Корсунь козацький - Юрій Андрійович Міцик
Виявляється, що Виговський, стривожений нападом польських військ на Брацлавщину і татарською небезпекою, по суті, заборонив Борятинському їхати до Брацлава, а Істлєньєву — до Умані. Йшлося в листі й про місію Горчакова: «А князю Василью в Корсуни и Корсунского полку в городех и местечках к вере приводить нельзе ж»[169]. Отож, Хмельницький і Виговський зрозуміли, що присяга може призвести до вибуху повстання (тим більше, що уманський полковник Глух відмовився присягати), і під зручним приводом не дали можливості царським послам виконати своє завдання.
Стривожений Бутурлін негайно передав до гетьмана і генерального писаря нові листи через свого гінця Микиту Сівцова. Водночас послав і до царських представників, щоб ті, як тільки пройдуть татари, виконали царський указ щодо присяги в Корсунському, Брацлавському та Уманському полках. Як цю проблему було вирішено після відходу татар, московські дипломати підозріло мовчать, а вищезгадана плутанина в переліку сотенних міст Корсунського та Брацлавського полків є ще одним доказом того, що царські представники не приймали як належно присягу в цих полках, а також в Уманському, а склали список присяжників, спираючись на Реєстри 1649-го та 1651 рр. Цілком можливо, що реально присяга цареві була складена лише частиною козацької старшини Корсунського полку, причому серед них не було корсунського полковника Григорія Гуляницького. Одначе до Москви було надіслано оптимістичну реляцію про загальну присягу в Корсунському полку.
Згідно з посольськими донесеннями, у Корсунському полку присягнуло 16 сотників, 18 городових отаманів, 23 осавули, 5048 козаків і 1027 міщан. Якщо взяти дані по конкретних містах, то картина, очима московських представників, має такий вигляд[170]:
Приглядаючись уважніше до звіту московських послів, не можна не звернути увагу на кричущі диспропорції в їхніх свідченнях. Як же могло бути так, що в самому полковому місті Корсуні присягнуло лише 78 козаків та 26 міщан, і це при тому, що Корсунь був, між іншим, найбільшим містом полку? Все це ще раз переконує в тому, що московські посли, як і сам Бутурлін, під час опису Переяславської ради видавали бажане за дійсне, і тому до їхніх свідчень треба ставитися з великою пересторогою. Сподіваємося, що подальші пошуки в архівах принесуть нарешті достовірні дані про хід присяги в Корсунському полку, якщо така взагалі мала місце.
Весну й початок літа 1654 р. Б. Хмельницький провів майже безвиїзно у Чигирині, готуючись до походу проти Речі Посполитої. Московські війська мали діяти переважно в Білорусії, куди гетьман відрядив зі свого боку значний корпус під командуванням Івана Золотаренка, наказного гетьмана. Сам Хмельницький почав збирати війська під Богуславом.
У липні-серпні 1654 р. Б. Хмельницький з основними силами став табором під Фастовом, висилаючи війська на боротьбу вже не тільки проти Речі Посполитої, а й Кримського ханства, котре по смерті Іслам-Ґірея III і з приходом до влади хана Мухамед-Ґірея IV зайняло відверто ворожу позицію щодо України та Росії й уклало проти них військовий союз із Річчю Посполитою. Як показав на допиті полонений козак Лесько Михайленко 29 серпня 1654 р., гетьман послав Корсунський і Чигиринський полки на переправи через Дніпро, щоб боронити їх від ординців[171].
Пізніше гетьман сам вирушив у похід і став табором під Крилівцями на Волині, воюючи проти польських військ. 25 вересня 1654 р. гетьман повідомив московського царя Олексія І про намір татар вдарити на Чигирин і Корсунь та інші українські міста[172]. Провівши ряд успішних боїв під Луцьком та Острогом у вересні-жовтні 1654 р., Хмельницький повернувся до Наддніпрянщини.
З листопада 1654 р. гетьман знову був у Корсуні й звідси написав до царя про татарську небезпеку і необхідність зміцнення південних рубежів України. З цим листом він відрядив із Корсуня посольство, очолюване Богданом Кіндратенком. Посол мав розповісти про загрозу наступу польсько-татарських військ і попросити на допомогу 15—20 тисяч московського війська. Разом із Кіндратенком мав прибути до Москви і перебіжчик з польського табору Радул Ластовецький, який раніше проживав в Україні. Ластовецький мав розповісти про польські наміри й передати інформацію від козака Веленевського, котрий перебував у польській неволі, однак використав це для розвідування намірів ворога, про що й розповів Ластовецькому[173]. 14 грудня 1654 р. це посольство прибуло до Москви і виконало місію, доручену йому Б. Хмельницьким.
Ще 8 листопада 1654 р. гетьман писав із Корсуня до нового кримського хана Мухамед-Ґірея IV про повернення з Криму українського посольства, а з ним і ханського представника Тохтамиш-аги. Переговоривши з послами в Корсуні, гетьман написав листа, у якому не погоджувався з пропозицією хана порвати союз із Московською державою, а пропонував ханові відновити той українсько-кримський союз, що існував впродовж шести років (1648—1653 рр.)
