Європейська конвенція з прав людини та кримінальний процес - Джеремі Макбрайд
175. Заявник скаржиться, що адміністрація в’язниці на П'яноса піддавала цензурі його кореспонденцію з сім'єю й адвокатом...
181. У зазначений період цензура була запроваджена наказом міністра юстиції, згідно з 41 bis Закону №. 354 від 1975 року...
182. Суд відзначає, що Конституційний суд Італії, посилаючись на статтю 15 Конституції, дійшов висновку, що міністр юстиції не мав повноважень вживати заходів щодо кореспонденції ув'язнених і таким чином, діяв ultra vires італійських законів ... Цензура кореспонденції заявника в цей період була, отже, незаконною за нормами національного права й не була «передбачена законом» за змістом статті 8 Конвенції.
е. Зв’язок із членами сім’ї«Лавентс проти Латвії» (Lavents v Latvia), 58442/00, 28 листопада 2002 року.
142. У цій справі Суд зазначає, що дружині та доньці заявника не дозволили відвідувати його під час трьох різних періодів, найдовший з яких тривав з 25 вересня 1998 року по 20 квітня 2000 року, тобто понад один рік та сім місяців. Більше того, ця заборона носила майже абсолютний характер. Щодо отриманої від уряду інформації, згідно з якою дружина заявника одного разу отримала дозвіл відвідати його, однак не змогла скористатись такою можливістю, Суд зазначає, що така інформація не має жодного документального підтвердження в матеріалах справи. Зокрема, з цих матеріалів постає, що ані суд, який розглядав справу заявника, ані адміністрація в’язниці, де він перебував в ув’язненні, не надали жодного пояснення з цього приводу. Окрім того, Суд встановив, що до свого позбавлення свободи 25 вересня 1998 року заявник понад одинадцять місяців перебував вдома під домашнім арештом, де його контакти з членами родини були необмеженими. Однак немає жодних ознак того, що під час цього періоду заявник намагався використати такі контакти для організації якогось зговору або ж з метою перешкодити розслідуванню його справи. За подібних обставин Суд не переконаний в тому, що застосування такого суворого засобу було справді необхідним з тим, щоб досягнути законної мети. Тому, цей засіб не був «необхідним в демократичному суспільстві», як того вимагає пункт 2 статті 8 Конвенції.
«Плоскі проти Польщі» (Ploski v Poland), 26761/95, 12 листопада 2002 року
37. Суд також відзначає, що, очевидно, обвинувачення, висунуті проти заявника, не стосувалися насильницьких злочинів, і що він був звільнений ще в лютому 1996 року... Отже, заявника не можна розглядати як ув’язненого без будь-яких перспектив виходу з в’язниці на свободу. Йому відомо про проблеми фінансового і матеріально-технічного характеру, які викликані виїздом в супроводі наглядача, та про недостатню кількість поліціянтів і тюремних наглядачів. Проте, беручи до уваги серйозність того, що стоїть на кону, а саме відмову особі в праві бути присутнім на похоронах своїх батьків, Суд вважає, що держава-відповідач могла б відмовити в цій присутності тільки за наявності вагомих причин і неможливості знайти альтернативне рішення — на кшталт виїзду в супроводі наглядача...
39. Суд доходить висновку, що, враховуючи конкретні обставини цієї справи і попри межі розсуду держави-відповідача, відмови в виїзді для участі в похоронах батьків заявника не були «необхідними у демократичному суспільстві», оскільки вони не відповідали якійсь із гострих соціальних потреб і не були пропорційними поставленим законним цілям. Отже, було порушення статті 8 Конвенції.
«Ван дер Вен проти Нідерландів» (Van der Ven v Netherlands), 50901/99, 4 лютого 2003 року.
65. ... Він також скаржився на умови, в яких мали відбуватися відвідування членами його сім’ї, — через скляну перегородку, без усякої можливості фізичного контакту, за винятком потискання руки, один раз на місяць і тільки стосовно найближчих родичів...
71. ... У цьому випадку, режимні заходи були запроваджені для запобігання втечам ... у УПР основну увагу режим приділяє тим нагодам, за яких (і місцям, у яких) ув’язнений може отримати або сховати предмети, що їх можна використати при спробі втечі, або отримати чи обмінятися інформацією, що стосується такої спроби. З дотриманням цих обмежень заявник міг приймати відвідувачів протягом однієї години на тиждень, також мати контакт і брати участь у колективних заходах разом з іншими в’язнями УПР, хоч і в обмеженій кількості.
72. З урахуванням обставин цієї справи Суд вважає, що обмеження права заявників на повагу до приватного і сімейного життя не виходили за рамки того, що є необхідним у демократичному суспільстві для досягнення відповідної законної цілі.
Отже, статті 8 Конвенції не порушено.
«Кучера проти Словаччини» (Kucera v Slovakia), 48666/99,17 липня 2007 року.
129. ... Суд зазначає, що заявникові вперше дозволили зустрітися з дружиною 29 січня 1999 року. Відмова в дозволі заявникові зустрітися з нею протягом 13 місяців його перебування під вартою, безсумнівно, є серйозним втручанням в його право на повагу до особистого та сімейного життя.
130. Очевидно, що була законна потреба запобігти заявникові в перешкоджанні розслідуванню — наприклад, через обмін інформацією з його співобвинуваченими, серед них його дружиною, зокрема, в ході розслідування стосовних до справи фактів. Однак Суд не переконаний, що оскаржуване втручання було доконечним для досягнення цієї мети. Зокрема, немає жодної ознаки того, що дозвіл заявникові зустрітися з його дружиною з дотриманням особливого порядку відвідувань, наприклад, нагляду з боку службової особи, поставив би під загрозу розслідування кримінальної справи.
131. Так само сумнівно, чи були доречні й достатні підстави для того, щоб перешкоджати заявникові зустрічатися зі своєю дружиною протягом такого тривалого періоду. Зокрема, 6 травня 1998 адвокат заявника