Місцеві формування німецької армії та поліції у Райхскомісаріаті «Україна» (1941–1944 роки) - Іван Дерейко

У великих містах для цього, в разі необхідності, направляється поліцейський офіцер з дивізії. Створення військових одиниць поліції поза межами старостату неприпустиме.

4. Кожен службовець допоміжної поліції повинен носити пов’язку на руці з написом: «На службі німецьких збройних сил», із штемпелем міської комендатури, і мати при собі перепустку з печаткою місцевої комендатури, а коли можливо на перепустці повинне бути фото. Цю перепустку потрібно пред’являти на першу вимогу [німецького] військовослужбовця.

Міська комендатура повинна видати посвідчення на носіння виданої зброї. Належить завести особові справи.

Носіння українською допоміжною поліцією [синьо-]жовтих пов’язок на руці забороняється.

5. Розпорядження стосовно платні допоміжній поліції надійде пізніше. Згодом буде створена допоміжна поліція із звільнених національних груп.

6. В містах належить організувати українську допоміжну поліцію у відділення і взводи (відділення 1/9), а їх об’єднувати в роти.

Організувати робочі і караульні приміщення. Організація казарм для неодружених допускається тоді, коли чисельність допоміжної поліції становить не менше одного взводу.

7. Питання про підпорядкування допоміжної поліції СД і керівництву поліції буде відображено у наказі про завдання СД.

Вірно — (підпис)

Підписав Русвурм.

Вища адміністративна військова рада.

ГДА СБУ. — Ф. 2. — Оп. 7. — № по оп. 14. — Спр. 44. — Т. 1. — Арк. 409.

Завірена копія. Машинопис.

Положення Головного крмандування Вермахту про місцеві допоміжні сили

Копія

Секретно

Витяги з «Положення про допоміжні сили із місцевого населення на Сході».

Головне командування сухопутних сил Генеральний штаб, Орг. відділ (2)

№ 8000/42 — секретно.

Стосовно: Допоміжних сил із місцевого населення на Сході.

Кому: Командним інстанціям армії на Сході.

1. Розмежування

d) Місцеві жителі — добровольці і відпущені військовополонені, зачислені у німецьку армію на тривалий термін, як допоміжний персонал.

2. Визначення поняття

с) До місцевих жителів відносяться:

1. Жителі зайнятих Східних областей, включно з відпущеними військовополоненими — уродженцями цих областей.

2. Прибулі у зайняті Східні області росіяни [тут — громадяни СРСР], навіть якщо вони не жителі цих зайнятих Східних областей.

d) До відпущених військовополонених відносяться:

1. Ті військовополонені, які були відпущені на основі існуючих положень, навіть якщо вони не є жителями зайнятих Східних областей.

3. Принцип використання:

d) Залучення місцевих жителів — добровольців може мати місце:

1. Тривалий термін на допоміжних роботах у військовій частині

(див. 1-d).

2. В інтендантських частинах, будівельних батальйонах, мотобудівельних батальйонах тощо, які, однак, не повинні бути використані для безпосередньої участі у бойових діях, відбір і прийом на роботу повинні відбуватись таким чином, щоб не завдавати шкоди німецькій військовій промисловості. Верховне командування сухопутних сил дає основні вказівки, для яких видів військ допускається прийом на роботу добровольців із місцевого населення.

c) Використання відпущених військовополонених здійснюється згідно п. d.

5. Допоміжна служба (добровільні помічники) [гіві].

a) Місцеві жителі — добровольці і відпущені військовополонені, що тривалий термін працювали в допоміжних частинах армії (див. п. 1-d), отримують назву «добровільні помічники» [гіві].

b) Кількість «гіві» визначається наступним наступним чином:

1. Дивізії і армійські з’єднання діючої армії можуть застосовувати «гіві» у кількості, що не перевищує числа одиниць, яких не вистачає за штатним розпорядком військового часу. Розподіл відбувається всередині з’єднання.

2. Інтендантські частини армійського корпусу сухопутних збройних сил можуть залучати «гіві» для покриття некомплекту і понад нього, але так, щоби їх число не перевищувало 10 % всього штатного складу. Вирівнювання відбувається всередині інтендантських частин, підпорядкованих безпосередньо Верховному командуванню чи командуванню армії.

3. Використання «гіві» при комендатурах тощо, регулює командування військового округу, на основі місцевих потреб і можливостей.

c) Командування армії має право, за наявності особливих обставин, дозволяти збільшувати число «гіві» в окремих підрозділах, військових частинах і установах. При вирішенні подібних питань потрібно виходити з того, щоб збільшення витрат продуктів харчування, пов’язане із зростанням числа гіві, виправдовувалось би явно необхідними воєнними потребами. Про отриманий дозвіл необхідно повідомляти Верховне командування сухопутних сил.

d) Позитивні результати, які в більшості випадків дав досвід з гіві, у жодному випадку не повинні призводити до легковажної довірливості і втрати пильності, в розумінні їх ефективності. Військова частина ніколи не повинна забувати, що у тяжкому становищі і при місцевих поразках неблагонадійні елементи з числа «гіві» можуть завдати частині великої шкоди, а противник намагатиметься таким шляхом засилати до нас агентів. Застосування жінок в якості «гіві» забороняється. «Гіві», що втекли, розглядаються як дезертири.

Дане положення має силу в районах дій німецької армії. Порядок звільнення військовополонених і застосування їх на Батьківщині [тут — в Німеччині] — залишається незмінним.

При використанні допоміжних сил із місцевого населення на Сході потрібно завжди враховувати використання військовополонених на важливих військових підприємствах на Батьківщині.

Дане положення розповсюджується до батальйону включно. Витримки з нього доводяться до роти, як офіційне розпорядження.

Додаток 6 до [наказу ОКХ] № 8000/42

Секретно

(витяги)

Грошове утримання

«Гіві» отримують заробітну платню по трьох категоріях:

1-а категорія — 30 РМ = 375 крб.

2-а категорія — 36 РМ = 450 крб.