Кримінальне право України. Загальна частина. - Роман Вікторович Вереша

Наявність у законі не тільки матеріального, а і формального критеріїв пояснюється тим, що саме покарання, передбачене у санкції конкретної статті КК України, є тією мірою, що найбільш повно виражає ступінь суспільної небезпечності злочинів, дозволяє розмежувати їх за тяжкістю і визначити їх різні правові наслідки. Це ж дає законодавцеві можливість об’єднати в одну категорію близькі за ступенем суспільної небезпечності злочини і визначити типову санкцію — вид і розмір покарання, що є показником для певної групи злочинів, які належать до однієї категорії.

При цьому злочини однієї категорії повинні мати санкції, мінімальні та максимальні розміри яких обмежено межами типової санкції, зазначеної в ст. 12 КК України. Наприклад, виходячи з ч. 3 ст. 12 КК України типовою санкцією для злочинів середньої тяжкості є покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше п’яти років. Це означає, що до цієї категорії належатимуть різні види злочинів, у санкціях яких позбавлення волі не перевищує п’яти років. Це й умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання (ст. 116 КК України), і грабіж (ч. 1 ст. 186 КК України), одержання хабара (ч. 1 ст. 368 КК України).

Встановлена в ст. 12 КК України класифікація на чотири категорії злочинів дістає своє конкретне відбиття в інститутах Загальної й Особливої частин КК України. При цьому чітко виявляється позиція законодавця щодо застосування пільгових інститутів до осіб, що вчинили злочин невеликої або середньої тяжкості. Наприклад, готування до злочину невеликої тяжкості взагалі не тягне кримінальної відповідальності (ч. 2 ст. 14 КК України); можливість звільнення від кримінальної відповідальності пов’язується зі вчиненням злочинів невеликої або середньої тяжкості (ст. 45–48 КК України). Звільнення від покарання також можливо лише при вчиненні злочинів невеликої та середньої тяжкості (ч. 4 ст. 74 КК України та ін.).

Щодо злочинів тяжких або особливо тяжких, то з ними закон пов’язує найбільш суворі наслідки, такі, наприклад, як: можливість призначення за особливо тяжкий злочин довічного позбавлення волі (ст. 64 КК України); або призначення такого додаткового покарання, як позбавлення спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу (ст. 54 КК України). Конфіскацію майна може бути застосовано лише за тяжкі й особливо тяжкі корисливі злочини (ст. 59 КК України); найбільш тривалі строки давності, погашення судимості встановлюється саме для тяжких і особливо тяжких злочинів (ст. 49, 80, 89 КК України) тощо.

Передбачена ст. 12 класифікація злочинів відбита й у нормах Особливої частини КК України: у багатьох статтях вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину виступає як основна або кваліфікуюча ознака. Наприклад, заздалегідь не обіцяне приховування злочинів карається як самостійний злочин, якщо воно пов’язано з приховуванням тяжкого чи особливо тяжкого злочину (ст. 396 КК України); створення злочинної організації передбачає таку обов’язкову ознаку, як мета вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину (ч. 1 ст. 255 КК України). У частині 2 ст. 383 і ч. 2 ст. 384 КК України кваліфікуючою ознакою визнається вчинення цих злочинів, якщо вони поєднані з обвинуваченням особи в тяжкому або особливо тяжкому злочині.

У кримінальному законі поняття «кримінальна відповідальність» не розкривається, хоча і вживається досить широко. Тільки в Загальній частині КК ці слова вжито в назвах двадцяти статей.

У теорії кримінального права це поняття трактується по-різному. У загальному вигляді позиції криміналістів щодо змісту кримінальної відповідальності можна подати так: а) як обов’язок особи не вчиняти злочинів; б) як обов’язок особи відповідати за законом за вчинений злочин; в) як реальний процес такої відповідальності. Існують й інші точки зору щодо поняття кримінальної відповідальності, в яких певним чином поєднуються наведені вище позиції.

Видається, що кожна з окреслених точок зору так чи інакше відображає зміст кримінальної відповідальності. У той же час таке відображення не є повним. Етимологічне розуміння терміна «відповідальність» означає покладений на когось обов’язок відповідати за вчинки, бути відповідальним за щось. Іншими словами, кримінальна відповідальність як різновид юридичної відповідальності означає, що особа має бути відповідальною за свою поведінку, яка зумовлена вимогами кримінального закону. Отже, кримінально-правові норми зобов’язують особу вести себе певним чином. Інакше кажучи, кримінальна відповідальність — це обов’язок особи, покладений на неї кримінальним законом, не вчиняти злочинів.

Така позиція повною мірою узгоджується з філософсько-соціологічним розумінням поняття відповідальності як такого, що відображає об’єктивний, історично конкретний характер взаємовідносин між особою, колективом, державою у контексті усвідомленого здійснення взаємних вимог, що ставляться до них. Вона ґрунтується і на положеннях кримінального закону. Так, вживання в КК терміна «Закон про кримінальну відповідальність» свідчить про те, що кримінальна відповідальність встановлюється (породжується) саме законом (нормами КК). Серед завдань КК (ст. 1) названо і запобігання злочинам, яке здійснюється шляхом визначення кола злочинів та покарань за них. Метою покарання (ст. 50 КК) також визначено запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так й іншими особами.

Таким чином, законом особа зобов’язується до бажаної правомірної поведінки. Невчинення особою злочинів (правомірна поведінка) говорить про реалізацію положень кримінального закону у відповідності до його вимог. Така поведінка особи отримала назву позитивної кримінальної відповідальності. Вона реалізується в рамках кримінально-правових відносин. Дотримання громадянами вимог закону гарантує їм право на особисту недоторканність. Відповідною цьому має бути і поведінка відповідних службових осіб, насамперед працівників правоохоронних органів. Вони зобов’язані діяти відповідно до вимог Конституції України — утверджувати і забезпечувати права й свободи людини, що визнано головним обов’язком держави, і мають право діяти лише в рамках закону. Дотримання вимог закону зазначеними суб’єктами і є гармонічною реалізацією позитивної кримінальної відповідальності.

Позитивна кримінальна відповідальність включає об’єктивні та суб’єктивні ознаки. До об’єктивних слід відносити наявність кримінально-правових встановлень (дозволів і заборон) і відповідну їм (правомірну) поведінку суб’єкта. До суб’єктивних — обов’язок суб’єкта діяти відповідно до цим встановлень. Позитивна кримінальна відповідальність реалізується в рамках кримінально-правових відносин.