Дохристиянські вірування українського народу - Іван Іванович Огієнко

Самі тури, чорні лісові бики, були широкознані в Україні аж по XVI вік. Взагалі тур добре знаний в народніх приказках.[81]

Давні пам'ятки нераз згадують ще й про Р і д та Р о ж а н й ц ю, як про богів, але не окреслюючи їх значення. В Питаннях Кйрика з XII віку читаємо: «Аже се Роду і Рожаниці крають хліби, і сири, і мед».[82] Отже, як бачимо, цим ботам приношено жертви. Дослідник Афанасьев доводить, що Рід — це бог долі, Доля, талан, суд-присуд; пор. приказку: «Так йому й на роду (з давнього Роду) написано». А Рожаниці — це богині людської Долі, як грецькі Мойри, чи латинські Парки,[83] це феї, що появляються при народженні дітей.

Устав Св. Сави в «Сповідальних питаннях» ставить Рід і Рожаницю в число головних богів: «Ли (чи) молилася єси Вилам, ли Роду і Рожаницям, і Перуну, і Хурьсу».

У нас Рожаниці святкувалися на другу Пречисту, на Народження Богородиці 8-го вересня. «Слово Св. Григорія» розповідає, що «по Святім Крещенії череву роботнї Попове уставиша Трепар прикладати Рожества Богородиці к Рожанічьній трапезі, отклади діючи». Отже, мішали Різдво Богородиці з Рожаницями. Справляли це Свято так, що справляли трапезу з «крупичного хліба, сира й добровонного вина», пили й їли, і співали Тропаря Різдва Богородиці. Про цю трапезу Роду й Рожаницям згадує й Слово Христолюбця XI віку.[84]

Як свідчить «Слово Данила Заточника», Родом лякали дітей: «Діти бігають Рода». Дехто з учених, напр. Владимирів, приймають Рода за лісовика.

Стародавні пам'ятки часто згадують про бога Т р о я н а, але що це був за бог, не вияснюють, як не вияснюють значення й інших богів. В «Хожденії Богородиці по мукам» XII в. говориться, що грішники поробили собі ідолів «Трояна, Хорса, Велеса, Перуна»,[85] отже, висовується Троян навіть на перше місце. В рукопису XVI віку «Слово і откровеніє св. Апостол» читаємо, що люди сприймають «боги много: Перуна, і Хорса, Дня і Трояна».

Старші наші дослідники, напр. А. Афанасьев (т. II. ст. 642–643), і А. Фаминцин (ст. 35) і інші, уважали Трояна за бога, але новіші вважають його за відгук у слов'ян обожуваного славного римського імператора Траяна (101–107 по Р. Хр.). В «Слові о полку Ігоревім» XII віку цей божок згадується аж чотири рази, але все, як прикметник: «Земля Трояня» — це Русь, «віці Трояні», «рискаху в тропу Трояню», «на седьмом віці Трояні», усе вирази, з яких докладно про Трояна нічого дізнатися не можна.

Бог Троян дуже добре відомий і в сербів, і в них одне оповідання говорить, що він мав три голові, воскові крила й козлині вуха.

Стародавні пам'ятки не знають окремого бога Долю, але ввесь пізніший світогляд свідчить виразно, що такий був. За народнім повір'ям кожен має свою Долю, призначену йому Богом. Ця Доля Уявляється в образі нової зірки в Небі зараз по народженні людини, а з її смертю зірка спадає з Неба додолу, У нас Доля, поділилася пізніше на добру й злу, — це Доля й Недоля.

Грецький письменник другої половини VI-го віку Прокопій у творі «Про готську війну III. 14 розповідає, ніби слов'яни й анти — «не мають поняття про незмінний порядок речей (фатум, Доля), і зовсім не визнають, щоб він мав якусь владу над людьми. Як хтось має перед собою видиму смерть, чи в недузі, чи на війні, то складає обітницю за своє життя, що як не згине, то принесе жертву богу. І як станеться, приносить у жертву обіцяне, та й думає, що цією жертвою купив собі життя».

Очевидно, це Прокопієве твердження перебільшене: слов'яни визнавали свою неминучу Долю, хоч все таки пробували її умилостивити. В «Науці кн. Володимира Мономаха (| 1125 р.) дітям» чуємо сильні впливи власне Долі, хоч із християнським забарвленням: «Так як не загинув ні на війні, ні від звіря, ні від води, ні з коня падаючи, так і з вас ніхто не може скалічитись чи забитись, коли не буде Божого повеління. А як буде від Бога смерть, то ні отець, ні мати, ні брати не заступлять від неї». А в «Слові о полку Ігоревім» Доля представлена як Суд Божий:

Тільки тут не ясно, з якого саме пункту зору автор Слова подає це: чи з стародавнього, чи вже з християнського. Але що це подається, як прислів'я,