Витончене мистецтво забивати на все. Нестандартний підхід до проблем - Марк Менсон

Коли я тільки починав працювати на себе, коли щодня боровся із собою, не знаючи, що робити, і боячись результатів (або їхньої відсутності), порада пана Пеквуда почала витягувати мене з ями нічогонеробіння. Вона стукала в мене в голові, як мантра:

Не сиди без діла. Роби щось. Відповіді прийдуть.

І коли я почав застосовувати пораду пана Пеквуда, то зрозумів дуже важливу річ про мотивацію. Минуло аж вісім років, поки це знання справді увійшло в мою плоть і кров, але вперше воно прийшло до мене саме тоді, у довгі й виснажливі місяці, коли я випускав продукти, а вони виявлялися провальними, коли писав колонки з порадами, а вони виявлялися сміховинними, коли я спав у друзів, ховаючи подалі сором, коли на моїх кредитках вичерпувалися всі ліміти, коли писалися сотні тисяч слів, що лишалися непрочитаними. Цей урок став, напевно, найважливішим у моєму житті:

Дія — це не тільки наслідок мотивації.

Це також її причина.

Найчастіше ми починаємо діяти тільки тоді, коли маємо певну мотивацію. А мотивація в нас з’являється тоді, коли ми відчуваємо достатньо емоційного натхнення. Тож робимо висновок, що ці етапи йдуть один за одним, як ланцюгова реакція:

Емоційне натхнення —> Мотивація —> Потрібна дія

Якщо ви хочете щось зробити, але не маєте ані мотивації, ані натхнення, то починаєте думати, що все фігово. Нічого зробити не вдасться. І поки не станеться якась емоційно важлива подія в житті, до вас так і не прийде мотивація підняти врешті-решт свій зад і щось зробити.

Але штука з мотивацією в тому, що це не ланцюжок на три кільця, а безкінечна петля:

Натхнення —> Мотивація —> Дія —> Натхнення —> Мотивація —> Дія —> і так далі

Дії провокують емоційні реакції й натхнення, мотивуючи наші наступні дії. Озброївшись цим знанням, ми можемо переорієнтувати власну установку так:

Дія —> Натхнення —> Мотивація

Якщо вам бракує мотивації здійснити важливі зміни в житті, зробіть щось — реально будь-що — і використайте реакцію на цю дію, аби мотивувати себе.

Я називаю це принципом «роби щось». Після того як сам застосував його для побудови власного бізнесу, я почав учити читачів користуватися ним, коли вони приходили з «питаннями відеоплеєра»: «Як мені подаватися на вакансію?» або «Як мені сказати тому хлопцеві, що я хочу бути його дівчиною?» тощо.

У перші роки моєї роботи на себе бувало таке, що минали цілі тижні, а я не міг зробити нічого путнього — лише через те, що забагато переживав і мучився від тягаря роботи, яку мені треба було зробити. Відкласти цю роботу було занадто спокусливо. Проте я швидко зрозумів: якщо змушу себе зробити хоч щось, бодай найпростіше, бодай те, що робити найшвидше, то перейти до більших завдань потім буде значно легше. Якщо мені треба було змінити дизайн цілого сайту, я змушував себе сісти й промовляв: «Ну, добре, зараз я тільки зміню заголовок». А коли заголовок було змінено, я виявляв, що вже рухаюся далі й працюю над іншими частинами сайту. Так непомітно для самого себе я сповнювався енергії й занурювався в роботу.

Тім Феррис в одній із книжок згадує почуту ним історію про письменника, який написав понад сімдесят романів. Хтось запитав у письменника, як йому вдається невтомно працювати і зберігати натхнення й мотивацію. Відповідь була така: «Двісті поганеньких слів на день — от і весь секрет». Ідея в тому, що письменник змушував себе писати двісті поганеньких слів, і після цього найчастіше саме писання надихало його. Тому непомітно для самого себе він працював далі, аж поки на папері виростали тисячі слів.

Якщо дотримуватися принципу «роби щось», починає здаватися, що поразка — не така вже й важлива штука. Якщо успіхом вважати вже сам факт, що ти працюєш — коли будь-який результат важливий і його можна вважати прогресом, коли натхнення вважати радше нагородою, ніж передумовою, — тоді ми будемо рухатися вперед. Дозвольмо собі зазнати поразки й знаймо, що вона теж просуває нас уперед.

Завдяки принципу «роби щось» вдається не лише боротися з прокрастинацією, а й приймати нові цінності. Якщо ви переживаєте екзистенційну дулу і все здається вам позбавленим сенсу — якщо всі критерії, за якими ви себе оцінювали, пішли псові під хвіст і ви не знаєте, що ж буде далі… Якщо ви зрозуміли, що весь час обманювали себе, ганяючись за фальшивими мріями, або якщо до вас дійшло, що пора