» [57, с. 183].

Як бачимо, місто Володимир у 1445 році входило до складу Касимовського царства. Така правда історії. Хоча столицею держави стало місто Хан–Керман, згодом перейменоване на Касимов.

І в цьому епізоді своєї історії московити говорили напівправду. Бо в Золотій Орді не існувало міста Городця (Мещерського), як не існувало Єльця. У Золотій Орді знали міста Хан–Керман і Карасу. Саме ці назви міст, як і сотні інших татарських назв, були нанесені на картах імперії Чингісидів.

Але, як заявили російські професори при виданні першого тому книги Рашид–ад–діна, цей матеріал для них «не становить інтересу».

Чому? Вирішуйте самі.

12

Вище вже говорилося, що ми не будемо вивчати історію Московії по її князівській лінії. Цей шлях повністю спотворений. І ми в цьому переконалися, вивчаючи так званого Івана Калиту. Ось чому наш шлях пролягатиме по магістральній дорозі історії Золотої Орди. Саме там міститься і московська складова.

У цьому контексті дуже повчальним є період з 1391 до 1481 року. Частина того часу (з 1425 до 1453 року) має назву «періоду Шем’якиного заколоту». Російська історіографія подає цей етап свого розвитку як період жорстокої боротьби за московську владу між сином Дмитрія, так званого Донського, — Юрієм Шем’якою і внуком — Василем Темним. Цікаво, що у московському трактуванні власної історії абсолютно відсутній зв’язок із подіями, які відбувалися у Золотій Орді. Таким чином, московити вкотре намагалися показати свою незалежність від влади централізованої держави — Золотої Орди. Стикаємося з черговою російською історичною брехнею.

Подаючи матеріал у першому томі книги, я навмисне не став деталізувати період «Шем’якиного заколоту». Він заслуговує особливої уваги.

До речі, саме цього періоду московської історії стосується сьомий ярлик, виданий дружиною хана Улу–Мухаммеда — Тайдулою московському митрополитові Іоні в 1448 році. Нагадую читачам: катерининська «Комісія» того ярлика боялася найбільше. Тому що ханський ярлик 1448 року вже вкотре засвідчив повну залежність Московії та її Церкви від ханів Орди. Навіть більше: ярлик 1448 року виразно вказує, що Московська православна церква, самовільно обравши митрополита Іону і в такий спосіб ставши неканонічною, діяла за прямою вказівкою хана Орди та його дружини. Ось чому в офіційному «Зібранні Державних Грамот і Договорів», виданих у Москві в 1819 році, цей ханський ярлик відсутній. Мотивація дуже проста: мовляв, у XIV столітті в Московії не було митрополита Іони. А те, що він був у XV столітті, московитів не цікавило.

Як кажуть, один раз «обґрунтували» — і камінь з душі. Логіка поведінки відповідає звичайному імперському нахабству.

Пропоную простежити хронологію далеких подій, які відбувалися в Золотій Орді та в її окремих улусах у ті часи.

Після довгих міжусобиць, які тривали в Орді з 1395 до 1420 року між нащадками Тохтамиш–хана та Єдигея, до влади в Золотій Орді прийшов онук Тохтамиша — Улу–Мухаммед. І хоча окремі хани Синьої Орди (територія сучасного Казахстану) і Ногайської Орди (територія від ріки Уралу до Кубані) часто виявляли непокору й сепаратизм, хан Улу–Мухаммед, спираючись на військові сили свого роду та північних улусів, жорстокою рукою навів лад у Золотій Орді.

Арабські історики XV століття, які в ті роки відвідували Орду, засвідчили:

«Государем земель Дештських, столиця яких Сарай, був султан Мухамедхан, з роду Чингісхана» [45, с. 533].

Визнає силу й велич цього хана і російська історіографія.

Улу–Мухаммед був останнім ханом (царем) Золотої Орди й царював з 1420 до 1445 року. Саме за цього Великого «старого царя» Золота Орда розпалася на кілька самостійних царств, а саме: Казанське царство, до складу якого ввійшли князівства ростово–суздальської землі, Кримське ханство та Велику Орду, яку, за старою традицією, і далі називають Золотою Ордою. Але, як ми згодом побачимо, Велика Орда після 1437 року стала лише частиною Золотої Орди.

Головні військові й людські ресурси після 1437 року залишилися в руках Улу–Мухаммеда, який переніс свою столицю із бунтівного півдня на північ, до Казані, утворивши таким чином нове ханство (царство). Погляньмо, як усе це відбулося.

Згідно з московською історією, в 1425 році помер князь Василь Дмитрович, і княжий престол посів син його — Василь Васильович, пізніше прозваний Темним. Якщо заглянемо в російські джерела, то ніде не знайдемо перерв у зайнятті княжого престолу в Москві. Мовляв, усі події відбувалися за законами Московії. Брехали «на повну котушку».

Однак навіть М. М. Карамзін у своїй «Історії» визнавав: «Новий Великий Князь мав не більше десяти років від роду» [41, том V, с. 128].

Тобто, згідно з законами Золотої Орди, Василь Темний в 1425 році стати московським князем не міг. Але, забрехавшись, московити відкритим текстом подібного сказати не могли, тому, як звичайно, пустилися в довге словоблуддя.

Хто бажає, може звернутися до М. М. Карамзіна і переконатися, як майстерно він це проробляє.

Тільки 1432 року два претенденти на московський княжий стіл — Юрій Дмитрович (брат померлого князя) і юний Василь (син померлого князя) — поїхали до хана Золотої Орди Улу–Мухаммеда.

Про це, зрештою, повідомляє й М. М. Карамзін. Послухаймо:

«Минуло близько шести років після укладення юним Василем миру з дядьком його, Юрієм; умова розв’язати суперечку про Велике Княжіння судом Ханським… Тоді Великий Князь запропонував дядькові їхати до Царя Махмета… Вони разом прибули в Улус Баскака Московського, Булата, друга Василевого й ворога Юрієвого [41, том V, с. 134–135].

М. М. Карамзін і далі нахабно бреше: начебто Василь уже став Великим князем за якомось там щучим велінням. Але чомусь їде навіть не до