Конституція України. Науково-практичний коментар - Колектив авторів
Законодавство передбачає заборону втручання у діяльність судді при здійсненні правосуддя. У частинах 1, 2 ст. 47 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» зазначено, що суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права. Втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом. Суддя не зобов’язаний давати жодних пояснень щодо суті справ, які перебувають у його провадженні, крім випадків, установлених законом.
Згідно з ч. 2 ст. 129 Конституції України судочинство провадиться суддею одноособово, колегією суддів чи судом присяжних. Ця норма має засадничий характер, оскільки визначає склад суду при розгляді судових справ у різних видах судочинства. Вона конкретизується у процесуальному законодавстві.
Так, відповідно до ст. 17 КПК України кримінальні справи розглядаються в суді першої інстанції одноособово суддею, який діє від імені суду, за винятком випадків, передбачених частинами 2 і 3 цієї статті. Кримінальні справи про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк більше десяти років, розглядаються в суді першої інстанції колегіально судом у складі трьох суддів, якщо підсудний заявив клопотання про такий розгляд. Кримінальні справи про злочини, за які законом передбачена можливість призначення покарання у виді довічного позбавлення волі, в суді першої інстанції розглядаються судом у складі двох суддів і трьох народних засідателів, які при здійсненні правосуддя користуються всіма правами судді. Розгляд справ у апеляційному і касаційному порядку здійснюється відповідно апеляційними і касаційними судами у складі трьох суддів. Розгляд справ за нововиявленими обставинами здійснюється апеляційними і касаційними судами у складі не менше трьох суддів. Розгляд справ у Верховному Суді України здійснюється колегіально за участю всіх суддів Верховного Суду України.
ЦПК передбачає, що цивільні справи розглядаються колегіально або одноособово професійними суддями. Згідно зі ст. 18 ЦПК України цивільні справи у судах першої інстанції розглядаються одноособово суддею, який є головуючим і діє від імені суду. У випадках, встановлених ЦПК України, цивільні справи у судах першої інстанції розглядаються колегією у складі одного судді і двох народних засідателів, які при здійсненні правосуддя користуються всіма правами судді. Цивільні справи у судах апеляційної інстанції розглядаються колегією у складі трьох суддів, головуючий з числа яких визначається в установленому законом порядку. Цивільні справи у суді касаційної інстанції розглядаються колегією у складі не менше трьох суддів. Цивільні справи у Верховному Суді України розглядаються колегіально. Під час перегляду рішення, ухвали суду чи судового наказу у зв’язку з нововиявленими обставинами суд діє в такому самому складі, в якому вони були ухвалені (одноособово або колегіально).
Відповідно до ст. 46 ГПК України справи у місцевих господарських судах розглядаються суддею одноособово. Будь-яку справу, що належить до підсудності цього суду, залежно від категорії і складності справи, може бути розглянуто колегіально у складі трьох суддів. ГПК передбачає також склад суду при перегляді рішень господарських судів в апеляційному і касаційному порядку.
У колегіальний склад суду, крім професійних суддів, можуть входити народні засідателі. Відповідно до статей 57, 58 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» народним засідателем є громадянин України, який у випадках, визначених процесуальним законом, вирішує справи у складі суду разом із суддею, забезпечуючи згідно з Конституцією України безпосередню участь народу у здійсненні правосуддя. Народні засідателі під час розгляду і вирішення справ користуються повноваженнями судді. До списку народних засідателів у кількості, зазначеній у поданні голови суду, включаються громадяни, які постійно проживають на території, на яку поширюється юрисдикція відповідного суду, відповідають вимогам ст. 59 цього Закону і дали згоду бути народними засідателями. Список народних засідателів затверджується рішенням відповідної місцевої ради на чотири роки і переглядається у разі необхідності, але не рідше ніж раз на два роки і публікується в друкованих засобах масової інформації відповідної місцевої ради.
Конституція України передбачила також суд присяжних. У статті 63 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» зазначено, що присяжними визнаються громадяни України, які у випадках, передбачених процесуальним законом, залучаються до здійснення правосуддя, забезпечуючи згідно з Конституцією України безпосередню участь народу у здійсненні правосуддя.
Суд присяжних є процесуальним інструментом змагальної форми кримінального судочинства, гарантією дотримання процесуальних форм судочинства, забезпечення незалежності та неупередженості професійних суддів при здійсненні правосуддя.
Суд присяжних притаманний сучасним системам судочинства, є інститутом участі народу у здійсненні правосуддя і сприяє формуванню позитивного стереотипу про судову владу, суд, судочинство у громадській свідомості, певного мірою наближує суд до суспільства, забезпечує соціальний контроль за судовою діяльністю, сумісний з принципом незалежності суддів і підкорення їх лише закону.
Процедури формування суду присяжних передбачають вимоги до присяжних, формування їх списку, виключення зі списків присяжних громадян, які за законом за наявних підстав не допускаються до здійснення правосуддя, відсторонення осіб як присяжних по конкретній справі, вручення підсудному списку кандидатів у присяжні судді для обговорення тощо.
У частині 3 коментованої статті визначаються основні засади судочинства. За своєю юридичною сутністю основні засади судочинства — це його конституційні, міжгалузеві принципи, які мають фундаментальний характер для різних видів судочинства: цивільного, кримінального, адміністративного, у господарських судах.
У режимі судочинства конституційні засади не допускають ніяких винятків, і їм притаманна найвища стабільність. Невиконання приписів процесуальних норм, що містяться у процесуальному законодавстві та ґрунтуються на конституційних засадах судочинства, визнається безумовною підставою скасування судових рішень і пов’язується з суттєвими порушеннями судових процедур, які в більшості випадків не сумісні з правом на судовий захист (ст. 55 Конституції України) та унеможливлюють належну його реалізацію.
Відповідно до п. 1 ч. 3 коментованої статті основною засадою судочинства є законність. Законність прийнято відносити до загальноправових принципів. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Разом з тим законність судочинства має специфічний вираз та зміст. По-перше, суд при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до правовідносин, що є предметом судової діяльності. По-друге, обов’язковою умовою судочинства є додержання норм процесуального права,
