Дейл Карнегі. Як подолати неспокій і почати жити - Дейл Карнегі
Цей сумний досвід мав би стати мені гарним уроком на все життя. Але не став. Він навчив би кого завгодно, але тільки не мене. Я був надто дурний для цього. Мені довелося отримати ще один подібний урок. За декілька років я взявся писати книгу, котра, я сподівався, стане найкращим посібником з ораторського мистецтва для бізнесменів. Щодо цієї книги у мене була така сама дурна ідея, як і щодо акторської гри. Я збирався запозичити ідеї багатьох інших авторів і об'єднати їх в одній книзі, яка розповідатиме про все. Отож, я позбирав десятки книг про ораторське мистецтво і витратив цілий рік на те, щоб виловити з них корисні думки і скомпонувати їх у моєму рукописі. Але врешті-решт мені знову стало зрозуміло, що я клею дурня. Моя книга являла собою безладну суміш чужих думок. Вона була така штучна і нудна, що жоден бізнесмен не став би витрачати на неї час. Тому я викинув на смітник плід своєї річної роботи і почав усе спочатку. Цього разу я сказав собі: «Ти маєш залишатися Дейлом Карнегі з усіма його вадами і пристрастями. Ти не можеш бути кимось іншим». Я відмовився від наміру поєднати в собі риси і думки інших людей, засукав рукави і зробив те, що мав зробити з самого початку: написав підручник з ораторського мистецтва на підставі власного досвіду, спостережень і переконань як оратора та викладача теорії публічних виступів. Я засвоїв — сподіваюся, назавжди — урок, який засвоїв і сер Волтер Релей. (Я маю на увазі не того сера Волтера, який застелив брудну бруківку своїм плащем, щоб королева могла стати на нього. Тут йдеться про сера Релея, що був професором англійської літератури в Оксфорді в 1904 році.) «Я не здатен написати книгу, гідну творів Шекспіра, — сказав він, — але я можу написати свою власну книгу».
Будь собою. Дій відповідно до поради, яку Ірвінг Берлін дав покійному Джорджу Гершвіну. Коли вони зустрілися, Берлін був вже знаним композитором, а Гершвін робив у музичній кар'єрі лише перші кроки. Він писав легку музику і отримував за це 30 доларів на тиждень. Гершвін глибоко вразив Берліна своїми здібностями, і той запропонував йому посаду свого музичного секретаря із зарплатою втричі вищою, ніж та, яку тоді отримував Гершвін.
«Проте вам не слід приставати на мою пропозицію, — порадив Берлін. — Якщо ви працюватимете моїм секретарем, то можете перетворитися на другого Берліна. Якщо ж ви наполегливо йтимете своїм шляхом, то прийде час — і ви станете першим Гершвіном».
Гершвін дотримав цієї поради і врешті став одним з найвідоміших американських композиторів свого покоління.
Чарлі Чаплін, Вілл Роджерс, Мері Маргарет Макбрайд, Джин Отрі та мільйони інших знаних людей повинні були засвоїти урок, який я намагаюся донести до вас у цьому розділі. Їм це дорого коштувало — так само, як і мені.
Коли Чарлі Чаплін робив свої перші дублі в кіно, режисер вимагав, щоб він наслідував відомого на той час німецького коміка. Чаплін не міг розвиватися як актор, поки не виявив свою індивідуальність. Щось подібне сталося і з Бобом Хоупом. Він витратив роки на виконання танців і пісень, але нічого не досяг, поки не зрозумів, що треба бути самим собою. Він здобув популярність, лише обравши власний жанр — мистецтво розповідати гуморески. Роджерс протягом багатьох років грав у водевілях ролі без слів. Він так і залишився б статистом, якби не виявив у себе унікальний талант розповідати гумористичні історії.
У своїх перших радіопередачах Мері Маргарет Макбрайд зазнала невдачі, тому що намагалася наслідувати одну ірландську комічну актрису. Коли ж вона стала грати саму себе — сільську дівчину з Міссурі, — то швидко перетворилася на одну з найпопулярніших зірок нью-йоркського радіо.
Коли Джин Отрі намагався позбутися свого техаського акценту і стверджував, що народився в Нью-Йорку, люди лише реготали в нього за спиною. Але коли він заграв на своєму банджо і заспівав ковбойських балад, то швидко став найвідомішим у світі ковбоєм як у кіно, так і на радіо.
Кожен із нас — це щось нове у цьому світі. Радійте цьому. Максимально використовуйте те, що подарувала вам природа. Врешті, будь-яке мистецтво є автобіографічним. Ви можете співати лише своїм голосом і малювати лише своєю рукою. Ви повинні бути такими, якими вас зробили ваш досвід, умови вашого життя і спадковість. Будь-що ви повинні обробляти свій власний «маленький сад». У своєму есе «Довіра до себе» Емерсон писав: «У духовному житті кожної людини настає такий момент, коли вона усвідомлює, що заздрість є породженням невігластва; що наслідування — це самогубство; що людина, бажає вона того чи ні, повинна примиритися з собою і зі своєю долею; що на хліб насущний заробить вона лише тоді, якщо оброблятиме свій клаптик землі. Сили, закладені в кожній людині, не мають аналогів у природі, й лише їй самій судилося пізнати, на що вона здатна, а цього не можна з'ясувати, поки вона сама не випробує себе».
Так сказав Емерсон. А ось як висловив ту ж думку поет Дуглас Меллок.
Ти ялиною стань на вершині гори.
Ні — вербою в долині з'явись,
Стань царицею верб, від життя все бери,
А не зможеш — на кущ обернись.
Як не можеш ти стати кущем — стань травою,
Перехожому шлях звесели.
Хижим окунем бути не здатен? Плотвою
В річці стань й найхутчіше пливи.
Ми не можемо бути усі капітанами,
Хтось повинен і палубу мити.
Тут для всіх справи є — і великі, й малі,
Всю роботу потрібно робити.
Як дорогою бути не можеш — стежиною стань,
Народитися сонцем не здатен — стань променем в хащах,
Несуттєво — ти пан, чи пропав. Ціль одна:
Виявляй свої якості кращі.
Щоб виробити у себе таке ставлення до
