Закон України «Про судоустрій і статус суддів». Науково-практичний коментар - Владислав Едуардович Теліпко

Особам, які не володіють мовою, якою ведеться судочинство, забезпечується: 1) право на ознайомлення з усіма матеріалами справи й участь у судових засіданнях через перекладача; 2) право виступати в суді рідною мовою; 3) слідчі й судові документи вручаються особам, які беруть участь у справі, за їх вимогою, а обвинуваченому — у будь-якому випадку в письмовому перекладі його рідною або іншою мовою, якою він володіє; 4) залучення до участі в судовому процесі перекладача за рахунок держави (за винятком господарського судочинства, де витрати на це при задоволенні позову покладаються на відповідача, а при відмові в позові — на позивача).

Процесуальне законодавство гарантує реалізацію права користування рідною мовою не тільки в суді першої інстанції, а й у вищих судах.

Кожен має право виступати в суді рідною мовою. Крім цього, вони вправі користуватися послугами перекладача.

Це положення обумовлює вирішення таких важливих питань правосуддя, як доступність суду для населення, забезпечення учасникам судового розгляду справи рівних можливостей щодо здійснення прав та виховний вплив судового розгляду.

Особами, зазначеними у ч. 3 коментованої статті, є підсудний, потерпілий, їх законні представники, цивільний позивач, цивільний відповідач, їх представники у кримінальних справах (а у розгляді суддею подання про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, скарг на рішення слідчого — також підозрюваний, обвинувачений, захисник); у цивільних і господарських справах — сторони, треті особи, заінтересовані особи та їх представники.

Право давати показання рідною мовою або мовою, якою вони володіють, мають також свідки. Експерт також вправі складати висновок рідною мовою або мовою, якою він володіє.

Такою, що не володіє мовою, якою провадиться судочинство, вважається особа, яка не розуміє або погано розуміє звичайну розмовну мову, не вміє вільно нею розмовляти.

Обов’язок залучити до участі в судовому процесі перекладача покладається на суд, який розглядає справу. Питання про те, чи володіє особа мовою, суд вирішує на власний розсуд, проте він повинен врахувати думку відповідної особи щодо необхідності участі у справі перекладача. Порушення судом вимог щодо необхідності участі у судочинстві перекладача може призвести до того, що судове рішення буде скасовано як незаконне.

Особа, яка залучається до участі в розгляді справи як перекладач, повинна вільно володіти мовою, якою розмовляє учасник судового процесу або якою складено документ, що належить перекласти.

Перекладачем не може бути особа, щодо якої є обставини, котрі виключають її участь у судочинстві у такій процесуальній ролі, оскільки вони не гарантують її безсторонність (сторона, третя особа, представник, захисник, інші учасники процесу, їх родичі тощо). Судді, секретар судового засідання, прокурор також не можуть бути одночасно й перекладачами у справі.

Процесуальне законодавство передбачає отримання деяких документів особами, які беруть участь у справі, у перекладі на їх рідну мову або мову, якою вони володіють.

Зокрема, якщо вирок у кримінальній справі складений мовою, яку не знає засуджений чи виправданий, йому повинен бути вручений письмовий переклад вироку на його рідну мову або мову, якою він володіє (ст. 344 КПК). Вручення судових документів у перекладі на рідну мову або мову, якою вони володіють, передбачено й у цивільному судочинстві (ст. 9 ЦПК).

Процесуальне законодавство гарантує реалізацію права використання національної мови не тільки в суді першої інстанції, а й у вищестоящих судах.

Реальною гарантією права користуватися рідною мовою та послугами перекладача є те, що витрати, понесені при провадженні кримінальної справи у зв’язку з: платою судом грошових сум перекладачу, не включаються до судових витрат, які покладаються на засудженого (ст. 93 КПК). Не сплачують цих витрат і інші особи, які беруть участь у кримінальному судочинстві. У цивільному судочинстві грошові:уми. виплачені судом перекладачу, також не включаються у судові витрати, що покладаються на осіб, які беруть участь у справі (ст. 63 ЦПК).

Суми, що підлягають сплаті за послуги перекладача у судовому розгляді господарської справи, при задоволенні позову покладаються на відповідача, а при відмові у позові — на позивача (ч. 5 ст. 49 ГПК).

Відповідно до статті 5 Закону УРСР «Про мови в Українській РСР» від 28 жовтня 1989 року громадянам України гарантується право користуватися своєю національною мовою або будь-якою іншою мовою. Громадянин вправі звертатися до державних органів українською чи іншою мовою їх роботи, російською мовою або мовою, прийнятою для сторін.

Згідно статті 18 зазначеного Закону, судочинство в Україні здійснюється українською мовою. У випадках, передбачених у частині другій статті 3 цього закону, судочинство може здійснюватись національною мовою більшості населення тієї чи іншої місцевості, а у випадках, передбачених у частині третій цієї ж статті, — мовою, прийнятною для населення даної місцевості. При розгляді в судах кримінальних і цивільних справ особам, які беруть участь у справі і не володіють мовою судочинства, забезпечується право ознайомлення з матеріалами справи, участь у судових діях через перекладача, право виступати в суді рідною мовою.

Слідчі і судові документи вручаються особам, які беруть участь у справі, на їхню вимогу, в перекладі рідною мовою або іншою мовою, якою вони володіють.

Коментована статті Закону у частині четвертій містить важливу норму, за якою у судах, поряд з державною, можуть використовуватися регіональні мови або мови меншин відповідно до Закону України «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин» в порядку, встановленому процесуальним законом.

Положення зазначеної Хартії, згідно Закону України «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин» від 15 травня 2003 року № 802- IV, поширюють це правило на мови таких національних меншин України: білоруської, болгарської, гагаузької, грецької, єврейської, кримськотатарської, молдавської, німецької, польської, російської, румунської, словацької та угорської.

Україна зобов’язалася, стосовно тих судових округів, в яких чисельність мешканців, що вживають регіональні мови або мови меншин, виправдовує вжиття заходів, наведених нижче, відповідно до стану кожної з цих мов