Україна: шляхом незалежності чи неоколонізації? - Микола Іванович Сенченко

Ілюмінізм — соціалізм — анархізм — мондіалізм — лібералізм — новий світовий порядок — глобалізм, — все це не що інше, як ідеології досягнення світового панування.

Соціалізм у його комуністичному варіанті був одним із найграндіозніших — і водночас найфатальніших і найтрагічніших — експериментів, які будь-коли розпочиналися в історії людства. В основі цього експерименту був намір створити нове людство, нове суспільство, досягти тотального здійснення свободи й рівності в рамках радикального атеїзму.

Утопізм комунізму, як справедливо зауважує німецький філософ Гюнтер Рормозер у книзі “Криза лібералізму”, полягає в тому, що він “...вступив на арену з претензіями створити щось таке, чого до нього ще ніколи не було в історії, а саме: створити “нову людину”, людину “соціалістичного типу”, тобто створити людину з абсолютно новими потребами, новим способом мислення і життя, новим світоглядом і новою етикою. Ця людина повинна була б назавжди перебороти матеріалістичність, егоїзм та індивідуалізм, що є типовими для західного, так званого ліберально-капіталістичного суспільства.

Водночас обидві ідеології — комунізм і лібералізм — “належать до проекту Нового часу, обидві вони — продукт європейського просвітництва”. Причому, комунізм має своїм попередником “ілюмінізм” і бере початок від масонського ордену Ілюмінатів, який є ідейним виразником певних сил, що стоять за перманентною світовою революцією; її метою є досягнення світового панування.

Цікаво, що на зміну комунізмові якраз через два століття в 1989 році прийшов лібералізм. Він знову збирається поставити експеримент у країнах Східної Європи, але тепер уже західні вчителі виховуватимуть в нас матеріалістичність, егоїзм та індивідуалізм. Масонський лозунг “Свобода. Рівність. Братерство” тепер замінено на інші: “Права людини”, “Загальнолюдські цінності”, “Демократія”, “Свобода слова” тощо.

Як і раніше, за масонами стоять фінансові олігархи, або Фінансовий Інтернаціонал.

26 січня 1938 року Христіан Раковський, масон 33 ступеня посвячення, на допиті, який вів слідчий НКВС Г. Кузьмін (Дюваль), сказав: “Не знаю, чи звернули ви увагу на схожість між Фінансовим Інтернаціоналом і Інтернаціоналом пролетарським; я б сказав, що один є зворотним боком іншого, і цим зворотним боком є пролетарський як модерніший за фінансовий... Об’єктивно вони ідентичні. Комінтерн, що дублюється реформістським рухом і усім синдикалізмом, викликає анархію виробництва, інфляцію, злидні й безнадію в масах; фінанси, переважно Фінансовий Інтернаціонал, що свідомо чи несвідомо дублюється приватними фінансами, створює ті ж самі суперечності, але ще в більшій кількості... Тепер ми змогли б уже здогадатися про причини, через які Маркс сховав фінансові суперечності, які не могли б сховатися від його проникливого погляду, якби у фінансів не було спільника, вплив якого — об’єктивно-революційний — вже тоді був надзвичайно відчутний”.

Не важко помітити, наскільки схожі дійові особи і як збігаються наслідки революційних подій початку XX ст. і оксамитової революції кінця XX століття. Фінансовий інтернаціонал замінили Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк, Федеральна резервна система США, вимоги і дії яких призводять до тих самих наслідків.

Неоліберальна реформа в Росії й Україні здійснюється за типовою схемою МВФ майже 10 років. Російськими та зарубіжними вченими накопичено й систематизовано величезний матеріал, який свідчить: “...Зміни, явлені під час ультраліберальної революції, в господарстві країни призвели до паралічу виробництва, деградації основної системи життєзабезпечення, прискореної ерозії усієї технологічної інфраструктури Росії. Такий результат викликаний не тільки помилками, крадіжками й некомпетентністю окремих чиновників. Основна причина — у фундаментальній невідповідності політики, що здійснювалася, реальним умовам російської економіки та цивілізаційним характеристикам нашого суспільства.

Зміст політики МВФ полягає в розчистці економік країн, що розвиваються, від “надмірного” державного регулювання для забезпечення вільного руху міжнародного капіталу. Щодо економічної політики в Росії, то вона має полягати в підвищенні конкурентоспроможності вітчизняних підприємств, забезпеченні зростання виробництва й прибутків населення. Дії, пов’язані з реалізацією цієї мети в Росії, не тільки не збігаються з ними, а й багато в чому протилежні” . Так визначили суть діяльності МВФ член-кореспондент РАН С. Глазьев і голова правління Російської торговельно-фінансової спілки С. Батчіков у статті “Какая свобода нужна нашей экономике?”, надрукованій в “Независимой газете” від 17 серпня 2000 р.

Перемога Заходу в “холодній війні”, відродження химери однополярного світу зродили новий міф глобального масштабу — геостратегічну програму, надзвичайно популярну в СІНА. Зміст її, за словами одного з творців програми — Збігнєва Бжезинського, полягає в тому, щоб “узаконити роль Америки як першої, єдиної й останньої істинно світової держави”. Нема необхідності нагадувати, наскільки активно господарі Pan Americana розпочали втілювати цю програму в життя. Провал цих планів неминучий — питання тільки в тому, яку ціну заплатить людство, а разом з ним і американський народ за наполегливе бажання здійснити ці химерні мрії.

Під знаком бурхливих пароксизмів міфотворчості розвивалася й історія СРСР, а потім і України — впродовж останніх майже десяти років. Позначила цей шлях команда М. Горбачова, що капітулювала перед ідеологією мондіалізму — західною теорією глобального світу. Це дало змогу лідерам Заходу використати так звану перебудову у власних утилітарних цілях. Підсумком їх спільних зусиль став розпад табору соціалізму, а затим — і Радянського Союзу. Водночас лідери західного світу не пішли на жодні поступки чи компроміси.

Щобільше, згідно зі сценарієм масонів, озвученим Бжезинським, Росія повинна бути поділена на частини: “Слабка російська конфедерація, яка складається з європейської Росії, республік Сибіру й Далекого Сходу, була б у вигідніших умовах для тісних економічних зв’язків з сусідами. Кожен із членів конфедерації зможе розвивати свій локальний творчий потенціал, який століттями був пригнічений важкою бюрократичною рукою Москви. Децентралізована Росія, відтак, буде менш здатного повернутися до імперії” (Foreign Affairs, 1997. — № 5. — С. 56).

Нові масонські ідеологи СІЛА не придумали нічого нового у своїй політиці стосовно Росії, а повторюють стратегію, визначену масонами на початку XX століття. Свідченням цього можуть бути виступи закритого журналу масонського ордену Великого Сходу Франції “Акація”, що відображав і наміри Великої Ложі Франції та Верховної Ради Франції. Головним редактором і автором редакційних статей за підписом “Хірам” був відомий журналіст Ш. Лімузен (1840-1909), який одночасно входив до цих трьох організацій і мав тісні контакти з їх лідерами. Тому його редакційні статті були програмними для західних масонських лідерів.

На початку 1904 року “Акація” надрукувала статтю Лімузена