Хто і де зірвав бліцкриг - Федір Трохимович Моргун

Але Сталін відібрав у Кирпоноса армію Конєва і корпус Ро-косовського і перекинув на Західний фронт до Смоленська. А що із цього вийшло? Війська доставлялися туди багаточис-ленними залізничними військовими ешелонами, які німецькі штурмові бомбардувальники знищували в дорозі.

Таким чином, Сталін знекровив Кирпоноса і нічим не допоміг Західному фронту — він підставив наші війська під німецькі бомби на обох напрямках (!?).

Я знав багатьох учасників боїв у Західній Україні, котрі зі знанням справи стверджують, що коли б Конєв і Рокосовський одержали команду атакувати зухвалих фашистів під Бродами, то війська Клейста були б розгромлені. Більш того, наші армії могли б розпочати успішний наступ на північний захід і північ, зайти в тил угруповання «Центр». Цей маневр, безумовно, врятував би наш Західний фронт, а німці дістали б розгромну поразку ще в липні 1941 року. Наші армії змогли б зупинити гітлерівські війська на території областей Західної України, а потім прорватися в Польщу і зайти в глибокий тил німецькій групі військ «Центр», що рвалася на Смоленськ, Вязьму і Москву.

Командування вермахту такого варіанту боялося, як вогню, і кидало в бій усі свої резерви, розраховуючи закріпити успіх, одержаний від раптового нападу на світанку 22 червня.

У публікаціях німецьких генералів, які мені випало читати, відзначалася серйозна заклопотаність у зв'язку з небаченими для них втратами техніки й людей на Київському напрямку. Не на жарт захвилювалися генштаб і сам фюрер, котрий підганяв своїх генералів уперед і вперед. Та рішучих успіхів вони не мали на жодній ділянці цього фронту. Частини Червоної Армії билися за кожний населений і опорний пункт, хоча й зазнавали величезних утрат, але відходили організовано, після тяжких оборонних боїв. У німецьких штабах відверто говорили, що в противника, котрий діє проти групи армій «Південь», «відчувається тверде й енергійне керівництво», яке вміло підтягує з глибини резерви й зриває наступальну могутність гітлерівських військ. Клейсту та його генералам довелося пережити чимало тривожних днів, втрачаючи в кровопролитних боях величезну кількість танків, гармат і піхоти, вони набагато пізніше, ніж планували, захопили Львів, Дубно, Броди та інші міста.

Закінчився липень — місяць, у якому німці планували захопити столицю України, та їх плани не збулися. Наші війська зупинили ворога.

Кияни масово вийшли на спорудження оборонних об'єктів. Сотні тисяч чоловіків і жінок рили протитанкові рови, копали окопи й траншеї, споруджували бліндажі, розставляли різні надовбні й перепони. Величезна кількість жителів міста добровольцями записувались у лави воїнів-захис-ників, одержували гвинтівки й боєприпаси, вчилися користуватися зброєю.

Столиця України, старовинний Київ, — колиска трьох братніх слов'янських народів, укотре вже за свою багатовікову історію готувалася стояти на смерть перед настуйаю-чим ворогом. Кияни знали, яких страшних воєнних і територіальних втрат зазнала країна, що ворог — біля стін Ленінграда, оволодів Мінськом, Вільнюсом, Каунасом, Ригою, захопив близький українському серцю Смоленськ, і добре розуміли, що саме тут, на берегах Дніпра, його потрібно зупинити. Кияни та війська Південно-Західного фронту також чудово розуміли, що погляди всіх народів Радянського Союзу звернені на них, як до останньої надії все ж таки вистояти, змінити хід подій цієї страшної війни. Усі захисники Києва діяли вищою мірою відповідально, самовіддано й патріотично, не шкодуючи себе, робили все, аби країна не потрапила в рабство.

Такого впертого опору Червоної Армії та українського народу гітлерівці не чекали.

С. Мітчелл, автор книги «Фельдмаршали Гітлера та їх битви», відзначає:

«Тільки за перші шість днів Клейсту довелося відбити контратаки 9-го, 19-го механізованих корпусів росіян. 10 липня танкова група Клейста відбила атаки 4-го, 15-го, 16-го механізованих корпусів Червоної Армії. Того ж дня радянська 5-а армія, підсилена підрозділами 9-го, 19-го і 22-го механізованих корпусів, перерізала, наступаючи з південного боку прип'ятських боліт, головну комунікацію, якою здійснювалося постачання танкової групи.

Рейхенау, котрий слідував за Клейстом зі своєю піхотою, довелося виділити крупне формування для очищення дороги. І так тривало весь липень і серпень. З 22 червня по 10 липня танкова група проходила за день лише 10 миль, а після 10 липня темпи її просування ще більше сповільнилися. Все це було зовсім не схоже на бліцкриг, на який Гітлер покладав такі надії» (С. Митчелл. Фельдмаршалы Гитлера и их битвы. — Смоленск: Русич, 1998, с. 130).

Згідно з планом «Барбаросса» група армій «Північ» 15 липня повинна була вийти до Ленінграда, «Центр» — оволодіти Смоленськом, а «Південь» — захопити Київ.

Повторюю! При такому ході наступу фашистських військ далі планувалися: стрімкий похід танків Гудеріана на Москву, захоплення столиці (не пізніше вересня); війська Рунд-штедта спрямовуються на Харків, Донбас, Ростов, а там, як здавалося, рукою подати до Майкопа, Грозного і Баку. Командуючі групами «Північ» і «Центр» генерал-фельдмаршали фон Леєб і фон Бок доведені завдання перевиконували: розгромили наші прикордонні армії, полонили понад мільйон червоноармійців, захопили понад 10 тисяч танків, Десятки тисяч гармат, знищили тисячі літаків. Вийшли до

Ленінграда і захопили Смоленськ. А от на півдні Кирпонос по суті зірвав усі плани Гітлера: темпи просування на схід були в 2—3 рази нижчі «планових», ніякого полону, відчайдушний опір Червоної Армії, великі втрати агресора. До середини липня до Києва прорватися не вдалося.

Гітлер буквально скаженів від величезних втрат, повільного просування його військ по Україні, від відсутності тут полонених у перші тижні війни.

У червні й липні німці, хоча й тіснили війська Кирпоноса, але ніде в кровопролитних боях не добилися помітних переваг. Наші війська зазнавали великих втрат, але противник — не менших, а подекуди й більших. Йому до серпня не вдалося накинути зашморг, загнати в котли й оточення наші армії, які з боями відступали. Навпаки, під Бродами, Перемишлем, Львовом, у інших місцях розхвалені танкісти Клейста й інші дивізії німців самі потрапляли в різні пастки й навіть оточення, з яких виходили ціною величезних втрат.

Тож було від чого шаленіти Гітлеру й над чим подумати командуванню вермахту.

Війська групи армій «Центр» 15 липня 1941 року захопили Смоленськ і в багатьох місцях форсували Дніпро.

Оволодіння Смоленськом приводить гітлерівський генералітет і всю верхівку фашистської Німеччини в стан ейфорії. Вони прагнуть оповістити весь світ, що це місто захоплене. Геббельс із цього приводу збирає особливу прес-конференцію, на якій поспішає оголосити: «Смоленськ — це виламані двері. Німецька армія відкрила шлях у глиб Росії. Кінець війни визначений наперед». Німецькі