Проблеми кримінальної відповідальності: навчальний посібник. - В. М. Куц
Ознака «спільність» у співучасті передбачає також, що і злочин, і суспільно небезпечні наслідки (у злочинах з матеріальним складом) − єдині і неподільні для всіх співучасників. З огляду на це всі співучасники, незалежно від ролі, яку кожен із них виконував, мають відповідати за вчинений злочин у цілому. Так, при вбивстві на замовлення (п. 11 ч. 2 ст. 115 КК України) відповідати за заподіяння смерті потерпілому буде і виконавець (убивця), і замовник убивства – організатор або підбурювач, і особа, яка сприяла виконавцеві (пособник). Спільність за співучасть означає, що між діями співучасників і злочином, вчиненим виконавцем, є причинний зв’язок.
Співучасть можлива і на стадії незакінченого злочину – готування до злочину і замаху на злочин (ст. 14 КК України). Неможлива співучасть при закінченому злочині, коли умисел доведено до кінця і у вчиненому є всі ознаки складу злочину. За цією ознакою співучасть слід відрізняти від причетності до злочину, зокрема таких його видів, як заздалегідь не обіцяне приховування злочину, знарядь і засобів учинення злочину, предметів, здобутих злочинним шляхом, придбання або збут таких предметів (статті 198, 396 КК України).
Суб’єктивна сторона співучасті полягає в умисній спільній участі у вчиненні умисного злочину. Співучасть можлива лише при умисному злочині; усі співучасники злочину діють умисно. При цьому умисел щодо факту спільності вчинення діяння може бути лише прямим, а щодо шкідливого результату діяння як прямим, так і непрямим. Можливі також інші різновиди умислу: визначений і невизначений; заздалегідь обдуманий і такий, що раптово виник. З урахуванням ст. 26 КК України співучасть у необережних злочинах, тобто злочинах, учинених виконавцем внаслідок злочинної самовпевненості або злочинної недбалості (ст. 25 КК України), неможлива.
Умисна форма вини за співучасті передбачає взаємну поінформованість співучасників про спільний характер своїх діянь і роль кожного з них у їх вчиненні. Спільність умислу за співучасті найчастіше (але не обов’язково завжди, наприклад, за співучасті без попередньої змови) об’єктивно виражається в угоді (змові) між співучасниками на спільне вчинення злочину. Така домовленість може бути досягнута словесно чи конклюдентними діями (мімікою, змістовними рухами, внаслідок яких співучасники досягають узгодженості дій). За співучасті співучасники розуміють, що вони ставлять у причинний зв’язок свої дії із злочинними діями виконавця, передбачають, що внаслідок їх активних чи пасивних дій виконавець вчинить злочин.
Отже, для співучасті з огляду на її суб’єктивні ознаки необхідні: а) усвідомлення кожним із співучасників факту спільного з іншими співучасниками вчинення злочину; б) передбачення, що в результаті їх спільних зусиль виконавцем буде вчинено злочин; в) бажання чи свідоме припущення настання єдиного і неподільного для всіх співучасників злочинного результату. Мотив і мета діяльності співучасників (виконавця, організатора, підбурювача, пособника) можуть співпадати чи ні, що для вирішення питання про наявність чи відсутність співучасті у злочині значення не має (хоча впливає на кваліфікацію).
Враховуючи викладене та зміст ст. 26 КК України, слід констатувати, що «необережна співучасть» в умисному злочині так само, як і «умисна співучасть» у необережному злочині, неможливі.
З огляду на це має вирішуватися й питання про відповідальність за необережне спільне спричинення злочинних наслідків двома або більше особами – співвиконавцями, особливо у сфері відносин «людина – техніка». Якщо вони, об’єктивно діючи, спільно заподіюють суспільно небезпечні наслідки з необережності, то в такому разі немає ні об’єднання злочинної волі цих осіб, ні єдності умислу, ні співучасті у вчиненні злочину. Кожен із спричинників шкоди з необережності повинен відповідати за свої дії окремо і самостійно.
Вчинюючи злочин у співучасті, суб’єкти злочину можуть виконувати різні ролі (функції) – однорідні або різнорідні. Тому в ч. 1 ст. 27 КК України передбачено види співучасників: виконавець, організатор, підбурювач і пособник. Усі вони виконують різнорідні функції з погляду виконання складу злочину, лишаючись співучасниками злочину.
Виконавцем (співвиконавцем) згідно з ч. 2 ст. 27 КК України вважається особа, яка у співучасті з іншими суб’єктами злочину безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, що відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне, вчинила конкретний злочин. Тож з об’єктивного боку виконавець своїми активними діями чи бездіяльністю безпосередньо виконує у повному обсязі або частково об’єктивну сторону конкретного складу злочину. Причому злочин може бути вчинено як одним, так і двома чи більше виконавцями (співвиконавцями).
Між співвиконавцями може бути розподіл ролей у виконанні злочину. Однак цей розподіл завжди має «технічний» характер – у межах виконання об’єктивної сторони одного й того самого складу злочину. Наприклад, під час розбою (ст. 187 КК України) виконавцем злочину є не лише той, хто шляхом нападу протиправно заволодів чужим майном, а й той, хто в момент такого заволодіння застосовував насильство до особи, яка зазнала нападу, чи загрожував застосуванням такого насильства. Виконавцем у цьому злочині є і той, хто, наприклад, тільки тримав потерпілого за руки, позбавляючи його можливості пручатися. Усі ці особи – виконавці (співвиконавці) розбою, тому що кожен з них виконував певну частину об’єктивної сторони складу злочину (розбою). Отже, виконавцем (співвиконавцем) визнається особа, яка своїми діями разом з іншими співучасниками безпосередньо у повному обсязі чи частково виконала склад злочину, передбачений певною статтею Особливої частини КК України. Без виконавця немає співучасті, бо він передусім вчиняє злочин, спланований усіма співучасниками, реалізує умисел інших співучасників. І в цьому розумінні виконавець – визначальна, головна особа у співучасті.
Виконавцем згідно з ч. 2 ст. 27 КК України визнається й особа, яка використовує для вчинення злочину осіб,
