Кримінальне право України. Загальна частина. - Роман Вікторович Вереша
Співучасть у формі пособництва передбачає, що пособник знає про злочинні наміри виконавця і допомагає йому їх здійснити.
У разі не доведення виконавцем злочину до кінця з незалежних від його волі причин пособник відповідає за пособництво у замаху на злочин.
Виконавець злочину несе відповідальність, передбачену за вчинений ним злочин. Дії організатора, підбурювача і пособника кваліфікуються, як правило, за статтею, за якою кваліфіковано злочин виконавця, з посиланням на відповідну частину ст. 27. Якщо ж дії організатора чи підбурювача злочину виявляються також і в його співвиконавстві, то вони кваліфікуються без посилання на ст. 27 КК.
У разі коли виконавцем злочину є спеціальний суб’єкт (посадова особа — у посадових злочинах, військовослужбовець — у військових злочинах), дії співучасників, які не є спеціальними суб’єктами, мають кваліфікуватися за тим законом, за яким кваліфікуються дії виконавця злочину, як правило, з посиланням на відповідну частину ст. 27 КК.
Іноді співучасники одного злочину несуть відповідальність за різними законами, залежно від змісту та обсягу їх умислу та деяких інших обставин. Зокрема, дії підбурювача, організатора чи пособника можуть кваліфікуватися за одними статтями чи частинами статті Особливої частини КК, а дії виконавця — за іншими. Це можливо у таких випадках: а) при вчиненні певних злочинів, коли деякі з учасників досягай 16-річного віку, а інші — ні (наприклад, при масових заворушеннях).
Наприклад, якщо особа у 15-річному віці брала участь у масових заворушеннях і вчинила вбивство або умисне тяжке тілесне ушкодження, вона відповідатиме не за ст. 294 (масові заворушення), а відповідно за ст. 115 або ст. 121; б) коли пособник надав допомогу виконавцеві, який раніше вже вчинив крадіжку майна, у вчиненні крадіжки. У цьому разі дії виконавця злочину мають кваліфікуватися за ч. 2 ст. 185 (за ознакою повторності), а дії пособника у такому злочині — за ч. 5 ст. 27 і ч. 1 ст. 185, навіть якщо пособник і усвідомлював, що він надає допомогу у вчиненні крадіжки майна особі, яка раніше вже вчинила крадіжку майна; в) у разі вчинення виконавцем злочинних дій, що не охоплювались умислом співучасника (співучасників) злочину, тобто коли має місце так званий ексцес виконавця.
У законі передбачена заохочувальна норма (ст. 31 КК) щодо добровільної відмови співучасників від доведення своєї злочинної діяльності до кінця, а саме: у разі добровільної відмови від вчинення злочину виконавець (співвиконавець) не підлягає кримінальній відповідальності за наявності умов, викладених у ст. 17 КК, інші співучасники підлягають відповідальності за готування до такого злочину або замах на той злочин, від вчинення якого добровільно відмовився виконавець.
У разі добровільної відмови виконавця злочину від доведення злочину до кінця не підлягають відповідальності організатор, підбурювач чи пособник, якщо вони відвернули вчинення злочину або своєчасно повідомили відповідні органи державної влади про злочин, що готується або вчиняється. Добровільною відмовою пособника визнається також ненадання ним засобів чи знарядь вчинення злочину або відмова від усунення перешкод вчиненню злочину (ч. 2 ст. 31 КК).
У разі ж добровільної відмови будь-кого зі співучасників від своїх дій, що не дозволило виконавцю довести злочин до кінця, останній підлягає відповідальності за готування до злочину або за замах на злочин залежно від того, на якій з цих стадій його діяння було припинено. Така відмова, скажімо, з боку пособника, може виявитися або в невчиненні певних дій, які він як пособник мав виконати і без яких злочин не міг бути вчинений виконавцем (наприклад, пособник не надав виконавцеві обіцяної зброї для вчинення вбивства), або у вчиненні активних дій з метою відвернути злочинний результат, який міг би настати від вчиненого пособництва (наприклад, повідомити органи влади про злочин, що готується або підготовлено).
При призначенні покарання за злочин, вчинений у співучасті, враховуються характер і ступінь фактичної участі кожного співучасника у вчиненні такого злочину, значення цієї участі для досягнення мети злочину та розмір заподіяної (можливої) шкоди.
§ 5. Причетність до злочинуУ Кримінальному кодексі України термін «причетність до злочину» не вживається, а головно використовується у науці кримінального права.
Причетність до злочину — це різновид суспільно небезпечної поведінки особи, що не містить ознак співучасті в злочині, вчиненому чи такому, що вчиняється іншою особою, але безпосереднє стосується вчиненого злочинного діяння або самого злочинця у зв’язку з вчиненням ним злочину, і перешкоджає виявленню або розкриттю злочину чи затриманню злочинця.
До недавнього часу у науці кримінального права йшлося про три форми причетності до злочину: 1) не обіцяне заздалегідь переховування злочину; 2) недонесення про злочин і 3) потурання злочину. Перші дві форми причетності до злочину були виписані в раніше діючому кримінальному законі. Термін «причетність до злочину» не вживається і у нормах Кримінального кодексу України 2001 року.
Можна лише говорити про те, що лише одна форма причетності до злочину визначена у КК, а саме, не обіцяне заздалегідь приховування злочину (ч. 6 ст. 27 КК), за якою «не є співучастю не обіцяне заздалегідь переховування злочинця, знарядь і засобів вчинення злочину, слідів злочину чи предметів, добутих злочинним шляхом, або придбання чи збут таких підметів». У даному випадку йдеться про таке діяння особи, яке не перебуває у причинному зв’язку з будь-якою стадією вчинення злочину. Особи, які вчинили такі діяння, говориться у ч. 6 ст. 27 КК, підлягають кримінальній відповідальності лише у випадках, передбачених ст. 198 та ч. 1 ст. 396 КК.
Отже, переховування злочинця або здобутого ним злочинним шляхом виписано в Особливій частині кодексу як два своєрідні (sui generis) склади злочину: 1) заздалегідь не обіцяне придбання або збут чи зберігання майна, завідомо здобутого злочинним шляхом (ст. 198) і 2)
