Квіти в легендах і переказах - М. Ф. Золотницький
Забувши про все, у невтішному горі богиня мчить до гаю Піфона, де лежить її милий, біжить, не звертаючи уваги на гострі колючки троянди, котрі кривавлять їй ноги. Кілька крапель цієї божественної крові падають на троянди, і з білих вони перетворюються на яскраво-червоні.
За іншою легендою, біла троянда перетворилась на червону під час одного з бенкетів, який влаштували боги на Олімпі.
Пурхаючи у веселім танку, Амур ненароком перекинув своїми рожево-червоними крильцями чашу з нектаром, котрий, потрапивши на квітнучі неподалік білі троянди, забарвив їх у червоний колір і водночас надав дивовижного запаху.
Ще поетичніша легенда про створення червоної троянди богинею Флорою.
Флора, яка тривалий час не любила й уникала зустрічей з Амуром, була, нарешті, вражена його стрілою й одразу ж загорілась до нього палким коханням. Але хитрий божок, досягнувши бажаного, почав тепер сам уникати Флори, і ось тоді, у невтамованій пристрасті, вона вирішила створити квітку, яка сміється й плаче, поєднуючи в собі смуток і радість.
Побачивши чудову квітку, що виростала в її руці, богиня у захваті хотіла вигукнути: «Ерос!» (так звали греки Амура), але, соромлива від природи, затнулась, почервоніла і, проковтнувши перший склад, лише мовила «рос» (тобто рожа, що по-грецьки означає троянда). Квіти, що росли навколо, підхопили це слово, і відтоді її почали називати саме так.
І, нарешті, ще за одним переказом, троянда походженням своїм завдячує богині полювання Діані.
Закохана в Амура, богиня приревнувала його до дивовижно прекрасної німфи Розалії, вважаючи, що той вибрав саме її. І ось одного разу, в лихому гніві, вона схопила нещасну, потягла в найближчий терновий кущ і, зранивши страшними колючками, позбавила німфу життя.
Дізнавшись про гірку долю коханої, Амур подався на місце злочину і, знайшовши її мертвою, у невтішному горі заплакав. Сльози його капали, капали на терен, мов роса, і — о, диво! — зрошуваний ними кущ почав розквітати дивними квітами. Ці квіти були троянди.
Троянда відігравала у греків визначну роль не лише у радісних чи сумних їхніх учтах, але й у домашньому побуті.
Вінком з троянд, перевитих миртом, прикрашали наречену. Трояндами заквітчували двері в її помешкання, пелюстками з троянд осипали шлюбне ложе. Вінки з троянд посилали одне одному закохані або ж клали їх біля порогу будинку. Якщо ж у когось із юнаків чи дівчат розривався вінок, то казали, що той чи та закохані, а коли вони заперечували — тоді звертались по допомогу до так званого трояндового оракула, тлумачення його, як свідчить Теокрит, полягало ось у чому.
Брали трояндову пелюстку і клали її на утворений великим та вказівним пальцями лівої руки отвір (як це ми робимо іноді з маковими пелюстками) і потім долонею правої вдаряли по ній. Якщо пелюстка залишалась цілою, то вважалося, що людина сказала правду, коли ж лопала, причому з тріском, то над хлопцем чи дівчиною починали підсміюватись, кажучи, що вони закохані, але безнадійно.
Трояндами й вінками з них греки вистилали шлях переможця, котрий вертався з війни, і заквітчували його колісницю. Ними ж прибирали тіло й надгробок покійників. Так, наприклад, Гомер стверджує, що Афродіта пошанувала ними загиблого Гектора і що Анхіз просив троянд, щоб прикрасити ними могилу свого друга. Троянди не в'янули також і на могилі Софокла.
Греки носили квітку на голові й на грудях як символ жалЬби, нетривалості нашого життя, котре так само швидко в'яне, як і запашна троянда. У них навіть було прислів'я: «Якщо ти поминув троянду, то не шукай її більше».
З іншого боку, греки прикрашали нею пам'ятники й урни з прахом, оскільки приписували їй чудодійну властивість зберігати смертні останки від тліну, і вважали, що запах її приємний душам померлих. Крім того, в бутоні троянди греки вбачали символ нескінченності, яка виявляється в її круглій, що не має ні початку, ні кінця, формі, й саме тому на грецьких надмогильних пам'ятниках можна було раз у раз зустріти щільно зімкнутий бутон троянди.
Не менш визначну роль відігравала троянда і в релігійних обрядах греків.
Трояндами увінчували богів, вінки з троянд клали до їхніх ніг. Та особливо прикрашали ними, як уже зазначалось, статую Венери: прив'ялі на її чолі троянди вважались навіть чудодійними.
Еліан описує такий випадок. У знаменитої куртизанки й першої на цілу Грецію красуні Аспазії в дитинстві на щоці був наріст, якого вона ніяк не могла позбутися, незважаючи на всі намагання знаменитих лікарів того часу. Цей наріст так спотворював обличчя, що Аспазія впадала у відчай, і, вже будучи сформованою дівчиною, вона вирішила за краще померти. Та врятував її сон. Нещасній приснилося, ніби улюблений птах Венери — голуб явився їй в образі молодої дівчини й запропонував зняти прив'язані на чолі богині троянди, приготувати з їхнього листя мазь і натерти наріст. Аспазія так і вчинила, наріст пропав, і вона стала найврод-ливішою жінкою Греції.
Найзнаменитіші в Греції храми Венери, що на островах Кірен і Родос, були оточені найрозкішнішими, величезними садами троянд. Тут схиляння перед трояндою зайшло аж так далеко, що навіть на монетах карбували її зображення.
Взагалі, слід зазначити, що в Греції користувались великою шаною не тільки сама троянда, але й торгівля нею та плетення вінків. І перша плетільниця вінків у давній Греції, красуня Гліцера із Сикіона, була увічнена знаменитим грецьким живописцем Паузіасом, котрий написав її портрет. Опісля за саму лиш копію портрета Лукулл заплатив кілька тисяч карбованців.
Із Греції колоністи перенесли троянду до Риму, й вона там чудово прижилась. Але ця чудова квітка набула тут зовсім іншого значення. Якщо в Греції вона була для богів символом кохання й краси, а для людей ознакою і веселих радощів, і глибокого смутку, то римляни в часи республіки вважали її атрибутом суворої моралі й нагородою за видатні діяння, а з падінням Риму вона стала поняттям розкошів та розпусти.
Спочатку, як свідчить Еліан, римські воїни, вирушаючи на війну, скидали шоломи й одягали вінки з троянд, щоб набратися мужності, і взагалі на цей час вона є емблемою хоробрості. Це був ніби орден за геройство. Так, Сціпіон Африканський дозволив солдатам восьмого легіону, котрі першими ввірвались у ворожий табір, у день їхньої тріумфальної ходи в Римі нести в руках букети троянд і на увічнення видатної хоробрості вибити зображення цієї квітки на щитах. Так само й Сціпіон-молодший дозволив воїнам легіону, що першим піднявся
на стіни Карфагена, прикрасити вінками з троянд їхні щити і уквітчати всю тріумфальну колісницю.