Мати чи бути? - Еріх Зелігманн Фромм

бути забороненою те­мою, перестав бути гріхом. І хоча люди можуть бути різної думки щодо відносних переваг тих або тих сторін сексу­альної революції, безперечно одне: секс більше не лякає людей, його вже не можна використовувати для того, щоб культивувати почуття провини і таким чином присилува­ти будь-кого до покірності.

• Слід створити Верховну раду з питань культури, обов'язком якої буде консультувати уряд, політичних ді­ячів і громадян країни з питань, що потребують спеціаль­них знань.

До цієї ради мають увійти представники інтелекту­альної та художньої еліти країни, чоловіки й жінки, не­підкупність яких є поза сумнівом. Вони мали б визначати склад нового, розширеного Управління з контролю за якіс­тю харчових продуктів і медикаментів та обирати осіб, відповідальних за поширення інформації.

У питанні про те, хто є найвидатнішими представ­никами в різних галузях культури, існує принципова зго­да, і я вважаю реальним завдання знайти гідних членів такої ради. Звичайно, дуже важливо, щоб серед них були й ті, хто не поділяє загальноприйнятих поглядів, зокрема «радикали» і «ревізіоністи» в економіці, історії, соціології. І тут труднощі полягають не в тому, щоб знайти членів та­кої ради, а в тому, щоб обрати їх, оскільки вони не можуть бути обрані всенародним голосуванням, ані призначені урядом. Отже, слід знайти інші способи для їхнього від­бору. Наприклад, можна почати з формування ядра ради у складі трьох-чотирьох осіб і поступово збільшувати їхню кількість, скажімо, до п'ятдесяти або до ста чоловік. Ця рада мусить щедро фінансуватися, з тим щоб мати можли­вість проводити спеціальні дослідження з різних проблем.

• Слід створити ефективну систему поширення ефективної інформації.

Інформація — вирішальний елемент у формуванні ефективної демократії. Мусять бути припинені прихову­вання і фальсифікація інформації у так званих «інтересах національної безпеки». Та, навіть оминувши проблему та­кого незаконного приховування відомостей, ми постаємо перед ще більшою проблемою: обсяг реальної і необхідної інформації, яку надають пересічному громадянину, прак­тично дорівнює нулю. Слід сказати, це стосується не лише пересічних громадян. Чимало прикладів свідчать про те, що більшість виборних представників, членів уряду, ви­щих військових чинів і верхівка ділових кіл кепсько поін­формовані і нерідко дезінформовані брехливими відомос­тями, які поширюють різні державні агентства і за ними переспівують засоби масової інформації. На жаль, ці люди володіють переважно маніпулятивним інтелектом. Вони неспроможні осягнути сили, дія яких є прихованою, і тому не можуть виносити тверезих суджень про майбутній роз­виток, тим більш що цьому на заваді стоять їхні егоїзм і непорядність, про що ми добре обізнані. Та навіть бути чесним і розумним бюрократом — цього не досить, щоб вирішувати світові проблеми нині, коли світ обернений обличчям до катастрофи.

Надзвичайно обмежена навіть фактична інформа­ція з політичних, економічних і соціальних питань. Усього кілька так званих «найзначніших» газет становлять виня­ток: вони справді краще інформують, але вони також кра­ще й дезінформують: не всі новини в них є об'єктивними і безсторонніми; заголовки статей у цих матеріалах тен­денційні і подеколи не відповідають їхньому змісту; ре­дакційні статті часто заангажовані, написані у фальшиво добропорядному і моралізаторському стилі. Фактично га­зети, журнали, телебачення і радіо виробляють товар — новини, сировиною для яких правлять події. На новини є попит, і засоби масової інформації визначають, які події є новинами, а які — ні. Добре ще коли інформація подасть­ся за відомим шаблоном, лиш поверхово відбиваючи сут­ність події і ледве даючи громадянам можливість проник­нути вглиб і зрозуміти її приховані витоки. Доки продаж новин є бізнесом, навряд чи вдасться завадити газетам і журналам (більшою чи меншою мірою безпринципним) публікувати те, на що є попит і що не суперечить вимогам рекламодавців.

Проблема поширення інформації вирішувалася б іншим способом, якби з'явилася можливість формувати погляди й ухвалювати рішення на основі поінформова­ності. Як приклад наведу такий спосіб: однією з найпер­ших і найважливіших функцій Верховної ради з питань культури мають стати збір і поширення всієї інформації, яка служитиме потребам населення і підлягатиме обгово­ренню серед груп, у межах яких люди за умов демократії співучасті безпосередньо взаємодіятимуть одне з одним. Ця інформація має містити факти й альтернативи в різ­них галузях, щоб на їхній основі можна було ухвалювати політичні рішення. Дуже важливо, аби при зіткненні по­глядів більшості і меншості публікувалися думки як тих, так і інших та щоб інформація стала доступна кожному громадянину, й передусім групам безпосередньої взаємо­дії. Відповідальність за керівництво роботою нового штату репортерів мала б узяти на себе Верховна рада з питань культури. Ясна річ, радіо і телебачення відігравали б важ­ливу роль у поширенні такої інформації.

• Наукові дослідження слід відокремити від їхнього практичного застосування у промисловості та обороні.

Встановлення будь-яких обмежень прагненню до знань слід вважати гальмом для розвитку людства; од­нак практичне використання всіх без винятку результатів наукових досліджень є надзвичайно небезпечним. Чимало дослідників уже відзначали, що використання деяких від­криттів у генетиці, нейрохірургії, розробці психотропних препаратів і в інших галузях може завдати і вже завдає великої шкоди. Уникнути цього неможливо, доки, вихо­дячи із власних інтересів, промисловість і збройні сили у змозі вільно користуватися теоретичними розробками, як вважають за потрібне. Прибутковість і військова доціль­ність не можуть бути критерієм доцільності впровадження результатів наукових досліджень. Потрібно створити конт­рольну раду, яка даватиме дозвіл або заборону на практич­не застосування будь-яких нових теоретичних відкриттів. Безумовно, така контрольна рада має бути цілком неза­лежна від уряду, промисловості й військових, як з огляду правового, так і з огляду психологічного. Формувати склад контрольної ради і керувати її роботою має Верховна рада з питань культури.

• Реалізація всіх пропозицій, викладених на поперед­ніх сторінках, зрозуміло, буде досить складною справою; але труднощі стають майже нездоланними, якщо враху­вати ще одну неодмінну умову створення нового суспіль­ства — ядерне роззброєння.

Одним із вразливих елементів нашої економіки є її потреба в потужній військовій індустрії. Навіть сьогодні найбагатша країна світу, Сполучені Штати, мусить скоро­чувати витрати на охорону здоров'я, освіту, соціальне за­безпечення, щоб витримати тягар військово-орієнтованого бюджету. Вартість соціального експерименту є понад силу для держави, якщо та спустошує себе виробництвом озброєнь, які можна використати хіба як засіб самогуб­ства. І більше того: дух індивідуалізму та активності гине в атмосфері, де військова бюрократія, влада якої міцнішає з кожним днем, насаджує страх і своє панування.

Нове суспільство: чи є реальний шанс його створення?

Сила корпорацій, апатія і безпорадність значної маси населення, неадекватність політичних лідерів практично всіх країн, загроза ядерної війни, екологічна небезпека, не кажучи вже про таке явище, як зміна клімату, що само по собі може викликати голод у багатьох країнах — зважа­ючи на все це, чи можемо