Князь Роман Мстиславич та його доба. Нариси історії політичного життя Південної Русі XII – початку XIII століття - Олександр Борисович Головко
Немає, мабуть, вже потреби в черговий раз говорити про упередженість Кадлубка, який безпідставно підкреслює моральну залежність Романа від Польщі, перебільшує ступінь загрози Роману з боку Мешка та Рюрика. У вересні 1195 р. реальна небезпека загрожувала лише молодим нащадкам Казимира II. Допомога краківським князям для Романа була важливою у перспективі подальшої боротьби з суперниками на Русі, а головне за все, для посилення впливу на Польщу, що мало значення, перш за все, для зміцнення позицій Волині в Забужжі. Цікаво, що напередодні походу Роман здійснив нараду з своїм оточенням, під час якої заявив про своє бажання допомогти краківським володарям, щоб останні в свою чергу отримали змогу підтримати його у боротьбі з Рюриком.
13 вересня 1195 р. біля містечка Єнджеків на 80 кілометрів північніше Кракова [281] на березі річки Мозгава відбулася запекла, жорстока битва між військами великопольського князя Мешка та його суперників Лешка, Конрада та Романа Мстиславича. Події на Мозгаві знайшли докладне, але неоднозначне висвітлення в джерелах. Кадлубек розповідає про величезні втрати ворогуючих сторін, про загибель сина Мешка Старого Болеслава, про тяжке поранення Романа. Останнє викликало смятіння в лавах волинян, котрі відступили з поля бою. Проте, як далі відповідає Вінцентій, великопольський князь, засмучений великим горем, також покинув поле битви.[282]
Непевна ситуація вимусила вночі єпископа Пелку розшукувати Романа, бо в таборі Казимировичів стали поширюватися чутки про загибель волинського союзника. Єпископ знаходить Романа, який, не дивлячись на власні рани і великі втрати волинян, погоджується повернутися на поле битви. Проте до відновлення бойових дій наступного дня справа не дійшла.
Київський літопис відзначає, що перед битвою Мешко запропонував Романові бути посередником між ним і племінниками, але той відмовився. Ця відмова, на нашу думку, була викликана розумінням волинського князя, що укладення будь-якої угоди між польськими володарями не призведе до стабільності в Польщі, не створить умови для посилення його впливу на краківських князів. “Роман же, – пише далі літопис, – не послушав их и ни муже своих и да ему полк и ударишася Ляхове с Русью и потопташа Межька Романа и избиша полку его Руси много и Ляхов своих (тобто війська союзників Романа Казимировичів. – авт.), а сам утече к Казимеричам в город (Краків. – авт.), и оттуда, вземше и, дружина его несоша к Володимерю”.[283]
В нашому дослідженні, присвяченому історії взаємовідносин Давньої Русі і Польщі, ми вже відзначали більшу об’єктивність при описі мозгавських подій польської хроніки у порівнянні з давньоруським літописом.[284] В першому розділі цієї книжки відзначалася велика упередженість у висвітленні постаті Романа Мстиславич клеврета Рюрика Ростиславича київського літописця Мойсея.
До цього слід додати, що книжник Мойсей багато в чому сприймав події в Польщі за наслідками їх для волинян: тяжким пораненням самого Романа, великими втратами у війську князя. Автори польських “рочників” дають близьку до опису Вінцентія Кадлубека характеристику бойових дій на річці Мозгаві. Більшість з них вважає, що у битві князь Лешко отримав перемогу над своїм великопольським суперником. Зокрема, “Рочник Траський” дає наступну інформацію: “1195. Bellum in Moscava inter Meschonem et Lestconem. Lestco prevaluit et Bolezlaus occiditur (Війна біля Мозгави між Мешком та Лешком. Лешко перемагає, а Болеслав гине)”, “Рочник краківський” повідомляє: “Tunc temporis bellum committitur inter Meskonem et Lestkonem. Lestko prevaluit, Boleslaus occiditur (В ті часи війна розпочинається між Мешком та Лешком. Лешко перемагає, Болеслав же гине)”. В обох пам’ятках, зрозуміло, мова йде про сина Мешка Болеслава, якого було смертельно поранено у битві. “Рочник гурношльонський” робить в своєму повідомленні наголос на участі в подіях князя Романа: “In Mescava bellum cum Romano rege fit (біля Мозгави відбулася війна з князем Романом)”.[285]
Необхідно визнати, якщо з військової точки зору ні одній з сторін у битві під Мозгавою не вдалося довести свою перевагу, то в політичному плані її результати були позитивними як для нащадків Казимира II, котрі зміцнили свої позиції у Малій Польщі,[286] так і для Романа, який посилив свій вплив на Краків, що надавало йому можливості для продовження боротьби як в південноруському регіоні, так і в забужському ареалі.
Повернувшись додому, Роман довідався, що зерна війни, кинуті ним, дали перші паростки: чернігівські Ольговичі розпочали війну з Рюриком Ростиславичем. Однак певний час сам Роман через великі втрати волинського війська у Польщі воювати з Рюриком та його прибічниками не міг. Тому Роман Мстиславич звернувся до київського князя та митрополита Никифора з пропозицією підписати мирну угоду. Переговори між князями (ймовірно, пізньою осінню 1195 р.) завершилися вдало, а Роман знову отримав причастя в Руській землі. “И да ему (Рюрик Ростиславич. – авт.), – пише київський літопис, – Полоны и полтъртака Корсуньского”.[287]
Це літописне повідомлення викликало певні труднощі для розуміння дослідників. Д.Зубрицький наївно вважав, що тартак – це млин, на якому пиляли дошки. З цього історик зробив висновок, що на річці Рось Роман отримав від Рюрика у володіння половину такого млина.[288] М.П.Погодін та В.Т.Пашуто вважають, що Роман одержав місто Полонний та половину Торчеська.[289] П.П.Толочко, використавши свідоцтво пізнього Московського літописного своду, де замість“полътърка корсуньскаго” записано “пол Търка Русскаго”, вважає, що воно не піддається взагалі задовільному розумінню.[290]
На наш погляд, слово “търк” (або “търтак”) має безпосередньо відношення до торків і означало Торчеську волость. Слово “Русский” (або “Корсуньский”) додатково доводить, що тут мова повинна йти про торчеські землі “Руської землі”(тобто Київщини), або Корсунську волость цієї землі.[291] Вірогідно, Роман отримав ту частину Поросся, які не належали Ростиславу Рюриковичу та Всеволоду Юрійовичу. Ці землі, ймовірно, належали князю Роману Мстиславичу до самої його смерті. Належність цих земель пояснює причини допомоги “чорних клобуків” Роману в 1202 р. під час походу князя на Київ. Вона ж давала підстави Мстиславичу претендувати на володарювання в місті на Дніпрі.
Всю зиму і весну 1196 р. воєнні дії вели, в основному, Ольговичі з прибічниками Рюрика. Роман зміцнював свої позиції на Волині, удільні князі якої як на заході, так і на сході попадають в залежність від Романа Мстиславича. В 1195 р. замість померлого Всеволода
