Чому люди тупі? Психологія дурості - Жан-Франсуа Марміон
Створити облудний скандал. Задля рекламування фільму свого великого друга Такера Макса («Сподіваюся, вони подають пиво в пеклі») Раян Голідей розклеїв у Лос-Анджелесі афіші фільму, а зверху понаклеював наліпки з написами на зразок «Такеру Максу варто б добряче прикусити члена» (sic). Фотографії цих афіш він розіслав під вигаданим іменем по різних блогах зі схвальним відгуком про таке вороже сприйняття. І, відповідно, наполегливо закликав університетські феміністські асоціації та ЛГБТ піддати Такера Макса публічній ганьбі. Менше ніж за два тижні полеміка набула таких масштабів, що спровокувала статті в колонках на сайтах FoxNews, Washington Post і Chicago Tribune. Підсумок: широка реклама фільму й стрибок продажів книги, на якій він заснований.
«Містифікації мають успіх з однієї простої причини, — пояснює Раян Голідей, — якщо раптом вони виявляться правдою, це інформація. Якщо ж неправдою, журналісти зможуть написати статтю-спростування, що дає їм два тексти на одну й ту саму тему. І вони пишуть пояснення щодо псевдоінформації, яку самі ж розтиражували, і так без кінця».
Пізніше, з нагоди виходу нової книжки Такера Макса, Раян Голідей запропонував 500 тисяч доларів на заходи з планування сім’ї в Далласі за умови, що одну з клінік назвуть ім’ям Такера Макса. Відмова — і скандал: через те, що програма планування сім’ї відмовилась від 500 тисяч доларів, одна велика донорська асоціація боротьби з раком грудей позбавила її фінансування. Потім новий поворот: Асоціація за етичне ставлення до тварин PETA повідомляє, що готова прийняти пожертву Такера Макса. У підсумку 200 засобів масової інформації взяли участь у дискусії, створивши понад три мільйони переглянутих сторінок, а нова книжка Такера Макса злетіла на другу сходинку в рейтингу бестселерів. Початкові інвестиції: 0,00 долара. «У нас була цілком очевидна мета: потролити ЗМІ, спровокувати реакцію й дебати і в результаті не платити за рекламну кампанію», — спокійно визнає Раян Голідей.
Ж.-Ф. М.
Стара пісня…
Для деяких ЗМІ способи привернути увагу читача залишаються приблизно такими ж, як сто років тому або ж п’ятдесят. Будь-що підійде, аби тільки змусити купити газету чи примножити кліки на статті й вразити рекламодавців чи ймовірних покупців сайту. Але, на думку Раяна Голідея, нині рівень іще нижчий і має тенденцію до падіння. Судіть самі за цими крикливими заголовками, вони справжні.
Старі заголовки друкованої преси, 1898—1903
- Війну буде оголошено за п’ятнадцять хвилин
- Оргія літніх чоловіків, безвусих молодиків, азартних гравців, гульвіс і крикливо нафарбованих жінок
- Гуртова пиятика — безперервні бійки — це був карнавал гріха
- Літній чоловік пустив собі кулю в лоба: йому не вдалося продати своє вухо
- Жінка в лікарні померла від переляку через сову
- Бульдог ненавидить дівчинку й намагається її вбити
- Кіт посеред ночі нажахав пожильців
Сучасні заголовки на новинних сайтах:
- Леді Ґаґа оголилась, щоб розповісти про наркотики й безшлюбність
- Г’ю Гефнер: «Я не сексуальний насильник, що живе в маєтку, повному лайна»
- Дев’ять найкращих відео немовлят, які пукають і/або бавляться з кошенятами
- Звідки походять плітки про те, що Джастін Бібер заразився на сифіліс?
- ВІДЕО: на краю прірви Пафф Дедді пропонує Челсі Гендлер роздягтися перед нею
- Дівчинка дала матері ляпаса шматком піци й врятувала їй життя
- Пінгвінячий послід в залі Сенату
Ж.-Ф. М.
Злі й дурні соціальні мережі
Франсуа Жост, професор-емерит з комунікацій в Університеті Париж ІІІ Нова Сорбонна
Соціальні мережі не є радикальним розривом з минулим, вони не починають відлік з нуля. У своїй новій книзі «Злоба в цифрову добу»[90] я розповідаю про те, що називаю, слідом за Кантом, трансцендентальними умовами злоби, себто умовами, що роблять можливим її вираження у «Веб 2.0».
Суспільство видовища, суспільство судження
Перша умова витікає з цього суспільства видовищ, описаного Ґі Дебором, в якому життя стає об’єктом споглядання або, коли хочете, людське життя обмежується видимістю. Це приводить ситуаціоніста до такого визначення: «видовище — не сума картинок, а соціальний зв’язок між особами, опосередкованими через картинки» (Теза 4[91]). Немає потреби нічого міняти в цьому формулюванні, щоб застосувати його до Facebook, де фотографії створюють особистість користувача і його зв’язки з «друзями». Це та картина, яка стоїть у центрі всього соціального посередництва. Що ж до Twitter, дослідження показали, що присутність картинки в повідомленні дуже збільшувала кількість ретвітів[92].
Друга умова — розширення сфери суджень. 1980 року Мішель Фуко вже констатував: «Це божевілля, як люди люблять судити. Вони судять скрізь, весь час. Без сумніву, це одна з найпростіших речей, наданих людству»[93]. Розмноження форумів, сайтів, де діляться відео, і можливість залишати коментарі максимально розпалили цю пристрасть до суджень. Тим більше що анонімність завдяки псевдоніму дозволяє користувачам писати будь-що без особливого ризику. Хто може собі дозволити розкіш шукати схованого за IP-адресою кривдника?
І хоч індивідуалізм і егоцентризм не нові — телебачення давало їм досить нагод для самовираження в 1980—1990-х, «Веб 2.0» їх гіпертрофувала, надавши всім і кожному можливість змусити світ обертатись довкола себе. Facebook live, який дозволяє будь-кому транслювати інформацію, фільмуючи світ, як він його бачить через свій смартфон, — лише один з останніх симптомів. Відтак, якщо кожен може зробитися центром, звідки все йде, виділитись нелегко. Звідси й численні стратегії користувачів, щоб виділитися з маси й стати знаменитим.
Створення видовища, поширення судження на все і вся, потреба бути відомим, щоб існувати… Поміркуймо про те, як впливають ці три складники функціонування соціальних мереж тепер уже не на злість, а на дурість. Звісно, вони не вичерпують теми, але слугуватимуть мені компасом у цьому полі, яке не має меж, а центр його скрізь…
Дійсність? Просто картинка…
Створення сайтів для обміну відео, як-от YouTube, дало можливість кожному бути «каналом», на якому не просто можна зібрати відео, які тобі подобаються, а й, головне, публікувати
