Конституція України. Науково-практичний коментар - Колектив авторів
Таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції є особистим немайновим правом фізичної особи, тому вона має право на захист від протиправних посягань інших осіб способами, встановленими главою 3 Цивільного кодексу України, а також іншими способами, відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, що спричинило це порушення (статті 270, 275 Цивільного кодексу України).
Якщо при провадженні у кримінальній справі право особи на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції було безпідставно порушено, у разі постановлення щодо неї виправдувального вироку суду, закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю у діянні складу злочину або недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину, шкода, завдана органами дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, підлягає відшкодуванню. Крім того, якщо протягом шести місяців після проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених Законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства, не було прийнято рішення про порушення за результатами цих заходів кримінальної справи або таке рішення було скасовано, завдана особі шкода також підлягає відшкодуванню.
Правовою основою відшкодування шкоди, завданої порушенням таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції під час досудового розслідування кримінальної справи і провадження оперативно-розшукової діяльності, є Конституція України (ч. 4 ст. 62), Закон України від 1 грудня 1994 р. «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», Кримінально-процесуальний кодекс України, Цивільний кодекс України, а також Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», затверджене наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України і Міністерства фінансів України 4 березня 1996 р. № 6/5,3,41 (докладніше про це див. коментар до ст. 56, ч. 4 ст. 62 Конституції).
Особа, винна у вчиненні дій, що порушують гарантоване коментованою статтею право, підлягає кримінальній відповідальності за ст. 163 Кримінального кодексу України.
Стаття 32.
Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Кожний громадянин має право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею.
Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім’ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Повага до кожної людини як до особистості має стати нормою повсякденного життя в Україні, а людина має бути єдиною абсолютною цінністю першого порядку, стосовно якої визначаються всі інші цінності. У будь-якому суспільстві права людини є чи не найважливішим інструментом, за допомогою якого регулюється правовий статус особи, визначаються способи і засоби впливу на неї, межі втручання в особисту сферу, встановлюються юридичні гарантії реалізації та захисту прав і свобод.
Особисте життя кожної людини гармонійно взаємодіє з її суспільним життям. У цьому обидві форми соціального існування людини неподільні й рівнозначні. Проте найбільш вразливим для можливих втручань є особисте життя фізичної особи. Конституційна норма закріплює неприпустимість втручання в особисте та сімейне життя фізичної особи. Винятки визначаються безпосередньо Конституцією України.
Розгалужену систему норм, спрямованих як на регулювання, так і охорону та захист особистих немайнових прав фізичної особи, містить Цивільний кодекс України, де цим питанням присвячена Книга друга. Саме в ЦКУ (зокрема, у ст. 301) закріплені численні гарантії недоторканності особистого життя — фізична особа сама визначає своє особисте життя і можливість ознайомлення з ним інших осіб; фізична особа має право на збереження у таємниці свого особистого життя; обставини особистого життя фізичної особи можуть бути розголошені іншими особами лише за умови, якщо вони містять ознаки правопорушення, що підтверджено рішенням суду.
Потреба в особистому житті перебуває за межами права, але право виражає, закріплює цю потребу та забезпечує її задоволення. Воно лише в найзагальніших рисах впливає на характер взаємовідносин між людьми у сфері особистого життя, оскільки ці відносини регулюються перш за все нормами моралі. Вся сфера сімейного життя, дружніх та інших особистих стосунків охоплюється поняттям особистого життя. Право на особисте життя означає надану людині й гарантовану державою можливість контролювати інформацію про самого себе, не допускати розголошення відомостей особистого, інтимного характеру. Право людини на особисте життя — це також можливість її безперешкодного спілкування з іншими людьми.
Право на особисте життя включає в себе не тільки забезпечення його недоторканності, але й забезпечення таємниць цього життя.
Інформаційна сфера соціального буття тісно пов’язана з особистим життям кожної людини. Інформація віднесена ст. 200 ЦКУ до нематеріальних благ, які є об’єктами цивільних прав і обов’язків. Хоча ст. 34 Конституції гарантує право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію, такі можливості обмежуються щодо збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу. Такі дії не допускаються без згоди особи, інформація про яку збирається.
Ці конституційні положення деталізовані в ЦКУ (ст. 302), а також в інших законодавчих актах, зокрема в Законі України «Про інформацію».
Відповідно до ст. 23 Закону України «Про інформацію» поняттям «інформації про особу» охоплюються документовані або публічно оголошені відомості про особу, які включають дані про національність, освіту, сімейний стан, релігійність, стан здоров’я, а також адресу, дату і місце народження. Дані про особу належать до конфіденційної інформації (тобто до інформації, яка має обмежений доступ). Фізична особа з будь-яких мотивів може обмежувати доступ до такої інформації. Виняток встановлений для випадків, які пов’язані з реалізацією інтересів національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Ці випадки визначаються виключно законами. У період збирання інформації про особу вона має право знати, які саме відомості збираються і з якою метою. З метою забезпечення своїх прав та інтересів у цей період особа має право доступу до цієї інформації, а також вправі заперечувати її правильність, повноту тощо.
Законодавство України про інформацію визначає серед гарантій, що забезпечують конституційні права
