Україна: шляхом незалежності чи неоколонізації? - Микола Іванович Сенченко
Контрреволюція гряде?..
Розділ 4Майбутнє постліберальної України
Яке майбутнє чекає Україну? Для цього необхідно проаналізувати процеси, що відбуваються на українській землі, а вже потім спробувати дати пояснення й прогнози. Наші гіпотези ґрунтуються на вивченні історії активних фаз світової революції із джерел, які тривалий час були недоступні для українських дослідників.
Байдужість українців чи, ширше, й багатьох інших людей у всьому світі стала легендарною. Американський генерал Джордж Ван Хорн Моузлі писав: “Історики майбутнього понад усе будуть подивовані відсутністю опору з боку тих, кому справді є що втрачати”. Цією ж думкою переймається Едмонд Берн, він наголошує: “Погані люди розквітають тоді, коли хороші не вживають жодних заходів”. Однак проблема не в байдужості українців. Вони бачать: щось у їхній країні не так. Але більшість вважає, що нічого змінити не може. Багатьом здається: проблеми занадто великі й змінити ситуацію неможливо. А це і є та думка, яку адепти світового панування бажають підтримувати серед українського народу.
Якісні зміни характеру світової економіки наприкінці XX століття, відкритість локальних економік і вільне функціонування в них капіталу призвели до формування світу транснаціональних корпорацій (ТНК); їх близько 37 тисяч структурних одиниць. Після розпаду СРСР до світу ТНК потрапила й Україна, змінилася ситуація в протистоянні Радянського Союзу — США, чи Росії— США, бо полюс сили став нестійким. І це призведе до занепаду “Pan Americana”. У ситуації нестійкої рівноваги одним із найвірогідніших варіантів розвитку міжнародних відносин у новому столітті є встановлення нового тоталітаризму в масштабі планети, тоталітаризму античного типу, коли демократія спартанців забезпечувалася працею безправних хліборобів-ілотів.
Чимало вчених світу застерігають, що той глухий кут, у якому перебуває не тільки Росія, а й Україна, це та ситуація, в якій може опинитися вся планета, що доля країн СРСР — своєрідний тест, перевірка здатності людства до організації в нових умовах. Проте існують потенційні можливості для того, щоб ми звелися з колін і вилізли з тієї ями, в яку нас вкинули людська корисливість, підступність і брехня. З іншого боку, світ ТНК, в якому нині ми живемо, вимагає й транснаціонального мислення. Людству потрібна нова стратегія виживання.
Найхарактерніша ознака світової історії кінця XX і початку XXI ст. — дальше загострення глобальної кризи. Із втратою в нашій країні панівного впливу комуністичної ідеології помітна одностороння політизація соціальної філософії. Нові західні вчителі привчають українців до думки, що всі вади нашого суспільного буття пов’язані з наслідками тоталітаризму, а подолання їх можливе лише за перемоги лібералізму. При цьому сам тоталітаризм потрактовується так, як це зручно Заходу. Геть ігнорується його західне походження і всіляко затушовується схожість Французької та Російської революцій, більшовицького терору з якобінським. А головне — панівна роль в них ідейних натхненників, — масонства та західного капіталу.
Переможцям вигідно, щоб відповідь за тоталітаризм несла тільки Росія, а більшовизм оголошується соціальною хворобою XX століття, винайденою в Росії. Так, у вступній статті до “Чорної книги комунізму”, видрукуваній у Франції в 1997 р. видавництвом “Робер Лаффон”, “головний архітектор перебудови” (за визначенням Бориса Олійника) О. М. Яковлєв запитує: “Що ж це за явище — більшовизм, заснований В. Ульяновим у 1903 році?” На його думку, всі біди і та трагедія, яку пережили наші діди й батьки, випливають з характеру нашого народу, схильності до насильства. Симптоматично й те, що книга написана французами і видана у Франції, масонська ложа якої “Великий схід Франції” була головним виконавцем революційних планів ілюмінатів на шляху до світового панування.
Ідея світового панування стара як світ. Свій початок таємні товариства з ідеологією світового панування беруть ще з ХІІ століття, коли в 1185 році виник орден “Братство миру”. Проте лише наприкінці XVIII століття, із заснуванням 1 травня 1776 року Адамом Вейсгауптом ордену Ілюмінатів, було розроблено технологію досягнення світового панування. В 1777 р. Вейсгаупт стає масоном, а наприкінці 1778 року виникає ідея об’єднання цих двох товариств.
Технологія досягнення світового панування полягає у підтриманні перманентної світової революції, яку дослідила і так геніально описала англійська дослідниця, доктор Неста Вебстер у книзі “Світова революція. Змова проти цивілізації”, виданій в 1921 році у Лондоні видавництвом “Кокстебл & Компані лтд.”. “Величезна руйнівна сила Французької революції, — зазначає Вебстер, — ґрунтується не на могутності ідей тогочасних філософів, а на тому джерелі, звідки вона черпала своє натхнення. Руссо і Вольтер були масонами... Організація таємних товариств була необхідна для перетворення філософських теорій в особливий і досить дієвий механізм руйнування цивілізацій”.
На Вільгельмсбаденському конгресі 16 липня 1782 р. були прийняті рішення, які й сьогодні впливають на перебіг світових подій. “.. .На ньому були присутні представники всіх таємних товариств, — пише доктор Вебстер, — мартиністи, масони, ілюмінати, яких в той час налічувалося не менше 3 мільйонів чоловік. Серед учасників конгресу тільки баварські ілюмінати мали певний план дій і вони в подальшому перебрали ініціативу до своїх рук. Внаслідок цього з’явилося рішення, прийняте на масонському Вільгельмсбаденському конгресі. Згідно з ним євреїв почали допускати в ложі. Тоді ж було прийнято рішення перенести штаб-квартиру масонів-ілюмінатів до Франкфурта. Це місто, до речі, — цитадель євреїв-фінансистів, серед яких — такі провідні репрезентанти своєї нації, як Ротшильд, Опенгеймер, Вертгеймер, Шустер, Шпейєр, Штерн та ін. Тут, у Франкфурті, в головній ложі, був розроблений грандіозний план світової революції; а коли на великому масонському конгресі в 1786 р. два французькі масони винесли смертні вироки Людовіку XVI і Густаву III, королю Швеції, саме тут вони були санкціоновані”.
Ідея терору й депопуляції населення належить масонському ордену Ілюмінатів. Як пите Неста Вебстер, під час Французької революції було прийнято рішення зменшити населення Франції з 25 млн до 14 млн чоловік. Згадаймо тепер 1921-1923 рр., коли було знищено 4,5 млн жителів СРСР; згадаймо голодомор 30-х років, і сьогодення, коли щороку в Росії населення в середньому зменшується на 750 тисяч чоловік, а в
