Країна Моксель, або Московія. Книга 2 - Володимир Броніславович Бєлінський

Останній насип, так званий пагорб... досліджений пробними канавами... Таких канав викопано п’ять і всі вони довели, що пагорб був насипаний не над могилою, а насипаний на поверхні землі, над купою вбитих коней і різної розламаної зброї" [5, с. 4, 5].

Розкриті графом О. С. Уваровим поховання Ліпицької битви 1177 ропу засвідчили, що серед усіх загиблих — тільки три християни, які поховані за християнським звичаєм. Не будемо повторювати, як це виглядало. 26 кістяків, знайдених "у купі", свідчать про поховання мерян-язичників. Священик, який був при похованні, ніколи б не дозволив поховати християн, не зорієнтувавши їх на схід. Та й не становило великих зусиль класти людину на землю, зорієнтованою на схід. Цілком імовірно, і ті, хто ховав, і ті, хто керував похованням, і священик (скоріше за все, сам єпископ) розуміли, що із загиблими язичниками цього робити не потрібно.

Вражають безперечні факти збереження старих мерянських звичаїв при похованні в курганах. Звертаю увагу читачів на поховання й християн, і язичників в єдиному кургані. Що зайвий раз свідчить про його мерянськє походження. Мерянський етнос, переважно язичницький, був домінуючий не тільки в селищах, а й також і в дружині князя. Меряни-язичники у складі князівської дружини не почували себе чужорідним, стороннім елементом.

До речі, знайдені на Ліпицькому бойовищі 1177 року два окремих мерянських кургани також свідчать багато про що. По-перше, в них, безперечно, були поховані меряни-язичники; по-друге, то були не прості воїни дружини, а "полководці" (знатні люди); і по-третє, князівська еліта складалася не лише з християн, а й також із язичників-мерян.

Як бачимо, і до 1177 року населення Ростовсько-Суздальського князівства повністю складалося з язичницького фінського етносу. Як то кажуть — додати нічого.

Цікавий опис другої Ліпицької битви, яка відбулася в 1216 році. Зверніть увагу: битва відбулася між військами ростовсько-суздальських князів, з одного боку, і військами князів із Новгорода, Пскова і Смоленська — з іншого, які прибули на допомогу князеві Костянтину Перші виступали під керівництвом добре відомих Юрія і Ярослава Всеволодовичів.

Зійшлися, по-суті, слов’яни з фінськими племенами.

Не будемо описувати хід битви 1216 року, тому що вже її описували в першій книзі. Нагадаю: війська князів Юрія та Ярослава були повністю розгромлені й практично знищені — фізично.

Цікавий склад військ володимирських князів. Послухаємо О. С. Уварова: "За Юрієм ішло велике військо, набране з Муромців, Бродників, Городчан і зі всієї сили Суздальської землі: "бяшет бо погнано и из поселей и до песльца". Із цього видно, що той, у кого не було коня, пішов пішки" [5, с. 7].

А професор С. М. Соловйов написав простіше: "У них були сильні полки, вся сила Суздальської землі, тому що всіх погнали" [46, с. 143].

Такий був склад військ з одного боку.

Війська супротивної сторони очолював князь Мстислав Мстиславович (Удатний), що правив у Новгороді. До речі, зверніть увагу: спільне військо Мстислава Удатного було в кілька разів менше від військ Юрія, Хвалькуватий князь Ярослав Всеволодович (батько так званого Олександра Невського) навіть пишався: "на одного вашого припадає по сто наших". Ми, мовляв, вас шапками закидаємо [46, с. 142].

Це ті "шапкозакидателі" (Ярослав і Юрій), які згодом, у році, очолили ростовсько-суздальські війська проти хана Батия.

Ці витяги подаємо неспроста. Вони знадобляться.

Отже, Мстислав Удатний зі своїми союзниками (Смоленський князь Володимир, Псковський князь Володимир і Ростовський князь Костянтин) повністю розгромили війська Юрія, Ярослава, їхніх братів і союзників. За літописними зводами, було знищено 9233 людини і лише 60 воїнів було взято в полон. Новгородці втратили п’ять чоловік, а смольняни — одну людину. Вражаючі цифри! Особливо — співвідношення.

До речі, Володимирський князь Юрій Всеволодович втік із бойовища: "...прискакавши (у Володимир. — В. Б.) на четвертому коні, а трьох загнав; прискакав він у самій сорочці, без сідла" [46, с. 146].Як бачите, навіть штани

загубив! Ще раніше з бойовища втік Ярослав Всеволодович (батько Олександра Невського). "Ярослав також прибіг сам у Переславль на п'ятому коні, а чотирьох загнав" [46, с. 146].

Такі "великі полководці" землі московської, які нібито протистояли ханові Батию в 1237—1238 роках. Ось чому Вільгельм де Рубрук свідчив 1253 року, що один із цих "государів" пішов у військах хана Батия на захід на посаді командира чи то сотні, чи тисячі, а інший (Ярослав) залишився при ханському баскаку "государити" в ростовсько-суздальській землі.

До речі, у 1253 році та земля називалася — країна Моксель.

Усе взаємопов’язане в нашому світі. Московській історичній брехні місця в ньому немає.

То чим же прикметна для нас Ліпицька битва 1216 року? Про що вона свідчить?

По-перше. На місці знаменитої битви 1216 року був насипаний ритуальний круглий мерянський курган, у якому похований мерянин-язичник. Тобто і в 1216 році у військах ростовсько-суздальської землі серед знаті було багато мерян-язичників, окрім рядових воїнів і жителів землі. Тому й зберігалися мерянські (фінські) ритуальні звичаї. Послухаємо археолога О. С. Уварова:

"Тому необхідно простежити, до якого часу тривав звичай насипки курганів; тут ми маємо докази, що обряд власне язичницький, незважаючи на введення християнства, довго ще зберігався між Мерянами. Таким чином, ми бачимо на полі Ліпицької битви 1216 року курган, насипаний над одним лише трупом... Крім того, наші хронографи XVI й XVII століття містять (не одну розповідь. — В. Б.), у якій ще точніше вказується розуміння значення високих могильних курганів: "И со многим плачем ту от невегласов погребен бысть (Волхв) окаянный великою тризною и могилу ссыпаше над ним вельми высоку, яко же обычай есть поганым" [4, с. 73).

І в першій половині XIII століття меряни-язичники становили основу населення ростовсько-суздальської землі. А граф О. С. Уваров навіть засвідчив, спираючись на хронографи, що подібне мало місце в Московії XVI— XVII століть. Така історична правда без "доважку московської брехні".

Не буду подавати підтверджуючих прикладів про всі круглі мерянські кургани, які належать до Ліпицької битви 1216 року. Тому що й у них були "знайдені кістяки, які лежать безладно". Християнських курганів серед них не виявлено.

По-друге, Ліпицька битва 1216 року засвідчила винятково низький рівень розвитку ростовсько-суздальської землі — народу й князівства. Можна уявити собі рівень військового мистецтва мерян і їхніх "государів", якщо 3—4-тисячна дружина Мстислава Удатного вщент розгромила 12—15-тисячну,