Кримінальне право України: Загальна частина: підручник - Колектив авторів
3. Як уже зазначалося, кожен злочин має безліч ознак, однак далеко не всі вони враховуються при кваліфікації. При кваліфікації в конкретному діянні необхідно встановити (відібрати) ті юридично значущі об’єктивні і суб’єктивні ознаки, що входять до складу конкретно вчиненого злочину. Причому склад утворює тільки вся сукупність передбачених законом ознак. Відсутність хоча б однієї з необхідних ознак свідчить про відсутність у діянні особи складу конкретного злочину.
Кожен злочин, як і будь-яке інше діяння людини, завжди виявляється як певна єдність об’єктивного і суб’єктивного. Причому об’єктивні ознаки будь-якого злочину завжди виступають у єдності з його суб’єктивними ознаками. Сам же процес кваліфікації полягає у послідовному встановленні точної відповідності об’єкта, об’єктивної сторони, суб’єкта та суб’єктивної сторони вчиненого злочину об’єкту, об’єктивній стороні, суб’єкту та суб’єктивній стороні складу злочину, закріпленого законом.
Контрольні запитання1. Що таке склад злочину?
2. Яке значення має склад злочину в кримінальному праві?
3. Яким є перелік складів злочинів у законі?
4. Які елементи складу злочину є обов’язковими?
5. Що таке факультативні ознаки складу злочину?
6. Які види складів злочинів виділяються за особливостями їх конструкції?
7. Що таке кваліфікація злочину?
8. Як розмежовуються поняття «злочин» і «склад злочину»?
Розділ VII Об’єкт злочину§ 1. Поняття об’єкта злочину
1. Правильне вирішення питання про об’єкт злочину має важливе теоретичне і практичне значення. Саме об’єкт дає змогу визначити соціальну сутність злочину, з’ясувати його суспільно небезпечні наслідки, сприяє правильній кваліфікації діяння, а також відмежуванню його від суміжних суспільно небезпечних посягань. Об’єкт має істотне значення також для визначення самого поняття злочину, значною мірою впливає на зміст його об’єктивних і суб’єктивних ознак, є вихідним при кваліфікації злочинів, побудові системи Особливої частини КК. Усе це дозволяє зробити висновок про те, що проблема об’єкта злочину є однією з основних у науці кримінального права.
2. Загальновизнано, що об’єктом злочину завжди виступає те благо, якому злочином заподіюється реальна шкода чи створюється загроза її заподіяння. Важливо зазначити і те, що в науці кримінального права пануючою є точка зору, згідно з якою об’єктом будь-якого злочину є охоронювані законом про кримінальну відповідальність суспільні відносини. Висновок про те, що об’єктом злочину є суспільні відносини, ґрунтується і на чинному законодавстві (див., наприклад, статті 1, 293 та 296 КК). Однак у статтях КК найчастіше містяться вказівки не на сам об’єкт злочину, а на окремі елементи охоронюваних законом суспільних відносин (наприклад, статті 185-190, 115-119 КК) чи на різні правові норми, що регулюють відповідні суспільні відносини (наприклад, статті 208, 214 КК та ін.).
Безперечно, об’єктом злочинів є не будь-які суспільні відносини, а лише ті, які поставлені під охорону закону про кримінальну відповідальність. Тому не тільки безпосереднім та родовим, а й загальним об’єктом усіх злочинів є не вся сукупність суспільних відносин, а лише ті із соціально схвалених відносин, які законодавець визнав необхідним охороняти за допомогою кримінальної заборони. Природно, що при цьому йдеться тільки про найбільш важливі, найбільш значущі для інтересів держави і суспільства суспільні відносини, яким злочинні посягання можуть спричинити дуже істотну шкоду.
У свою чергу, загальним об’єктом злочину є не постійна система суспільних відносин (раз і назавжди дана), а рухлива (мінлива) система, що залежить від закону про кримінальну відповідальність (наприклад, у зв’язку з криміналізацією чи декриміналізацією суспільно небезпечних діянь змінюється і вся система суспільних відносин, яка створює загальний об’єкт кримінально-правової охорони).
Отже, об’єктом будь-якого злочину врешті-решт завжди виступають об’єктивно існуючі в суспільстві відносини між людьми, які поставлені під охорону закону про кримінальну відповідальність. Самі ці відносини дуже різноманітні (економічні, соціальні, політичні та ін.) і регулюються в суспільстві різними соціальними нормами (нормами права, моралі, звичаями).
Викладене підтверджує, що самі суспільні відносини, які виступають об’єктом злочину, мають об’єктивний характер, тобто існують поза і незалежно від нашої свідомості, а тому, і незалежно від самого кримінального закону, є первинними стосовно нього.
З наведеного випливає також те, що суспільні відносини, які виступають об’єктом злочину, первинні не тільки щодо закону про кримінальну відповідальність, а й стосовно самого злочину. Останній завжди посягає на об’єктивно, реально існуючий об’єкт. Не можна посягати на те і спричиняти шкоду тому, чого ще немає в об’єктивній реальності. Більш того, внаслідок злочинного посягання не тільки заподіюється реальна шкода охоронюваним суспільним відносинам, а й, у свою чергу, створюються нові — кримінально-правові відносини. Ці відносини складаються вже між державою і злочинцем з приводу вчиненого ним злочину.
Таким чином, об’єктом злочину є ті суспільні відносини, на які посягає злочин, завдаючи їм певну шкоду, і які поставлені під охорону закону про кримінальну відповідальність.
3. Для правильного з’ясування сутності об’єкта злочину та «механізму» злочинного посягання на нього важливо визначити структуру суспільних відносин і взаємодію між різними елементами їх складових частин.
У філософській і правовій науці найпоширенишою є думка, згідно з якою структурними елементами суспільних відносин є:
1) суб’єкти (носії) відносин;
2) предмет, з приводу якого існують відносини;
3) соціальний зв’язок (суспільно значуща діяльність) як зміст відносин.
Структура будь-яких суспільних відносин завжди незмінна. Включення в структуру яких-небудь інших, органічно не властивих їй елементів (наприклад, зовнішніх умов виникнення відносин), як і виключення з її складу будь-якого його обов’язкового елемента, веде до того, що відношення втрачається
