Повна академічна збірка творів - Григорій Савич Сковорода

Если что имѣете передать ко мнѣ, можете чрез его вѣрно. Что? Не пишет ли чего Михайло30 ко мнѣ? Нѣт ли Очок или Письма ко мнѣ, или чего?.. О Лёксикѣ не тужйте. Письмо моє к Василію Павловичу, при Поклонѣ моем Отцу Силвестру, даёт знать, что Лексик у мене жив есть31. Liberavi Fidem tuam, qua fidejusseras de Lexico: ne quid augerem Curam tuam. Отцу Василію, Отцу Еусгаѳію, Отцу Гуслйсгѣ от мене Лобызаніе искреннее. О Наеман, Наеман32! И тебе, Друже мой, тут же Духом Исгины33 лобызаю.

Да утѣшит всѣх нас Господь Бог наш Миром и Любовію, да пребудете вы мнѣ и я вам во вѣки

Искренним Почитателем и Другом, Григ[орій] Сковорода34.

Omnia praetereunt35, sed Amor post omnia durat.

Omnia praetereunt, haud Deus, haud et Amor.

Omnia sunt Aqua, cur in Aquas speratis, Amici?

Omnia sunt Aqua. Sed Portus Amicus erit.

Haec Kepha tota est fundata Ecdesia Christi.

Isthaec et nobis Kepha sit atque Petra, Gr[aece] Skala36.

Grjegorius] Skowjoroda].

Post Scripsi.

Haec Epistola retardata est. Grammatophorus fefellit. Nunc per nostrum Alexium37, opinor, perveniet recte. Si descripsisti novos meos jam libellos, remitte ad me Archetypa38. Etiam ilium meum Dialogum, quem et aliis laudare soles, simul cum Archetypis mitte. Descriptus ad te remittetur iterum Deo volente. Dicatur ille Dialogus «Марко Препростый»39. Quid obmutuit noster Michael? Non scribit, nec mittit conspidlla aut Скрыпочку.

Oportet obrui eum nunc maximis Aulids Undis.

Aestibus effervens, o Munde! miserrime Ponte!

Felix, qui his Undis, ceu Petrus, extrahitur.

Heu fugiamus Mundum quiescentes in Portu, Fraudesque Mundi perspidentes. Mundus est Avaritia, Ambitio, Carnis Voluptas...

"Сія ввергают во Всегубительство"40.

Ab his, ut Dei Dextra nos omnes liberet, opto, precor, voveo. Vestrum omnium in Christo Frater41.

Г осподину моєму,

Отцу Іякову Правйцкому, в

Бабаях42.

*

[Из Маначйновки 1785 года, Окт[ября] 3-го Дня]

Улюблений во Христі брате Якове!

Нехай буде з тобою той мир, що вищий за будь-який розум! Пробач мені, коли чимось скривдив тебе, перебуваючи серед вас. Ти знаєш, що я дратівливий, але ти знаєш також і те, що я народжений задля людяності й безневинності, яка одна робить людиною. Добра, тобто справжня, людина завжди виносить добре із доброго скарбу серця. І все ж більшість моїх друзів такі, що ладні, зі свого боку, образити мене, коли я пробую хоч трохи вгамувати їхню нерозважливість; при цьому вони не дивляться на те, що я керувався доброзичливістю, коли це робив. Бо справді людське серце й розум аж ніяк не можуть бажати людям зла. І я так само, коли роздратований або маю кепський настрій, роблю це, не бажаючи зла. Але ті, хто вважає, що мені не властива лагідність душі, помиляються або виступають проти істини. Бо як ліки не завжди приємні, так і істина часто буває сувора.

І немає таких, які б завжди сполучали корисне з приємним.

Та забудьмо взаємні образи й повернімося до всепрощення. ["Друг Друга Тяготы носяще..."

Письмоподателя сего пріймите благоутробно, не смотря яко Мытар есгь, но яко Друг и Человък.

