Квіти в легендах і переказах - М. Ф. Золотницький
Слово «гюль», себто троянда, для перса, а особливо для персіянки, одне з найчарівніших слів. Та й сама Персія у поетів набула назви «Гюлістан» — «Сад троянд». І справді, тут усюди троянди. Ними переповнені сади і внутрішні двори, прикрашені усі приміщення, купальні, могили; без них не минає жодних урочистостей, жодного свята.
Особливо ж гарним буває у Кашмірі свято розквітаючої троянди. Тоді звідусіль сходяться до Кашміра молоді люди і, гуляючи по вулицях з кошиками троянд, кидають квіти у перехожих. Той чи та, в кого поцілили трояндою, вважаються щасливцями й зобов'язані зробити подарунок у відповідь. І всі з задоволенням це роблять, оскільки впевнені, що трояндовий дощ, котрий упав на них, принесе щастя.
Із перських поетів особливо оспівував троянду знаменитий Гафіз, і тому він навіть похований у містечку Кессер, що являє собою найбільший у світі сад троянд.
Любов та святобливе ставлення до троянди перейняли од персів турки, а точніше усі магометани, котрі, згідно з Кораном, вірують, що біла троянда виросла з крапель поту Магомета під час його нічного сходження на небо (жовта — з крапель поту Магометового віслюка, а червона — з крапель поту архангела Гавриїла). Тому вони приписують білій троянді очисну силу, і жоден магометанин не тільки не дозволить собі наступити ногою на троянду, але навіть побачивши єдину пелюстку на дорозі, він одразу ж її підніме і дбайливо покладе на чисте місце.
Саме тому, очевидно, очисну силу приписують вони й приготовленій із неї трояндовій воді, і султан Саладин, як відомо, відвоювавши у християн у 1189 році Єрусалим, увійшов до перетвореної хрестоносцями на церкву мечеті Омара не раніше, ніж вимивши усю підлогу, стіни і навіть скелі, на яких вона збудована, трояндовою водою. Скільки на це було витрачено такої води — можна зробити висновок хоча б з того, що для її перевезення знадобилось майже п'ятсот верблюдів.
Так само вчинив і Магомет II із храмом святої Софії, взявши Константинополь у 1453 році. Перш ніж перетворити цей дивовижний храм на мечеть, він велів вимити його трояндовою водою згори донизу.
Кажуть, що трояндою захоплювався великий Конфуцій, присвячуючи свої поезії її чарівності й запаху, оспівуючи як царицю квітів. Розповідають також, що з 18000 томів бібліотеки китайського імператора понад 500 присвячені троянді, в імператорських садах її стільки, що з неї щорічно одержують есенції на суму понад 50000 франків.
Цікаве застосування мають у Туреччині й пелюстки троянди, особливо ж рожевої. Ними осипають у сералях новонароджених, а якщо пелюсток на той час нема, сповивають немовлят у тонкий рожево-червоний газ, який дуже нагадує їх і котрий саме заради цього виписують у Туреччину з Єгипту тисячами аршинів.
Чи знали троянду давні євреї — питання спірне, оскільки деякі вчені стверджують, що єврейське слово «шошам» у Біблії, перекладене Лютером як «троянда», означає не троянду, а червону лілею. З іншого боку, згідно з Талмудом, червона троянда виросла з невинно пролитої крові Авеля й тому повинна слугувати прикрасою кожної єврейської нареченої в день її шлюбу, Скоріш за все, одначе, євреї познайомилися з нею не раніше VII століття до народження Христа, бо до того часу її зображення не зустрічається на жодному з папірусів.
Що ж до відомого знавця єгипетського життя Еберса та його роману «Уарда» (троянда), де цим ім'ям названа героїня давньоєгипетського твору, то це, очевидно, лиш захоплення шановного єгиптолога.
В VII столітті в часи Птоломея своїми чудовими трояндами славилося в Єгипті містечко Арсиноє — з них там виготовляли трояндову воду. І знаменита єгипетська цариця Клеопатра, приймаючи у себе Марка Антонія, звеліла осипати всю підлогу зали, де мав відбутися бенкет на його честь, шаром трояндових пелюсток завтовшки піваршина (один лікоть). Це покриття нагадувало м'який килим і, щоб по ньому зручно було ходити, його накрили дрібного шовковою сіткою. Лиш ця примха обійшлася в півтора таланта срібла, тобто понад дві тисячі карбованців1.
Трояндові ж пелюстки, як свідчить Пліній, відіграли вирішальну роль і в подальшому житті Клеопагри — вони допомогли їй переконати підозріливого -Марка Антонія у щирості її кохання.
Як відомо, під час дружніх бенкетів римляни мали звичай опускати у вино трояндові пелюстки зі своїх вінків і разом з вином випивати на знак щирої прихильності до тих, хто кинув їх у чашу. Коли Антоній став украй підозріливим і так звик до думки про підступність Клео-патри, що примушував свого слугу куштувати всі страви, то цариця, аби заспокоїти його, зробила ось що.
Вона звеліла обприскати сильною отрутою троянди свого вінка й, коли сп'янілий Антоній, клянучись їй у коханні, осипав отруєні пелюстки до своєї чаші з вином і хотів випити, Клеопатра, вирвавши чашу з рук Антонія, сказала: «Поглянь, любий Антонію, як мені легко було б позбутися тебе, аби тільки я могла без тебе жити!» І, повелівши привести засудженого до страти невільника, наказала йому випити чашу Антонія.
Смерть невільника настала миттю і, як стверджують, так витверезила Антонія, що він із вдячності попросив Клеопатру, якщо помре раніш за неї, не забувати постійно уквітчувати його могилу трояндами.
Ознайомившись коротко з тим, яку роль відігравала троянда у східних народів, полинемо тепер до Греції — центру розумового життя усього давнього світу.
Греки вважали троянду даром богів, і знаменита поетеса Сафо назвала її царицею квітів. Появу цієї найчарівнішої з квіток давні греки оповили цілою низкою чудових легенд.
За словами Анакреона, вона утворилась із білосніжної піни, що покривала тіло Афродіти (Венери), коли богиня краси й кохання вийшла після купання з моря. Побачивши на ній цю, не менш прекрасну, ніж вона сама, квітку, боги одразу і оббризкали її нектаром, котрий і надав їй дивовижного запаху. Одначе нектар, що дарує безсмертя, внаслідок заздрощів деяких богів, не дав його троянді й вона залишилась такою ж смертною, як усі, хто народжується на землі.
Білу троянду, що з'явилася у всій своїй цнотливості й чистоті, жерці Афродіти віднесли до храму цієї богині й прикрасили нею вівтар і сад навколо нього. І троянда залишалась білою, аж поки серце Афродіти не вразила жахлива
