Проблеми кримінальної відповідальності: навчальний посібник. - В. М. Куц

правопорушення, а й до форм кримінальної відповідальності. З визнанням кримінальних проступків різновидом кримінального правопорушення доцільно запровадити ще одну форму такої відповідальності – кримінально-правове стягнення. Сприйняття цієї ідеї, по-перше, гармонізувало б кількість форм кримінального правопорушення з кількістю форм відповідальності за їх вчинення: за злочин наставала б відповідальність у формі покарання, а за кримінальний проступок – у формі кримінально-правового стягнення. По-друге, такому стягненню можна було б піддавати не лише фізичних, а й юридичних осіб, оскільки покарання – це виключно персоніфікована форма кримінальної відповідальності. Історична та психолого-правова природа покарання така, що колективне його застосування сприймається сьогодні як відвертий анахронізм та порушення прав людини. Натомість кримінально-правове стягнення як форма кримінальної відповідальності не потребує дотримання віками усталених принципів та засад його реалізації. Застосування кримінального стягнення до колективних утворень, якими є юридичні особи, не сприймалося б як прояв відсталості юридичного мислення, а навпаки, свідчило б про прогресивність правової системи, яка його запровадила.

Таким чином, визнання кримінального проступку видом кримінального правопорушення, за яке кримінальна відповідальність може наставати не у формі покарання, а у формі кримінально-правового стягнення, призначення якого не вимагає дотримання жорстких правил, а здійснюється за пом’якшеною у порівнянні з призначенням покарання процедурою, цілком можливе та доцільне.

Незважаючи на певний спротив, визнання в Україні доцільності доповнення видів кримінальних правопорушень кримінальним проступком поступово, як і все нове, пробиває собі дорогу до практичного впровадження. Вагомим результатом цього поступу є проголошення кримінального проступку різновидом кримінального правопорушення у новому Кримінальному процесуальному кодексі України.

1.1.2. Класифікація кримінальних правопорушень

Розподіл кримінальних правопорушень на види, як і будь-яка інша класифікація явищ, може вважатися науковою лише за умови, що здійснюється вона за якимось одним критерієм. Теоретичний інтерес та практичне значення має розподіл кримінальних правопорушень на види за таким критерієм, як наявність чи відсутність можливості застосування за їх вчинення кримінальної відповідальності. За цим критерієм всі кримінальні правопорушення розподіляються на два види: 1) ті, що тягнуть за собою кримінальну відповідальність; 2) ті, що не тягнуть за собою кримінальної відповідальності. У свою чергу кожен із видів можна розподілити на підвиди.

До числа кримінальних правопорушень першого виду (ті, що тягнуть кримінальну відповідальність) сьогодні можна зараховувати лише злочини, але в перспективі сюди можуть бути віднесені кримінальні проступки.

Другий вид кримінальних правопорушень (ті, що не можуть тягнути кримінальну відповідальність) репрезентують такі суспільно небезпечні діяння, як ексцеси неосудних та малолітніх, які не є суб’єктами злочину чи проступку, суспільно небезпечне діяння, що не заслуговує кримінальної відповідальності, в результаті чого особа звільняється від притягнення до неї (сьогодні це так зване звільнення від кримінальної відповідальності), а також суспільно небезпечні діяння, що не заслуговують кримінальної відповідальності через добровільну відмову від доведення їх до кінця, в результаті чого така відповідальність виключається.

Запропонована класифікація перш за все має пізнавальне значення. Вона спрощує процес вивчення цієї частини кримінально-правової теорії, оскільки надає більш повну картину об’єкта пізнання. Не позбавлена така класифікація й практичного сенсу, в тому числі кримінально-правового значення. Віднесення правопорушення до того чи іншого виду визначатиме можливість чи неможливість застосування щодо його суб’єкта відповідної форми кримінально-правового реагування. Також це може вплинути на кримінально-правову кваліфікацію правопорушення, на вид кримінально-правового реагування, на його вчинення, а якщо таким буде обрано кримінальну відповідальність, − і на міру покарання чи кримінально-правового стягнення.

З огляду на назву та зміст навчального посібника, що підпорядкований змісту спецкурсу, який він забезпечує, в ньому досліджуються лише кримінальні правопорушення, за які може наставати кримінальна відповідальність. Найперше – це злочини. Крім того, з огляду на законопроекти щодо запровадження в Україні кримінальних проступків, до числа таких правопорушень, можливо, будуть віднесені й такі проступки.

1.1.3. Проблемні аспекти виокремлення в законодавстві України кримінального проступку

Реалізовуючи ідею виокремлення поряд із злочином і такої форми кримінального правопорушення як кримінальний проступок, постало кілька проблемних питань, зокрема, чи конституційним є таке виокремлення, за якими критеріями визначати коло таких проступків, як оформити виокремлення проступків у законодавстві з погляду юридичної техніки, чи встановлювати відповідальність за готування та замах на вчинення проступку, які санкції ввести за їх вчинення тощо.

Стосовно першого думки фахівців розділилися. Одні з них вважають, що виокремлення кримінального проступку є неконституційним через те, що в тексті Основного Закону про нього не йдеться, а згадується лише злочин. На думку інших, з якою варто погодитися, відсутність поняття кримінального проступку в тексті Конституції не може бути перепоною для запровадження цього виду правопорушення до національного кримінального права.

Сьогодні існує кілька варіантів і критеріїв визначення кола таких проступків. Одні фахівці вважають, що до числа проступків слід віднести лише певну частину злочинів і певну частину адміністративно-правових деліктів. Тобто проступком визнати виключно діяння фізичних осіб. Але існує й інша позиція, згідно з якою до числа проступків доцільно зарахувати і прояви деструктивної поведінки юридичних осіб, оскільки злочину вони об’єктивно вчинити не можуть, а кримінальну відповідальність юридичних осіб час запроваджувати з огляду на світові тенденції та міжнародно-правові зобов’язання України.

Нині точиться дискусія щодо того, які з числа нинішніх злочинів слід віднести до числа проступків. Основні позиції учасників дискусії такі: 1) визнати проступками лише злочини, що максимально караються громадськими роботами; 2) до числа проступків віднести лише злочини, що максимально караються арештом; 3) визнати проступками всі злочини невеликої тяжкості та деякі злочини середньої тяжкості; 4) проступками вважати всі злочини невеликої тяжкості та більшість злочинів середньої тяжкості. Істину, як завжди, треба шукати посередині. В даному випадку вона співпадає із злочинами невеликої тяжкості. Саме їх доцільно перевести в розряд проступків, знизивши максимальні санкції за їх вчинення до арешту та доповнивши адміністративними деліктами, що вимагають змагального процесу визнання винуватим та судового розгляду справи. Узагальнюючим критерієм відмежування проступку від злочину має бути обсяг спричиненої ними шкоди або загроза її спричинення. Обов’язкова ознака