Если что имѣете передать ко мнѣ, можете чрез его вѣрно. Что? Не пишет ли чего Михайло ко мнѣ? Нѣт ли Очок или Письма ко мнѣ, или чего?.. О Лёксикѣ не тужйте. Письмо моє к Василію Павловичу, при Поклонѣ моем Отцу Силвесгру, даёт знать, что Лексик у мене жив есгь]. Я тебе звільнив від обіцянки, яку ти дав мені щодо лексикона, щоб не примножувати твого клопоту. [Отцу Василію, Отцу Еусгаоію, Отцу Гуслйсгѣ от мене Лобызаніе искреннее. О Наеман, Наеман! И тебе, Друже мой, тут же Духом Исгины лобызаю.

Да утѣшит всѣх нас Господь Бог наш Миром и Любовію, да пребудете вы мнѣ и я вам во вѣки

Искренним Почитателем и Другом, Григ[орій] Сковорода].

Все промина, та любов зостається по всьому.

Все промина, але Бог та любов - аж ніяк.

Все є вода. Так навіщо на води надіятись, друзі?

Все є вода. Але буде й пристанище нам.

На камені цьому заснована Церква Христова.

Це нам є кефа і петра, по-гр[ецьки] скала [Skala]43.

Гр[игорій] Сков[орода].

Написане опісля.

Цей лист затримався. Листоноша обдурив. На цей раз, я гадаю, він справно дійде до тебе через нашого Олексія. Якщо ти вже переписав мої нові книги, то надішли мені оригінали. Надішли й отой мій діалог, що ти його перед усіма зазвичай вихваляєш: надішли його разом з оригіналами. Після того, як він буде переписаний, я поверну його тобі, коли буде на те Божа ласка. Нехай же називається цей діалог [«Марко Препросгый»]. Чому ж замовк наш Михайло? Він не пише, не надсилає окулярів або [Скрыпочку]. Мабуть, він тепер захлинається в гігантських двірських хвилях.

О розбурханий світе, найнещасніше море!

Щасливий, хто, наче Петро, його хвиль не пізнав44.

Тікаймо від світу, перебуваючи в гавані та зневажаючи омани світу. Світ -це скупість, честолюбство, плотська насолода...

["Сія ввергают во Всегубительсгво"].

Я бажаю, волаю й молюсь, нехай звільнить нас усіх від цього десниця Божа. Ваш спільний брат у Христі.

[Господину моєму,

Отцу Іякову Правйцкому, в

Бабаях]

82

[У Бабаї], 6 березня [1786 p.]

Дух велить мало с тобою побесѣдовать, дав к сему случай и время. Обѣщался еси ты меня посѣтить, но и писменно не воззвал еси45 ко мнѣ и не раздражил к отзыву. Скажи мнѣ, друже, здрав ли ты? Не вопрошаю о тѣлѣ.

Не потерял ли ты доселѣ самаго себя? т. е. мыслей твоих и сердца твоего. Мысли и сердце со мною, - нынѣ отвѣчаеш мнѣ; вѣрю. Сіє же то и бѣдсгво есгь. Не могу разлучитись от того, что всегда мучит и жжет, и в сем ли есть горкій исгочник и приснотекущій вѣчных мученій. Не сія ли есгь исгинная гибель? Погубить самаго себя, убѣжать, потеряв себя. Тако ниже избѣгнути бѣд, яко бѣдство, аки удица внутрь сердца увязла, сердце же всегда с человѣком, и оно-то есгь человѣк46, се есть єдино исгинное несчастіе, смерть люта и ад47. Не помышляйте, что негцастіе внѣ вас48 и в нас. Входягцее извнѣ не сквернит человѣка49. Для чего же равнообразно не сказать: приходягцее извнѣ не обезгцасливит? Гдѣ же и откуду? Исходягцее от сердца. Та суть сквернягцая50. Видиш, что внутрь нас гцастіе и негцасгіе. Кое же есть знаменіе