ЮРИДИЧНА ПСИХОЛОГІЯ - Віктор Бідь
Геніальність — вищий рівень розвитку як загальних, так і спеціальних здібностей, що дає можливість здійснити принципово нове в тій чи іншій сфері діяльності. Творчість геніальної людини має для суспільства історичне й обов'язково позитивне значення. Тому відмінність генія від таланту не стільки в ступені обдарованості, скільки в тому, що геній створює епоху суспільства в розвитку культури, техніки. З усіх відомих визначень «генія» можна виділити слова І. Канта: «Геній — це талант винаходу того, чого не можна навчити чи навчитися.
Так, можна навчитися від іншого, як потрібно робити хороший вірш; але від інших не можна навчитися тому, як створити хороший віршований твір, бо це само собою повинно випливати з природи автора».
Однією з важливих особливостей психіки людини є можливість надзвичайно широкої компенсації одних властивостей іншими. Суть цього явища в тому, що відносна слабкість якої-небудь однієї здібності зовсім не виключає можливості успішного виконання навіть такої діяльності, котра найбільш тісно пов'язана з цією здібністю. Відсутня здібність може бути в дуже широких межах компенсована іншими, високо розвинутими у цієї людини.
У професії юриста суттєве значення має багато видів здібностей: здібність до узагальнення фактичного матеріалу у встановленні зв'язків між окремими фактами (явищами), здібність знаходити нову точку зору на виявлені обставини, здібність швидко оцінювати обстановку, здібність установлювати психологічний контакт у спілкуванні, здібність до організації діяльності інших людей, здібність бачити проблему там, де все здається ясним, тощо.
Спрямованість — складна властивість особистості, яка включає систему спонукань, що визначає активність людини, і вибірковість її стосунків.
Спрямованість включає в себе різні компоненти, котрі взаємопов'язані та взаємообумовлені. У наукових джерелах вони називаються: погляди і переконання, потяги і бажання, потреби і мотиви, світогляди і цілі, інтереси і схильності, установки й ідеали, звички і мрії і т. д. Щоби більш строго підійти до їхнього аналізу, досить, на наш погляд, як основні, провідні елементи спрямованості виділити потреби, мотиви, світогляд, мету і цінності особистості.
Розглянемо докладніше суть виділених компонентів спрямованості особистості.
1. Потреба визначається як стан людини, який створюється потребою в об'єктах, необхідних для її існування, і які виступають джерелом її активності. Потреба — це завжди психічне відображення потреби в чомусь, у предметах чи умовах, необхідних для підтримки життєдіяльності людини.
Слід зазначити, що потреба, як стан людини, носить пасивно-активний характер: пасивний, оскільки в ньому виявляється залежність людини від того, в чому вона відчуває потребу, і активний, оскільки він включає в себе прагнення до її задоволення і того, що може її задовольнити.
Історія розвитку людини пов'язана з історією розвитку її потреб. У психології існують різні класифікації потреб людини. Найбільш розширеною є ієрархія потреб, запропонована американським психологом А. Маслоу (рис. 8).
Усі рівні потреб взаємообумовлені. З нейрофізичного погляду, потреба являє собою утворення механізмів головного мозку, котрі пов'язані з регулюванням поведінкових актів.
2. Проблема спрямованості — це насамперед питання про динамічні тенденції, що як мотиви визначають людську діяльність.
Мотиви не лише спонукають і спрямовують діяльність людини, але й надають її вчинкам і діям суб'єктивний характер. Здійснюючи однакові за формою вчинки, люди нерідко керуються різними, навіть протилежними мотивами, надають особистісного значення своїй поведінці; відповідно й оцінка цих вчинків повинна бути різною.
Існують різні форми мотивів, одні з них носять спонукальний характер (потяг, бажання, установка, переконання), інші — притягальний (інтереси, мрії, ідеали).
Установка — це психологічний механізм регуляції поведінки; схильність людини до сприйняття тої чи іншої інформації або її готовність діяти у відповідному напрямі.
Установка є своєрідною формою відображення, коли взаємооб'єднуються потреби людини і ситуація, в якій вона задовольняється. Вона представляє, як писав Д. Узнадзе, цілісний стан особистості, спрямованість на певну активність.
Установка як внутрішня готовність особистості до певної діяльності надає цілісності діяльності особистості і суттєво впливає на її ефективність. Людина з виробленою сильною установкою на запам'ятовування повніше і краще засвоює інформацію, яка сприймається, ніж та, у кого такої готовності немає. Якщо, наприклад, поставити будь-яке ділове завдання перед працівником, який психологічно не готовий для його сприйняття, і якщо це завдання не збігається з його установкою (по суті з психофізичним настроєм людини), то він, як правило, займає негативну позицію. Установка має велике значення в життєдіяльності людини не лише при сприйнятті інформації (рішення), а й оцінці іншого індивіда.
Потяг являє собою психічний стан, який виражає неусвідомлену чи недостатньо усвідомлену потребу індивіда. Потяг безпредметний. Поки людина лише відчуває потяг, не знаючи, який предмет цей потяг задовольнить, вона не знає, чого вона хоче, перед нею немає усвідомленої мети, на яку вона повинна спрямувати свої дії. Потяг є перехідним станом: у міру того як він усвідомлюється чи знаходиться предмет задоволення потреби, на який спрямовується потяг, він переходить у бажання.
Бажання є переживанням і усвідомленням можливості чимось володіти або щось здійснити. Бажання як мотив діяльності характеризується чітким усвідомленням предмета потреби і можливих шляхів його задоволення. Як емоційно забарвлене, бажання загострює усвідомлення мети майбутньої дії і побудови її плану. Тому не випадково мету визначають іноді як усвідомлений образ результату, що передбачається, на досягнення якого спрямоване бажання.
Переконання — усвідомлена потреба особистості, яка спонукає її діяти відповідно до своїх ціннісних орієнтацій та ідеалів. Окрім усвідомлення, переконання характеризується зв'язком зі світом почуттів. Інакше кажучи, переконання є системою усвідомлених і просякнутих почуттями життєвих принципів.
