Кримінальне право України. Загальна частина. - Роман Вікторович Вереша

Встановлюючи вік кримінальної відповідальності, законодавець виходить із презумпції досягнення особою до цього віку достатнього рівня розвитку, щоб усвідомлювати характер своїх дій і їх заборонність, однак ця презумпція не може розглядатись однозначно. Темпи психічного розвитку у підлітків не однакові. Можливе значне відставання, що не пов’язано з психічною хворобою і тому не є критерієм неосудності. В цій частині заслуговує на увагу положення ч. 3 ст. 20 КК Російської Федерації, в якій встановлено, що якщо неповнолітній досяг віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, але внаслідок відставання в психічному розвитку, не пов’язаному з психічним захворюванням, не був здатний повною мірою усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпеку своїх дій або керувати ними, він не підлягає кримінальній відповідальності.

Якщо при розгляді конкретної справи у суду виникають обґрунтовані сумніви стосовно здатності неповнолітнього підсудного повною мірою усвідомлювати характер своїх дій або керувати ними за наявності відомостей, що свідчать про розумову відсталість підсудного, то у справі має бути призначена комплексна судова психолого-психіатрична експертиза для вирішення питання про наявність або відсутність у неповнолітнього відставання в психічному розвитку.

Вказані питання можуть бути поставлені на вирішення експерта-психолога, при цьому в обов’язковому порядку має бути порушено питання щодо рівня розумової відсталості неповнолітнього, інтелектуальний розвиток якого не відповідає його віку.

Встановлення в КК України фіксованого віку кримінальної відповідальності означає, що особа, яка досягла шістнадцятирічного, а в окремих випадках чотирнадцятирічного віку, може бути суб’єктом злочину і нести відповідальність в кримінальному порядку за свої суспільно небезпечні дії. Однак це не означає, що кримінальний закон визнає таких осіб повною мірою соціально зрілими. До досягнення 18 років вони вважаються неповнолітніми.

Поняття «особа, яка не досягла вісімнадцятирічного віку» і «неповнолітній» синонімічні. Неповнолітні старших вікових груп за вчинені ними злочини несуть саме кримінальну відповідальність, а не будь-яку іншу із застосуванням майже всіх видів кримінального покарання. Це положення кримінального права обумовлюється метою загальної превенції. Зрозуміло, це не означає, що неповнолітні несуть відповідальність на рівні з дорослими. Виразом принципів гуманізму, індивідуалізації відповідальності та економії регресії є норми, що регулюють питання призначення покарання неповнолітнім, умови і порядок відбування ними покарання, звільнення від покарання і кримінальної відповідальності.

Неповнолітній вік суб’єктів злочину дає обґрунтовані підстави створити так звані пільгові умови для вирішення питання щодо кримінальної відповідальності і покарання стосовно такої категорії осіб, що й зроблено законодавцем в розділі XV Загальної частини КК України[8].

Більшість злочинів, передбачених в Особливій частині КК України, можуть бути вчинені загальним суб’єктом злочину, тобто особою фізичною, осудною, яка досягла певного віку. Однак вчинення частини злочинів можливе лише особами, які мають ще й додаткові ознаки, що роблять цих суб’єктів спеціальними. Згідно з ч. 2 ст. 18 КК України спеціальним суб’єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, злочин, суб’єктом якого може бути лише певна особа.

Службовими особами є особи, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснюють функції представників влади чи місцевого самоврядування, а також постійно чи тимчасово обіймають в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади, органом місцевого самоврядування, центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною службовою особою підприємства, установи, організації, судом або законом.

Відповідно до КК України (ч. 4 ст. 18) службовими особами також визнаються посадові особи іноземних держав (особи, які обіймають посади в законодавчому, виконавчому або судовому органні іноземної держави, у тому числі присяжні засідателі, інші особи, які здійснюють функції держави для іноземної держави, зокрема для державного органу або державного підприємства), іноземні третейські судді, особи, уповноважені вирішувати цивільні, комерційні або трудові спори в іноземних державах у порядку, альтернативному судовому, посадові особи міжнародних організацій (працівники міжнародної організації чи будь-які інші особи, уповноважені такою організацією діяти від її імені), а також члени міжнародних парламентських асамблей, учасником яких є Україна, та судді і посадові особи міжнародних судів.

При кваліфікації діяння, кримінальна відповідальність за яке може нести лише спеціальний суб’єкт, його додаткові ознаки мають бути обов’язково встановлені, інакше діяння необхідно буде кваліфікувати за іншою статтею або визнати таким, що не передбачене законом про кримінальну відповідальність як злочин. Так, за одержання хабара можлива відповідальність лише службової особи (ст. 368 КК України), одержання незаконної винагороди шляхом вимагання працівником державного підприємства, установи чи організації, який не є службовою особою, буде кваліфікуватися за ст. 354 КК України.

В умисних злочинах, які вчинюються спеціальним суб’єктом, як співучасники (організатори, підбурювачі, пособники) можуть виступати загальні суб’єкти.

За змістом чинники, що характеризують спеціальний суб’єкт, найрізноманітніші й можуть торкатись різних властивостей особи. Ознаки, що обумовлюють наявність спеціального суб’єкта, можуть характеризувати:

1) службове становище особи, наприклад, суб’єктами злочинів, передбачених у розділі XVII Особливої частини КК України (крім давання хабара — ст. 369), можуть бути лише службові особи, визначення яких дається у примітці 1 до ст. 364 КК України;

2) сімейно-родинні відносини (ст. 164, 165 КК України);

3) громадянство (ст. 111, 114 КК України);

4) професію, вид діяльності, характер роботи, яка виконується (ст. 225, 276 КК України);

5) участь у судовому процесі (ст. 384, 385 КК України);

6) відношення до військової служби (ст. 335, 402–435 КК України);

7) засудження або взяття під варту (ст. 389–393 КК України);

8) судимість (ч. 3 ст. 296 КК України);

9) вік (ст. 304 КК України) тощо.

Деякі автори до ознак спеціального суб’єкта