Історія держави і права України - В'ячеслав Миколайович Іванов

пана, а того не буде, то до урядника, тіуна його, а де урядника не буде і тіуна, то до дружини або дорослого сина, має просити поступити по справедливості, а той пан, а коли він буде відсутній, то панський урядник має справедливість учинити не пізніше ніж через два тижні у відповідності із цим Статутом; а коли справа дійде до зводу, тоді звід має бути вчинений у тім же місці таким же чином… А коли б той пан або урядник його справедливість не учинив, або діяв не у відповідності із звичаєвим правом, завдав кривди стороні-скаржнику, тоді, будучи на раду нашу судову покликаний, по винен сам перед радою нашою постати і того, у злодійстві звинувачуваного, доставити, а рада наша за їх показаннями має розсудити і винного, у відповідності із правом, покарати має. Якби той злодій утік від свого пана, або пан докази злочину втратив і перед судом нашим злодія не поставив, тоді він сам або його урядник має присягнути, що той злочинець втік, а докази зникли із-за недосвідченості або недбалості його; після такої присяги стороні-скаржнику він має заплатити, присягнувшись або навівши інші докази, що докази зникли. А коли злочинець той звинувачується у злочині, за який мають карати на горло, то потім де б його не спіймали, мають скарати на горло. Якщо б звинувачуваного у злочині привели до пана або дому шляхетського, пан або урядник його, тіун чи хтось інший стороні-скаржнику, вознику та іншим відмовив би у розгляді справи і звинувачуваного у злочині не захотів би забрати — таку людину стороні потерпілій треба вести до ради нашої судової гродської і там, на раді нашій, шукати справедливості.

Артикул 23. Про дружин і про дітей, які скористалися краденими речами.

А коли б у домі знайшли докази і при цьому присутні були дружина і діти, і користувалися такими речами, знаючи, що вони крадені, тоді вони повинні відшкодувати збитки, недостачу віддати, а самі мають бути головами видані, але не у вічну неволю, а виробити одну копу, як ті, що закупами були; а той злодій, що крав, має бути на горло скараний.

Постанова польського сейму про роздачу земель на Україні магнатам і шляхті (1590 р.)[27]

Вказали нам коронні чини, що від значних у наших державах просторів пустих земель, розташованих на кордоні за Білою Церквою, ніякої користі нема ні громадської, ні приватної, от же, як ці землі можна було б перетворити в корисні, аби не лежали, пусті. Тому, внаслідок даного нам від усіх чинів дозволу, встановлюємо, що будемо вважати себе вільними в роздачі в цьому розумінні тих пустирів на вічність особам шляхетського стану, вислуженим перед нами і Річчю Посполитою, на розсуд і волю нашу…,

Тема 7. Запорозька Січ: Військово-політичний устрій та право

Запорозька Січ у козацькому державотворенні

Протягом давньої історії України в тією чи іншою мірою відбувалися контакти кочової і осілої цивілізації, в яких можна побачити попередників козаків. Археологічні та писемні джерела свідчать про постійне проживання за часів Київської Русі серед тюркомовних кочівників на півдні сучасної України багаточисельних волелюбних людей суто руського походження. Вітчизняні та іноземні джерела називали це населення бродниками (інколи — берладниками). Ймовірно вони займалися мисливством, рибальством та військовою справою. Після ординської навали під загрозою нападів татарських загонів зі степу для мешканців південного українського порубіжжя необхідність бути завжди готовими для оборони значно посилилась.

Проте виникнення, як запорозького так і українського козацтва в цілому відбулося внаслідок різкої зміни суспільно-політичного клімату на українських землях в хронологічний відрізок кінця XV — ХVI століть. Під натиском, з одного боку, литовсько-польсьських феодалів, які поширювали на українське порубіжжя кріпацтво, і в результаті агресії Кримського ханства, з іншого, українське суспільство опинилося під загрозою знищення.

Виникнення козацтва пов’язане з виходом членів різних соціальних груп в безлюдні степи південної України. Поширенню уходництва сприяла наявність великих природних багатств краю. Ці люди об’єднувалися в ватаги, полювали, займалися рибальством, збиранням меду диких бджіл. У разі потреби вони спільно нападали на татар, відбиваючи в них „ясир” і награбовану худобу. З часом уходники перестали повертатися до своїх пограбованих і спустошених татарами помешкань і перетворилися на постійних оборонців українських земель.

Козаки вважали за краще жити у постійній небезпеці, виносити труднощі освоєння цілинних земель, ніж терпіти свавілля та гніт феодалів. Це була реакція на посилення кріпацтва, обмеження національних і релігійних прав українського народу. Козацькі землі відігравали роль своєрідного буфера між Кримським ханством і володіннями польських феодалів. Перша письмова згадка про українських козаків датується 1492 роком.

Основу поселенців-козаків становили селяни-втікачі. Але на нові землі переселялися не тільки бігла голота, а й заможні селяни, міщани і навіть дрібні шляхтичі, які мали широкі можливості для експлуатації бідняків. Хоча формально кожен, хто прибував на козацькі землі, діставав рівні з іншими права користуватися громадськими землями, брати участь у самоврядуванні. Суспільною організацією козацтва була «громада», яка, незважаючи на домінантну роль заможного козацтва, переважно базувалася на демократичних принципах. Козаки займалися землеробством, скотарством, мисливством, рибальством, бджільництвом, промислами, ремеслами, виробленням горілки й пива, продажем надлишкової продукції. Їхні слободи й хутори, порівняно із селами селян-кріпаків, вирізнялися значним добробутом. Серед козаків можна було знайти «плотників для будівлі будинків і човнів…, ковалів, зброярів, кравців… Всі козаки, — повідомляє згадуваний уже Г. Боплан, — вміють орати, сіяти, жати, косити., турбуються лише про корисне і необхідне, особливо в таких справах, які необхідні для сільського господарства». Вільна праця на вільній землі невіддільна від самої суті козацтва і становить одну з його фундаментальних рис. Козацтво відіграло вирішальну роль у господарському засвоєнні Дикого Поля, поливаючи кров’ю і потом кожен гектар його землі.

Войовничості козацтво набувало у боротьбі із зовнішніми ворогами. Польська держава виявилася неспроможною захистити українців від татарсько-турецької агресії. Видатний український мислитель С. Оріховський-Роксолан так писав польському королеві про жахливі масштаби цього варварського етноциду: „Доки ти живеш у Краківському замку, люд Русі гине. Та ще й як гине! Цього без сліз і розповісти неможливо: ніхто людей не захищає, ніхто не боронить; міста попалено, фортеці зруйновано; багатьох славних лицарів посічено або забрано в полон; немовлят порубано, літніх — повбивано, дівчат зґвалтовано прилюдно, жінок збезчещено на очах у чоловіків, молодиць пов’язано і забрано разом з реманентом і худобою…”. В цих екстремальних умовах за відсутності національної держави козацтво виступає як єдино можливий самозахист українського народу, котрому загрожувала повна руйнація і фізичне