Повна академічна збірка творів - Григорій Савич Сковорода
266 Ідеться про "обоження". Див. прим. 290 до діалогу «Бесѣда, нареченная двое».
267 Очевидно, Сковорода має на думці слова: "Ви бо за віком повинні б бути вчителями, але ви потребуєте ще, щоб хтось вас навчав перших початків Божого Слова" (Послання св. ап. Павла до євреїв 5: 12).
268 Трохи неточна цитата з Книги Псалмів 102 (103): 11. Останнє слово має форму: оутвердй/іъ.
269 Сковорода говорить тут про так звані "богословські" чесноти - віру, надію та любов, котрі, як писав Петро Могила, є "первая добродВтели христіанскія..., без них же никтоже спасется" [Могила П. Собраніє краткія науки о артикулєх вѣры, сирѣчь о догматѣх, или о преданіях вѣры православно каѳолическія христіанскія. - Почаїв, 1783. - Арк. 55]. Найважливішою з-поміж них є любов - чеснота, що може бути окреслена як "знаменіє внВшнеє внутрняго житія человѣка христіанина" та "сѣмя всѣх добродВтелей" [Максимович І. Богомьісліє. - Чернігів, 1710. - Арк. 275 (зв.), 276 (зв.)].
270 Пор.: "о Ѳео<; ауатщ ёсгаѵ" (Перше соборне послання св. ап. Івана 4: 8,16).
271 Цю латинську приказку використовували й інші українські письменники. Наприклад, Іпатій Потій писав: "Старая приповѣсть латинская: 'не всѣм дано єсть доступити Коринѳу"' [Отвѣт Ипатія Потея Клирику Острожскому// Памятники полемической литературы в Западной Руси. - Петербург, 1903. - Кн. 3. - Ст. 1075].
272 Образ євангельського віслюка, що на ньому Христос в'їжджає до Єрусалима, був досить популярним в українській бароковій літературі. Його тлумачили і в алегоричному сенсі, наприклад, як урятований Христом "народ поганскій" [див.: Галятовський І. Ключ разумѣнія. - Київ, 1659. - Арк. 61] чи як переможені праведником гріхи [див.: Радивиловський А. Огородок Марій Богородицы. - Київ, 1676. - С. 1025]. Сковорода, на взір святого Франциска Асизького [див. про це: Лотман Ю. М. Об одном темном месте в письме Григория Сковороды // Известия Академии наук СССР. Серия литературы и языка. - 1985. - Т. 44. - № 2. - С. 170-171; прикметно, що коментатори часом називали Сковороду "українським Франциском Асизьким"; див.: Arsieniew N. von. Bilder aus russischen Geistesleben: I. Die mystische Philosophie Skovorodas // Kyrios. Vierteljahresschrift fur Kirchen- und Geistesgeschichte Osteuropas. - Konigsberg; Berlin, 1936. - Bd. I. - Hft. 1. -S. 28; пор. : Ковалінський M. І. Григорій Савич Сковорода (Життя і деякі думки українського філософа-спіритуаліста) / Опр. Ю. Русов. - Лондон, 1956. - С. 27], трактує його як людське тіло, що є носієм душі.
273 Сковорода говорить тут про "золоту мірноту". Див. прим. 77 до діалоіу «Разговор пяти путников о истинном щастіи в жизни». Сам по собі вислів "|^г|5Ёѵ ауаѵ" ("нічого надміру") Сковорода міг віднайти в Діогена Даерція (І, 41), де він приписаний Хілонові [див.: Диоген Лазртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитих философов. -Москва, 1979. -С. 75].
274 Див.: "ubi enim sunt duo vel tres congregati in nomine meo, ibi sum in medio eorum" (Євангелія від св. Матвія 18: 20). У перекладі Івана Огієнка: "Бо де двоє чи троє в Ім'я Моє зібрані, - там Я серед них".
275 Очевидно, Сковорода має на думці слова Христа: "...без Мене нічого чинити не можете ви" (Євангелія від св. Івана 15: 5).
276 Patrologiae cursus completus. Series latina / Ed. J.-P. Migne. - Paris, 1864. - T. 63. - Col. 657-658.
277 Аніцій Манлій Торкват Северин Боецій (Anicius Manlius Torquatus Severinus Boetius) (бл. 475-524 pp.) - видатний римський філософ і математик, учень Прокла Діадоха, дорадник короля остготів Теодоріха. Боеція часто називають "останнім римлянином". Він був знаний у старій Україні найперше як автор «Розради від філософії». На Боеція покликалися, коли йшлося, наприклад, про поняття вічності (Феофан Прокопович, зокрема, писав: "Численні [філософи] надають перевагу визначенню вічності Боецієм, згідно з яким вічність означає мати безмежне, всеосяжне і досконале життя" [Прокопович Ф. Натурфілософія, або Фізика // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. - Київ, 1980. - Т. 2. -С. 242]), персони ("...персону Боеціуш в Книзѣ своєй о двух натурах так описуєт: 'Персона єст натурьг розумнои истность нероздѣлная..."' [Галятовський І. Месія правдивий. - Київ, 1669. - Арк. 94]; пор.: "naturae rationabilis individua substantia"), про моральну філософію [див.: Максимовичі. Ѳёатроѵ, или Позор нравоучителньгй царем, князем, владьгком. -Чернігів, 1708. - Арк. 58, 308 (зв.), 310 (зв.)], блаженство [див.: Калиновский С. Десять книг Аристотеля к Никомаху, то есть Этика // Памятники этической мисли на Украине XVII -первой половини XVIII ст. / Сост., пер. с лат., вступ, статья и прим. М. В. Кашубьг. - Киев, 1987. - С. 96] тощо. З українських письменників новітньої доби Боецієве окреслення персони цитував по-латинському Євген Маланюк [див.: Маланюк Є. Нотатники (1936-1968): Документально-художнє видання. - Київ, 2008. - С. 225].
278 Афекти (лат. affectus, гр. павос,) в українській бароковій традиції зазвичай розглядали як "душевні порухи, народжені від осягнення добра та зла" [Summula praeceptorum rhetoricorum. - Poczaioviae, 1778. - P. 31; пор.: Прокопович Ф. Про риторичне мистецтво// Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. - Київ, 1979. - Т. 1. - С. 286; Конисский Г. Нравст-венная философия, или Этика // Памятники этической мисли на Украине XVII - первой половини XVIII ст. / Сост., пер. с лат., вступ, статья и прим. М. В. Кашубьг. - Киев, 1987. - С. 474].
279 Фізика, чи натурфілософія (philosophia naturalis), - частина шкільного філософського курсу, де розглядалися всі природні тіла та їхні властивості. Єство та сенс натурфілософії, як її розуміли українські інтелектуалісти старої доби, можна з'ясувати з «Промови про заслуги й користь фізики» Феофана Прокоповича [див.: Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. - Київ, 1980. - Т. 2. - С. 115-118].
280 Див. прим. 185.
281 Євангелія від св. Івана 14: 27.
