Фактор Черчилля. Як одна людина змінила історію - Борис Джонсон

Останніми роками коло ревізіоністів вибухало огидною кількістю ідей, мовляв, Британії і справді слід було вчинити так, як сподівалося й молилося чимало громадян (серед усіх прошарків суспільства), — укласти угоду з нацистською Німеччиною. Існує навіть теорія, що Британська імперія і Третій рейх спроможні були мирно співіснувати, а від Гітлера не раз звучали вислови, які підтверджували цю ідею.

У 1930-х він уже посилав Ріббентропа, щоб той одурманив представників впливових кіл, — і з чималим успіхом. А в 1938 році Галіфакс ніби ненароком заявив ад’ютантові Гітлера, що волів би «як кульмінацію своєї праці побачити, як фюрер поряд з англійським королем в’їжджає в Лондон під схвальні вигуки англійського народу».

Як ми вже знаємо, негожі почуття до гітлеризму проявляли чимало представників вищого й середнього класів — зокрема попередній монарх, король Едуард VIII. Навіть у ті лихі дні 1940-го у промовах Гітлера подекуди звучали слова захоплення Британською імперією, а його позиція зводилась до того, що розгром Британії не в інтересах Німеччини, оскільки від цього виграли б тільки суперники: Америка, Японія, Росія.

Нас, англійців, теж, як ми розуміємо, вважали представниками арійської раси, хоча, мабуть, не такими генетично особливими, як тевтонці. Британія та її імперія могли існувати далі, але як певного роду «молодший товариш» — поважний в історичному минулому, та по суті порожній: такі собі греки для нацистського Риму.

Чимало хто вважав, що приниження своєї гідності є допустимою ціною за збереження імперії та запобігання кровопролиттю. Не те щоб люди бажали угоди з Гітлером — багато хто вважав її неминучою.

От думка французів: адмірал французької флотилії Дарлан, наприклад, був переконаний, що Британія зазнає поразки, і в 1940 році підготував війська до об’єднання з німецькими силами.

Так вважали й американці: їхній тогочасний несусвітний посол, ірландський американець Джо Кеннеді, контрабандист-бутлегер19, пройдисвіт і батько Джона Фітцджеральда Кеннеді, безліч разів просив дозволу на зустріч із Гітлером та постійно надсилав приречено-похмурі послання до Вашингтона. «Демократії в Англії — кінець», — стверджував він ближче до кінця 1940-го, незадовго до того як його відкликали.

Звичайно, він помилявся, так само як Галіфакс, так само як прихильники замирення і всі ревізіоністи сьогодення. Та аби ми могли щось протиставити їхнім дурницям, спробуймо уявити, як могло б усе скластись, якби їхні побажання здійснились.

Я завжди з осторогою ставився до історії «альтернативної», оскільки розумію, що так званий причиново-наслідковий ланцюжок ніколи не є достеменно пізнаваним. Події, на відміну від більярдних куль, не надають так очевидно руху одна одній — хоча й більярд буває оманливим.

Витягніть один зі жмені чинників — і ніколи не вгадаєте, як стане решта. А проте з усіх можливих історичних «а якби» ця гіпотеза, певно, найвідоміша. Деякі з-поміж найкращих сучасних істориків вдавалися до такого моделювання, і переважна більшість їхніх висновків свідчить про одне: якби в 1940 році Британія припинила чинити опір, це створило би передумови для непоправної катастрофи в усій Європі.

Тоді б Гітлер переміг напевне. Зокрема, значно раніше, ніж у червні 1941-го, він мав би змогу запустити план «Барбаросса», напад на Росію. І надокучливі брити вже не створювали б проблеми в Середземномор’ї та північноафриканській пустелі, сковуючи просування його людей і техніки.

Він спрямував би на Росію всю свою лють — як завжди й планував, хоч і укладав зі схрещеними за спиною пальцями нацистсько-радянський пакт. І майже напевне все склалося б ще до того, як настало те морозне жахіття, яке зупинило його кампанію. Досягнення вермахту направду вражали: мільйони квадратних миль захоплено, мільйони осіб полонено. Збройні сили майже взяли Сталінград і досягнули Москви. Уявіть лишень, якби їм вдалось захопити й Москву: обезголовити комуністичний режим, загнати Сталіна в ступор, від якого той не оклигав би (а він уже мав нервовий зрив, коли німецькі танки перетнули кордон!).

Історики навіть розглядали сценарій стрімкого (за участі, ймовірно, жертв колективізації з середнього класу населення) самознищення режиму комуністичної тиранії та встановлення маріонеткового пронацистського режиму. А що ж далі?

Тоді в Гітлера та Гіммлера з рештою їхньої сатанинської команди була б можливість користуватись цим гігантським полотном від Атлантики до Уралу, щоб за своїм баченням намалювати огидну подобу урядування. І без Британії не було б кому їх спинити, ніхто б не став їм на заваді, не було б нікого, хто міг би принаймні набратись моральної волі осудити їх.

В Америці взяли б гору ізоляціоністи: якщо Британія не збирається ризикувати людськими життями, то навіщо це їм? Можливо, і Берлін (схиблена ідея Альберта Шпеєра) було б перейменовано на нову столицю світу під назвою Німеччина.

Мов божевільна гранітна подоба Пантеону Аґріппи, у самому її серці постала б Зала Народу — колосальна будівля, в окулюс (круглий отвір на вершині купола) якої пройшло б склепіння собору Святого Павла. Призначення споруди — вмістити 100 тисяч людей. Планувалося, що їхні вигуки та співи будуть настільки грандіозними, що в будівлі конденсат від гарячих подихів накрапатиме на голови натовпу завзятих фашистів.

Увінчував би ту кошмарну будову велетенський орел, і таким чином уся конструкція мала б вигляд несосвітенного прусського шолома заввишки 290 метрів — як хмарочос. А навколо розташовувались би інші масивні символи влади: арка, вдвічі більша за Тріумфальну, та монументальні вокзали, з яких мчали б на швидкості 190 кілометрів на годину двоповерхові потяги, розвозячи німецьких поселенців до Каспійського, Уральського та інших регіонів Східної Європи, звідки було б вигнано слов’янських унтерменшів.

Увесь Європейський континент складався б або з рейху, або ж із фашистських васалів, за винятком хіба Швейцарії (хоча секретний план вторгнення в цю країну існував також). І як помітили чимало альтернативних істориків, були плани перетворення всієї цієї території на зловісну версію Європейського Союзу.

У 1942 році доктор Вальтер Функ, нацистський міністр економіки та президент Рейхсбанку, видав статтю, у якій закликав до створення Європейської бізнес-спільноти (Europäische Wirtschaftgesellschaft) — себто єдиного європейського ринку. Він пропонував запровадження єдиної валюти, спільну аграрну політику, створення центрального банку — разом з іншими знайомими нам ідеями. Ріббентроп теж якось озвучив пропозицію з подібною схемою, проте, по правді, Гітлер її не схвалював, оскільки вона була недостатньо жорсткою стосовно решти учасників нацистського Євросоюзу.

У такому гестапівсько-нацистському ЄС органам влади було б надано повну волю в безперешкодному просуванні ненависницької расистської ідеології. А нацистський режим ще в 1930-х почав переслідування єврейського й польського народів, задовго до того як Черчилль прийшов до влади (і було ухвалено рішення продовжувати боротьбу).

Поблизу